WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Сучасний період розвитку соціології праці - Реферат

Сучасний період розвитку соціології праці - Реферат

саме прикладної соціології. Сьогодні остання є однією з провідних напрямків західної соціології.
Від прикладної соціології відрізняється т.зв. соціальна інженерія, яка використовує емпіричні методи, але метою проставляє зміну організаційних структур та контроль за поведінкою людини.
Особливо широке розповсюдження соціальна інженерія та прикладна соціологія отримали в зв'язку з розповсюдженням нових форм організації праці.
Франція. В контексті розмови про ідейний вплив на розвиток сучасної французької соціології праці іноземних шкіл і течій, передусім треба виділити такі явища, як ліберальна критика тейлоризму, доктрина "людських відносин" (яку, до речі, французькі соціологи з самого початку намагалися вдосконалити відносно національних умов), соціометрія Д.Морено і теорія динаміки груп К.Левіна, західноєвропейська соціальна філософія та марксистська політична економія.
5. Управління виникає і стає потрібним тоді, коли різко ускладнюються економічні, політичні, соціальні процеси, і там, де з'являється потреба в кооперації, у поєднанні різних суспільних елементів, узгодженні дій окремих частин, індивідів тощо. Чим більш розвиненим є суспільство, чим більш розвинений у ньому поділ праці, тим більшою є потреба в соціології управління, бо управління - це діяльність, спрямована на реалізацію свідомо артикульованого інтересу.
Мистецтво управління формувалося протягом усього історичного розвитку людства, що, як відомо, налічує кілька тисячоліть. Виникнення управління пов'язують із зародженням писемності в стародавньому Шумері, що спричинило до створення особливого прошарку "жерців-бізнесменів", які успішно виконували релігійно-комерційні та торговельні операції. В наступні десятиліття розвиток управлінського мистецтва відбувався як у сфері управління державними справами, так і у сфері управління господарством. Вже тоді філософи сперечалися про переваги різних форм управління, про те, є управління наукою чи мистецтвом, а також порушували питання про розумне управління (Платон, Конфуцій, Мейцзи та ін.).
Однак управління як сфера людського знання відокремилася в самостійну наукову галузь лише наприкінці ХІХ ст. Протягом більше як вікової історії наука соціального управління розробляє теорію, змістом якої є закони і закономірності, принципи, функції, форми й методи цілеспрямованої діяльності людей в процесі управління.
Перші праці, в яких було зроблено спробу наукового узагальнення нагромадженого досвіду та формування основ наукового управління, з'явилися наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. як відповідь на потреби промислового розвитку, який дедалі більше набував таких специфічних рис, як масове виробництво і масовий збут товарів та послуг, орієнтація на ринки більшого обсягу та великомасштабну організацію у формі міцних корпорацій та акціонерних товариств. Підприємства-гіганти відчували гостру потребу в раціональній організації виробництва й праці, чіткій і взаємопов'язаній роботі всіх підрозділів та служб, керівників і виконавців щодо науково обгрунтованих принципів, норм і стандартів.
У своєму розвитку теорія соціального управління пройшла кілька етапів:
" Класичний, або раціоналістичний, напрямок, найтиповішим для якого є школа наукової організації праці, або наукового менеджменту, Ф.Тейлора; адміністративна, або класична, школа управління А.Фойля; теорія ідеальної бюрократії М.Вебера.
" Соціально-психологічний, або гуманістичний, напрямок, для якого найхарактернішими є теорія людських відносин Е.Мейо; теорія "X" i "Y" Д.Мак-Грегора; теорія стилів управління К.Левіна та багато інших.
" Системний, або методичний, напрямок, який об'єднує як класичну і соціально-психологічну школи, так і численні прикладні концепції, теорії та розробки на основі кількісних методів, тобто методів точних наук, з широким використанням комп'ютерних технологій і програмного моделювання.
З виникненням цього напряму відбувся остаточний перехід у розумінні проблем управління від суто інженерного підходу до соціологічного, в центрі уваги якого перебуває перш за все людина з її потребами, інтересами й цінностями. Значний внесок у розробку проблем управління суспільством та різними його сферами зробили А.Сміт, А.Фойль, М.Вебер, В.Зомбарт, Д.Кейнс, Й.Шумпетер, А.Богданов, В.Афанасьєв, Г.Саймон, Ч.Барнард та багато ін. як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників.
Завдяки знанням фундаментальних положень соціології та психології щодо суб'єктів господарської діяльності стало можливим поглиблене розуміння реальної суті управління як в організаціях, так і в ширших соціальних системах. З'явилися такі поняття, як участь працівників в управлінні, лідерство, імідж керівника, особистий ріст тощо. Набуло права громадянства і саме поняття "особистість в організації". Одне слово, "засумувавши" за живою людиною та побачивши можливість безпосереднього звернення до неї, управління почало соціологізуватися, а соціологія - спеціалізуватися. Отже, соціологія була не тільки сприйнята наукою управління, а й почала розглядатися як необхідна складова цієї науки.
Поряд з цим активне використання в управлінні системного підходу зумовило подальше ускладнення сфери управлінського знання. Було встановлено, що залежно від типу середовища можуть ефективно функціонувати як бюрократичні, так і дебюрократичні системи управління.
Саме з цим було пов'язане виникнення на рубежі 70-х рр. ідей "ситуаційного підходу" до управління соціальними системами. Подальший розвиток науки соціального управління у 80-ті рр. логічно привів до усвідомлення великого значення "організаційної культури" як важливої характеристики, що інтегрує в собі усі особливості підприємства (організації) - і системні, і поведінкові, і соціокультурні. Це, врешті-решт, значно посилює гуманістичний компонент в управлінні, спирається на людський потенціал як керівників, так і підлеглих.
В 90-ті рр. цей напрямок науки набув подальшого розвитку. У зв'язку з цим простежуються такі тенденції в розвитку наукового управління:
1. інтернаціоналізація управлінського знання, зумовлена виникненням інтеграційних структур (насамперед міжнародних інформаційних систем), зростанням конкуренції та взаємозалежності усвітовій економіці;
2. дедалі більше повернення управління до "здорового глузду". Адже систематизований "здоровий глузд", що грунтується на висновках соціології, психології, науки про організаційні зміни, має не лише практичний, а й світоглядний характер (як певна система цінностей), даючи змогу як індивідам, так і соціальним спільнотам краще адаптуватися до відповідних змін у соціальному середовищі. Останнє особливо важливе для українського суспільства, оскільки в умовах його реформування проблема полягає не в тому, як, а в тому, що робити.
Література:
1. Афонин А.С. Основы мотивации труда: организационно-экономические аспекты.- К., 1994.
2. Гіденс Е. Соціологія.- К., 1999.
3. Дворецкая Г.В., Махнарылов В.П. Социология труда.- К., 1990.
4. Дикарева А.Н., Мирская М.И. Социология труда. - М., 1989.
5. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціальні та галузеві соціологічні теорії.- К., 1999.
6. Лукашевич Н.М., Сингаевская И.В., Бондарчук Е.И. Психология труда.- К., 1997.
7. Маркович Д. Социология труда. - М., 1988.
8. Подмарков В.Г. Введение в промышленную социологию. - М., 1979.
9. Подмарков В.Г. Человек в трудовом коллективе: Проблемы социологии труда. - М., 1982.
10. Пригожин А.И. Социология организаций. - М., 1980.
11. Социология труда. - М., 1993.
12. Соціологія. - К., 1999.
13. Фролов С.С. Основы социологии. - М., 1997.
14. Штольберг Р. Социология труда. - М., 1982.
Loading...

 
 

Цікаве