WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Основні етапи формування і розвитку соціології праці та управління - Реферат

Основні етапи формування і розвитку соціології праці та управління - Реферат

третє покоління: Густав фон Шмоллер (1838-1917), Вергер Зомбарт (1863-1941)). Основна увага даної школи приділялася історичному аналізу економічних інститутів, виявленню національної специфіки країни, особливостям спізнілого розвитку капіталізму. Вони вважали, що абстрактна теорія капіталізму, придатна для Англії, яка своїм розвитком пішла далеко вперед, є непридатною для напівфеодальної Німеччини. З огляду на це вони піддавали критиці нелише А.Сміта і Д.Рікардо, але й К.Маркса.
Приблизно в той само період з критикою англійської політекономії і марксизму (як її логічного продовження) виступив американський соціолог Торстейн Веблен (1857-1929), який, в свою чергу, заклав основи самостійної школи - інституціоналізму. Критика Т.Вебленом класичної політекономії потребувала такого перегляду принципів економічної теорії, якого ніхто до цього не здійснював. Замість вивчення статичного стану реальності, який передбачав незмінність соціальних явищ, Веблен запропонував генетичний метод. Предметом економічної науки мусять стати мотиви поведінки споживачів, образ життя і взаємовідносин споживачів. Вчення про інститути, теорія експлуатації, концепція гультяйського класу, накінець, історичний аналіз промисловості базувалися у Веблена на вивченні трудової діяльності людини, його мотивів та поведінки. На технократичній теорії і соціологічній концепції споживання Веблена засновуються сучасні концепції суспільства споживання, індустріального та постіндустріального суспільства Гелбрета, Белла, Ростоу і Тоффлера.
Інший представник інституціоналізму Джон Р. Коммонс (1862-1945): Для нього предмет економіки - поведінка індивідів, розпізнавання мотивів і цілей дій людей методом вживання. Економічне для Коммонса було невідривним від соціального.
Німецька школа соціології праці: Г.Зіммель і М.Вебер, як ніхто інший, вплинули на сучасну західну соціологію. Так, Георг Зіммель (1858-1918) здійснює глибокий аналіз впливу грошових відносин і поділу праці на соціальну реальність, людську культуру і відчуження праці. Вчення Г.Зіммеля часто називають "формальною соціологією" за те, що основним предметом вивчення наукової соціології мусить виступати "чиста форма", яка фіксує в соціальних явищах найусталеніші, універсальні риси, а не емпіричне різноманіття соціальних фактів. Справжній соціолог вивчає не зміст індивідуального, а цінності самі по собі як чисті форми. Категорія грошей послугувала Г.Зіммелю тим збільшувальним склом (для Е.Дюркгейма подібну функцію виконав поділ праці), дякуючи якому вдалося краще розглянути скриті механізми соціального життя, суспільну працю в його нормальних і патологічних формах. Гроші - "чиста форма" економічних відносин і економічна цінність одночасно. Під цінністю треба розуміти те, що приваблює наш інтерес до конкретної речі, яка виконана людиною. Сама по собі цінність виступає фундаментальним відношенням, що визначає усі інші. Над світом конкретного буття, вважає Г.Зіммель, височить світ ідеальних цінностей, який вибудовує зовсім іншу ієрархію речей і відносин, аніж ту, яка існує в матеріальному світі. Відтак продукт праці є двоїстим.
Одна з центральних проблем творчості Макса Вебера (1864-1920) - проблема раціоналізації. Раціоналізація розглядається як трансісторичний процес, одним з моментів якого стало зародження капіталізму. М.Вебер вважав, що західноєвропейський капіталізм - явище в історії унікальне, воно може ніколи не повторитися, бо ж може не повторитися той збіг обставин, які його викликали (і головне серед них - протестантизм і протестантська трудова етика). Так, як наприклад, ідеї західного капіталізму не змогла реалізувати Росія. Соціологія М.Вебера здійснила фундаментальний вплив на західну соціологію ХХ ст. В середині 70-х - кінці 80-х рр. відбувається своєрідний "веберівський ренесанс".
Якось сталося, що про розвиток емпіричної і прикладної соціології праці в ХІХ - першій чверті ХХ ст. пишеться набагато менше, аніж про теоретичну (чи академічну) соціологію праці. Втім і в цій області відомі значні досягнення, без аналізу яких огляд історії класичного періоду буде неповним.
Емпірична соціологія, як і теоретична, особливо широко розвивалася в Англії, Франції та Германії. Для її становлення характерні наступні особливості. По-перше, емпіричні соціальні дослідження з'явилися раніше, ніж академічна соціологія. Так, Вільям Петті, Джон Граунт, Грегорі Кінг і Едмунд Галлей випрацювали методи кількісного дослідження соціальних процесів. По-друге, методологія й методика емпіричних досліджень випрацьовувалася головним чином натуралістами (чи природознавцями), такими як Е.Галлей, П.Лаплас, Ж.Бюффон, А.Лауваз'є, а теоретична соціологія - філософами (О.Конт, Е.Дюркгейм, Г.Зіммель, Ф.Тенніс). По-третє, на ранніх етапах теоретична і емпірична соціологія розвивалися паралельно і в значному відриві одна від іншої. В академічній соціології переважали глобальні еволюційні схеми і порівняльно-історичний метод, які не вимагали строго емпіричного підтвердження, задовольнялися некритичним збором фактів для ілюстрації апріорних схем. По-четверте, емпірична соціологія зародилася поза сферою університетів (як центрів наукової думки), а в практичній сфері - сфері державних службовців, підприємців, лікарів, вчених-натуралістів, вчителів. Її виникнення стимулювалося практичними потребами капіталістичного суспільства.
Великий вплив на становлення емпіричних соціальних досліджень здійснили монументальні дослідження аграрної праці Джона Сінклера, санітарних умов побуту трудівників Джеймса Кей-Шатлуорта, проблем бідності, занять й умов життя в промисловому місті Чарльза Бута (1840-1916).
У Франції до числа родоначальників емпіричної соціології відносять Луї Віллерме ("Зведення фізичного й морального стану робітників на паперових, вовняних та шовкових мануфактурах" (1840)). Немалу роль в розвиток соціальної емпірики внесли роботи Александра Паран-Дюшатле "Суспільна гігієна" (1836) та "Проституція в Парижі" (1834); Андре Геррі - "Нариси моральної статистики Франції (1932); Фредеріка Ле Пле - "Європейські робітники" (1877-1879).
Але найпомітнішим серед емпіриків був один із найвизначніших статистів ХІХ ст. Адольф Кетле (1796-1874). З його ім'ям в історії науки пов'язаний перехід соціальної статистики від збору й опису фактів до встановлення сталих кореляцій між показниками, чи статистичними закономірностями. Праця А.Кетле "Про людину і розвиток її здатностей, чи Досвід соціального життя" (1835) допоможе соціологам перейти від умоглядного виведення нічим не перевірених "законів історії" до індуктивно виведених і статистично вирахуваним соціальним закономірностям. Власне, саме з цього моменту треба розпочинати відлік соціології як строгої, емпірично обгрунтованої науки.
Досягнення А.Кетле:
1. відкриття
Loading...

 
 

Цікаве