WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Основні етапи формування і розвитку соціології праці та управління - Реферат

Основні етапи формування і розвитку соціології праці та управління - Реферат

промислової революції" соціологи стали писати про кризу концепції "трудового суспільства", відході молоді від класичних цінностей і протестантської етики.
Поруч з М.Лютером і Ж.Кальвіном, не менш визначним треба вважатипереворот, здійснений родоначальниками класичної політекономії Вільямом Петті (1623-1687) та Адамом Смітом (1723-1790). Вони поставили погляди про моральне на міцний грунт науки, перевели релігійні цінності в площину теоретичного аналізу.
Помітний внесок в розвиток соціології праці здійснила французька соціологічна школа (Ш.Фур'є (1772-1837), К.А. де Сен-Сімон (1760-1825), О.Конт (1798-1857), Є.Дюркгейм (1858-1917). Обстоюється думка про поєднання НТП й соціальний прогрес в деякому утопічному проекті, в якому віддається пріоритет колективній праці над індивідуальним, альтруїстичним цінностям над егоїстичними. В противагу цьому, для англійської школи (англійська політекономічна школа, видатними представниками якої були А.Сміт, Д.Рікардо (1772-1823), Д.С.Мілль (1806-1873), А.Маршалл (1842-1924)) загальними властивостями були утилітаризм та етика індивідуалізму, здійснювався акцент швидше на економічних, аніж на соціальних аспектах праці, тверезий розрахунок та реалізм, пріоритет цінностей капіталізму над соціалізмом.
Французькій школі належить слава родоначальниці наукової соціології. Її відкриття пов'язані з О.Контом. У відомій мірі його можна назвати "батьком" соціології праці. Так, О.Конт першим вивчив характерні особливості індустріального суспільства (не плутати з економічною теорією капіталізму, яка зародилася в Англії), намагаючись сформулювати закони його функціонування й розвитку. Один з них - закон трьох стадій - розмежовував всесвітню епоху на три стадії чи епохи:
а) теологічну (старовина і раннє середньовіччя);
б) метафізичну (1300-1800 рр.) та
в) позитивну, яка лише наступає. Вона характеризується перетворенням науки на продуктивну силу, заміною військового ладу промисловим, перемогою альтруїзму над егоїзмом, інтеграції над роз'єднанням.
Другий закон (чи точніше історичний фактор розвитку) - поділ й кооперація праці. Дякуючи останнім виникають соціальні й професійні групи, зростає різноманіття в суспільстві й підвищується матеріальний добробут людей. Але саме поділ праці веде до концентрації й експлуатації, однобокої професіоналізації, яка спотворює особистість, а відтак - руйнує й фундамент самого суспільства, т.т. солідарність й консенсус. Поділ праці й конкуренція вивертають соціальні відносини навиворіт: вони розвивають лише професійну, а не суспільну солідарність (консенсус). Соціальні відчуття об'єднують лише осіб однакової професії, примушують вороже ставитися до інших. Виникають корпорації і внутрікорпоративна (егоїстична) мораль, які можуть руйнувати єдність суспільства. Відновити цю названу вище соціальну солідарність може лише держава.
Наступний і ще більш глибший крок в розвитку наукової соціології, особливо у сфері методології та вчення про поділ праці, здійснив Е.Дюркгейм в своїй докторській дисертації "Про поділ суспільної праці" (1893). Центральною в науковій творчості Е.Дюркгейма, як і всієї французької школи, є проблема соціальної солідарності. Для соціології не існує більш гуманної задачі - і в теоретичному, і в практичному плані, - аніж зрозуміти, що спонукає людей жити спільно; чому для них стабільний соціальний порядок виступає найвищою цінністю; які закони скеровують міжособові відносини. Не боротьба класів, а спільне існування особистостей (не замкнутих в класові, професійні чи кастові інтереси), "солідарне буття" є у Е.Дюркгейма найвищою ціллю.
У відповідності до такого гуманістичного замислу він будує всю програму власної діяльності, яку можна розділити на чотири частини:
1. побудова "правильної" методології мусить озброїти соціолога надійним інструментом пізнання;
2. аналіз історичної еволюції поділу праці призваний показати "правильний" шлях руху людства від механічної (примітивно-примусової) до органічної (свідомо-добровільної) солідарності;
3. конкретне (статистичне) дослідження сутності самогубства ставить на меті виявити аномальні стани, відхилення від "правильного" шляху (т.т. солідарності) і попередити людство про можливі наслідки руйнування суспільного порядку;
4. вчення про релігію і виховання озброює нас "правильною" технологією подолання кризових явищ й зміцнення солідарності.
Марксистська школа соціології праці - явище в новоєвропейській соціології незвичайне, екстраординарне. Спираючись на кращі досягнення класичної соціологічної думки - французьку просвітню філософію, французький та англійський утопічний соціалізм, німецьку класичну філософію та англійську політекономію, - марксизм водночас поривав зі своїми інтелектуальними традиціями, пропонуючи свій, ліворадикальний, проект переустрою суспільства. Зауважимо тут принагідно, що і Руссо, і Фур'є, і Сміт, і Гегель були реформістами, т.т. виступали за виключно мирний спосіб вирішення економічних проблем і трудових конфліктів.
К.Маркс (1818-1883) і Ф.Енгельс (1820-1895) вже в 1844-1848 рр. постулювали радикальний розрив зі всіма теоретичними традиціями, проголосили необхідність створення нового - комуністичного - суспільства, ще не маючи розгорнутого і емпірично доведеного аналізу існуючого суспільства. К.Маркс не заперечував прогресивної ролі поділу праці, навпаки, як і Е.Дюркгейм (але задовго до нього), відводив йому роль механізму історичної генези суспільства. Втім, на відміну від Е.Дюркгейма, він відводив аномальним функціям поділу праці (експлуатації, безробіттю, зубожінню і т.п.) не випадковий і мінливий характер, а фаталістичний, непереборний. Поділ праці призводить не просто до зародження соціальної структури суспільства, а до її розколу на два антагоністичних класи - експлуататорів й експлуатованих.
Теоретичний метод К.Маркса послугував стимулюючим началом для виникнення в 30-х рр. ХХ ст. Франкфуртської школи соціології праці (М.Хоркхаймер, Т.Адорно, Е.Фромм, Г.Маркузе, Ю.Хабермас), представники якої додали визначний внесок в розробку концепції "індустріального суспільства" і відчуження праці.
Вплив К.Маркса на всю світову соціологію є надто великим. Так, поруч з М.Вебером і Е.Дюркгеймом його незмінно називають серед засновників соціальної науки. Головним внеском вважається створена на базі категорії "класова боротьба" теорія соціального конфлікту. Найбільш менше вплинула на сучасну науку його економічна теорія, яка більшістю західних вчених-економістів навіть не враховувалася.
Німецька історична школа політекономії (інша назва "школа німецьких соціальних політиків") (перше покоління: Адам Мюллер (1779-1829), Фрідріх Ліст (1789-1846); друге покоління: Вільгельм Ротер (1817-1894), Бруно Гильдербранд (1812-1878), Карл Кніс (1821-1898);
Loading...

 
 

Цікаве