WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Людина в процесі соціалізації - Реферат

Людина в процесі соціалізації - Реферат


Реферат на тему:
"Людина в процесі соціалізації"
Кожна людина є об'єктом соціалізації. Про це свідчить те, що зміст процесу соціалізації визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб людина успішно оволоділа ролями чоловіка або жінки (статеворольова соціалізація), створила міцну сім'ю (родинна соціалізація), могла б і хотіла компетентно брати участь у соціальному і економічному житті (професійна соціалізація), була законослухняним громадянином (політична соціалізація) і т. ін.
Треба мати на увазі, що вимоги до людини в тому або іншому аспекті соціалізації ставить не лише суспільство в цілому, але й конкретні групи і організації. Особливості і функції тих чи інших груп і організацій зумовлюють специфічний і неідентичний характер цих вимог. А зміст вимог залежить від віку і соціального статусу людини, до якої вони ставляться.
Еміль Дюркгейм, розглядаючи процес соціалізації, вважав, що активне начало в ньому належить суспільству і саме воно є суб'єктом соціалізації. "Суспільство, - писав він, - може вижити лише тоді, коли між його членами є значна міра однорідності". Тому воно прагне сформувати людину "за своїм взірцем". Тобто, утверджуючи пріоритет суспільства в процесі соціалізації людини, Е. Дюркгейм розглядав останню як об'єкт соціалізуючих впливів суспільства.
Погляди Е. Дюркгейма багато в чому стали основою розробленої Талкотом Парсонсом розгорнутої соціологічної теорії функціонування суспільства, що описує зокрема й процеси інтеграції людини в соціальну систему.
Т. Парсонс визначав соціалізацію як "інтеріоризацію" культури суспільства, в якому дитина народилася, як "освоєння реквізиту орієнтацій для задовільного функціонування в ролі".
У цьому параграфі використано матеріали дослідження, викладені в книжці А. В. Мудрика "Социальная педагогика" (М., 1999).
Універсальне завдання соціалізації - сформувати в тих "новачків", що вступають у суспільство, як мінімум, почуття лояльності і, як максимум, почуття відданості щодо системи. Згідно з його поглядами, людина "вбирає" в себе загальні цінності в процесі спілкування із "значущими іншими". Внаслідок цього дотримування загальноприйнятих нормативних стандартів стає частиною її мотиваційної структури, її потребою.
Теорії Е. Дюркгейма і Т. Парсонса справили і далі справляють великий вплив на дослідників соціалізації. Досі чимало з них розглядають людину лише як об'єкт соціалізації, а її саму - як суб'єкт-об'єктний процес (де суб'єктом є суспільство або його складові).
Людина стає повноцінним членом суспільства, будучи не тільки об'єктом, а й суб'єктом соціалізації, який засвоює соціальні норми і культурні цінності, виявляючи активність, саморозвиваючись і самореалізуючись у суспільстві.
В основу розгляду людини як суб'єкта соціалізації лягли концепції американських вчених Ч. X. Кулі, В. І. Томаса і Ф. Знанецького, Дж. Г. Міда.
Чарльз Кулі, автор теорії "дзеркального "я" і теорії малих груп, вважав, що індивідуальне "я" набуває соціальної якості в комунікаціях, у міжособистісному спілкуванні всередині первинної групи (сім'ї, групи ровесників, сусідньої групи), тобто в процесі взаємодії індивідуальних і групових суб'єктів.
Вільям Томас і Флоріїн Знанецький висунули положення про те, що соціальні явища і процеси належить розглядати як результат свідомої діяльності людей, що, вивчаючи ті або інші соціальні ситуації, треба враховувати не лише соціальні обставини, але й погляди індивідів, включених у ці ситуації, тобто розглянути їх як суб'єкти соціального життя.
Джордж Герберт Мід, розробляючи напрямок у науці, який дістав назву символічного інтеракціонізму, центральним поняттям соціальної психології вважав "міжіндивідуальну взаємодію". Сукупність процесів взаємодії, за Мідом, конституює (умовно - формує) суспільство і соціальний індивід. З одного боку, багатство і своєрідність реакцій і способів діяння, що наявні в того або іншого індивідуального "я", залежать від різноманітності і широти систем взаємодії, в яких "я" бере участь. А з другого боку - соціальний індивід є джерелом руху і розвитку суспільства.
Ідеї Ч. X. Кулі, В. І. Томаса, Ф. Знанецького і Дж. Г. Мі-да справили могутній вплив на вивчення людини як суб'єкта соціалізації, на розробку концепцій соціалізації в руслі суб'єкт-суб'єктного підходу.
Суб'єктом соціалізації людина стає об'єктивно, бо протягом усього життя на кожній черговій сходинці перед нею постають завдання, для вирішення яких вона більш або менш усвідомлено, а частіше не усвідомлено, ставить перед собою відповідні цілі, тобто проявляє свої суб'єктність і суб'єктивність.
Певною мірою умовно можна вирізнити три групи завдань, які вирішує людина на кожному віковому етапі або етапі соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні і соціально-психологічні.
Природно-культурні завдання - досягнення певного рівня фізичного і сексуального розвитку.
На кожному віковому етапі людині необхідно: досягти певного ступеня пізнання тілесного канону, властивого тій культурі, в якій вона живе; засвоїти елементи етикету, символіки, кінетичної мови (жести, поза, міміка, пантоміміка), пов'язані з тілом і статеворольовою поведінкою; розвинути і (або) реалізувати фізичні і сексуальні задатки; вести здоровий спосіб життя, адекватний статі і вікові (гігієна, режим, харчування, способи збереження здоров'я і оздоровлення організму, фізичного саморозвитку, керування своїм психофізичним станом); перебудовувати самоставлення до життя, стиль життя відповідно до статевовікових та індивідуальних можливостей.
Все це має деякі об'єктивні і нормативні відмінності в тих або інших регіонально-культурних умовах (різні темпи статевого дозрівання, еталони мужності й жіночності в різних етносах, регіонах, вікових і соціальних групах і т. ін.).
Соціально-культурні завдання - пізнавальні, морально-етичні, ціннісно-смислові - специфічні для кожного вікового етапу в конкретному соціумі в певний період історії. Ці завдання об'єктивно визначаються суспільством у цілому, а також етнорегіональними особливостями і найближчим оточенням людини.
Специфічні соціально-культурні завдання постають перед людиною на кожному віковому етапі в процесі участі в житті суспільства. Від неї чекають: а) прилучення до певного рівня суспільної культури, володіння
Loading...

 
 

Цікаве