WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Основні поняття соціалізації - Реферат

Основні поняття соціалізації - Реферат


Реферат на тему:
"Основні поняття соціалізації"
У науці про людину термін "соціалізація" прийшов з політекономії, його початковим значенням було "усуспільнення" землі, засобів виробництва і т. ін.
Автором терміна "соціалізація" стосовно до людини, очевидно, є американський соціолог Ф. Г. Гідінгс, котрий у 1887 р. у книжці "Теорія соціалізації" вжив його в значенні, близькому до сучасного, - "розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя".
Проте осмислення проблеми соціалізації почалося задовго до поширення відповідного терміна. За висловом одного із американських фахівців з теорії соціалізації, питання про те, яким чином людина стає компетентним членом суспільства, "старе, як Біблія". Воно завжди було в центрі уваги філософів, письменників і авторів мемуарів, а в останній третині XIX ст. почало інтенсивно досліджуватися соціологами і соціальними психологами.
До утвердження теорії соціалізації як самостійної галузі відповідні дослідження відбувалися в рамках інших, традиційних проблем людинознавства (завдання виховання, формування і розвиток особи й суспільства, форми наступності в культурі та ін.). З появою в науковому обігу поняття "соціалізація" сталася переорієнтація цих робіт у нове русло, і до середини XX ст. соціалізація перетворилася в самостійну міждисциплінарну галузь досліджень. Сьогодні проблему соціалізації або її окремі аспекти вивчають філософи, етнографи, соціологи, психологи, кримінологи і представники інших наук.
Мимохідь треба зауважити, що аж до 60-х pp., говорячи про соціалізацію, вчені зазвичай мали на увазі розвиток людини в дитинстві, отроцтві та юності. Лише в останні десятиріччя дослідники наблизилися до явиш соціалізації, характерних для дорослого віку і навіть старості.
Аналіз численних концепцій соціалізації свідчить, що всі вони так чи інакше тяжіють до одного з розумінь ролі самої людини в цьому процесі (хоча, звичайно, таке розмежування дуже умовне).
Перший підхід утверджує або передбачає пасивну позицію людини в процесі соціалізації, а саму соціалізацію розглядає як процес її адаптації до суспільства, яке формує кожного свого члена відповідно до притаманної йому культури. Цей підхід може бути названий суб'єкт-об'єктним (суспільство - суб'єкт впливу, а людина - його об'єкт). Біля джерел цього підходу стояли французький вчений Еміль Дюркгейм і американський - Талкот Парсонс.
Прихильники другого підходу виходять з того, що людина активно бере участь у процесі соціалізації і не лише адаптується до суспільства, а й впливає на життя, що її оточує, виявляє творчу ініціативу. Цей підхід можна визначити як суб'єкт-суб'єктний. Його основоположниками вважаються американці Чарльз Кулі і Джордж Герберт Мід.
Ґрунтуючись на суб'єкт-суб'єктному підході, соціалізацію можна трактувати як розвиток і самозмінювання людини в процесі засвоєння і відтворення культури, що відбувається у взаємодії людини із стихійними, відносно спрямовуваними і цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх вікових етапах.
Сутність соціалізації полягає в тому, що в процесі її людина формується як член того суспільства, до якого вона належить. Е. Дюркгейм, котрий одним із перших звернув пильну увагу на проблему соціалізації, підкреслював, що будь-яке суспільство прагне сформувати людину відповідно до наявних у неї певних універсальних, моральних, інтелектуальних і навіть фізичних ідеалів. Природно, ці ідеали змінюються залежно від історичних традицій, особливостей розвитку і соціального устрою суспільства. Водночас сьогодні соціалізація має багато характеристик, спільних чи більш або менш підхожих для різних суспільств. Про них піде мова далі.
Соціалізація проходить під впливом величезної кількості різноманітних умов, які так чи інакше відбиваються на розвитку людей. Ці умови прийнято називати факторами. На сьогоднішній день не всі вони навіть виявлені, а з відомих далеко не всі вивчені. Про одні ми знаємо досить багато, про інші - обмаль, про треті - майже нічого. Більш або менш вивчені умови, чи фактори, соціалізації можна об'єднати в чотири групи.
Перша - мегафактори (мега - дуже великий, всесвітній) - космос, планета, всесвіт, які тією чи іншою мірою через інші групи факторів справляють вплив на соціалізацію всіх мешканців Землі.
Друга - макрофактори (макро - великий) - країна, етнос, суспільство, держава, які впливають на соціалізацію мешканців у певних країнах (цей вплив опосередковано двома іншими групами факторів).
Третя - мвзофактори (мезо - середній, проміжний) - умови соціалізації великих груп людей, вирізнюваних за місцевістю і типом поселення, в яких вони живуть (регіон, місто, селище); за належністю до аудиторії тих або інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення та ін.) і за належністю до тих або інших субкультур.
Мезофактори впливають на соціалізацію як прямо, так і опосередковано через четверту групу - мікрофактори. До них належать фактори, що безпосередньо впливають на конкретних людей, котрі з ними взаємодіють: сім'я і домашнє вогнище, сусідство, групи ровесників і співробітників, різні громадські, державні, релігійні і приватні організації, мікросоціум.
Найважливішу роль у тому, як формується людина, відіграють люди в безпосередній взаємодії з якими проходить її життя. їх прийнято називати агентами соціалізації. За своєю роллю в соціалізації агенти розрізняються залежно від того, наскільки вони значущі для людини, як будується взаємодія з ними, в якому напрямку і якими засобами вони чинять свій вплив.
Соціалізація людини здійснюється широким набором засобів, специфічних для того або іншого суспільства, тієї або іншої соціальної верстви, того або іншого віку тих, що соціалізуються.
Кожне суспільство, кожна держава, кожна соціальна група (велика чи мала) виробляють у своїй історії набір позитивних і негативних, формальних і неформальних санкцій - способів умовляння і переконання, приписів і заборон, заходів примусу і тиску аж до застосування фізичного насильства, способів вираження визнання, заслуги, відзнаки. За допомогою цих способів і заходів поведінка людини і цілих груп людей приводиться у відповідність з прийнятними в даній культурі взірцями, нормами, цінностями.
Соціалізація людини у взаємодії з різними факторами і агентами відбувається за допомогою низки, умовно кажучи, "механізмів".
Є різні підходи до розгляду "механізмів" соціалізації. Так, французький соціальний психолог Габріель Тард вважав основним наслідування. Американський вчений Юрій Бронфенбренер механізмом соціалізації вважає прогресивну взаємну акомодацію (пристосовуваність) між людською істотою, що активно росте, і мінливими умовами, в яких вона живе/ В. С. Мухіна розглядає як механізми соціалізації ідентифікацію і відособлення особи, а А. В. Петровський - закономірну зміну фаз адаптації, індивідуалізації й інтеграції в процесі розвитку особи. Узагальнюючи наявні дані, можна вирізнити декількауніверсальних механізмів соціалізації.
Перша група - психологічний і соціально-психологічний механізми соціалізації.
Імпрінтинг (закарбовування в пам'яті) - фіксування людиною на рецепторному і підсвідомому рівнях особливостей життєво важливих об'єктів, що впливають на неї. Імпрінтинг відбувається переважно в дитячому віці. Проте на пізніших вікових етапах можливе закарбовування в пам'яті якихось образів, відчуттів і т. ін.
Наслідування - дотримування якогось прикладу, взірця. В даному випадку - один із шляхів довільного і, найчастіше, мимовільного засвоєння людиною соціального досвіду.
Екзистенціальний натиск - опановування мови і неусвідомлюване засвоєння норм соціальної поведінки в процесі взаємодії зі значущими особами.
Ідентифікація (ототожнення) - процес неусвідомлюваного ототожнення людиною себе з іншою людиною, групою, взірцем.
Рефлексія - внутрішній діалог, в
Loading...

 
 

Цікаве