WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Механізм реалізації політичної влади - Реферат

Механізм реалізації політичної влади - Реферат

вузькому розумінні й не цілком очевидно. Широке законодавство, що стосувалося програм добробуту, спиралося на використання фінансових ресурсів промисловості, проте пов'язані з ним перерозподільчі ефекти не мали радикального характеру. Законодавство в галузі промисловості було спрямоване на створення ресурсів, що підлягали розподілу, тобто, в кінцевому підсумку - на підвищення ефективності виробництва.
У тій мірі, в якій консервативні партії чинили опір розширенню програм добробуту, вони уособлювали партії реакції. На першому етапі консервативні партії являли собою найзаможніші кола населення й не мали підтримки трудящих. Таким чином, можна відзначити: в тому, що стосується другого параметра консенсусу, в перший із вирізнених періодів політика в Данії, Норвегії та Швеції мала консенсусний характер, але згодом міра консенсусу зменшилась.
Високий ступінь прагнення до консенсусу несумісний з марксистським підходом до політичного конфлікту, якщо тільки не розглядати його як тактичну паузу. Нерідко запевнялось, що насправді стратегія шведських соціал-демократів не мала іншої мети, окрім як сприяти "дозріванню капіталізму".
Причини дальшої радикалізації можуть бути знайдені у впливі "нових лівих", зміні поколінь, а у випадку Швеції - в тому, що загострилося усвідомлення росту нерівності в доходах. З боку профспілок почали лунати вимоги про необхідність просування до "економічної демократії" на додаток до наявної політичної та соціальної демократії, яка зростала.
Одночасно спостерігались певне зростання підтримки консервативних партій та розширення їхньої соціальної бази. Ці партії виступають за зниження прямих податків, щоб створювати стимули для праці, а також за скорочення державного сектора. Нарешті, що стосується другого параметра консенсусу, слід зазначити появу ряду нових проблем, які частенько проявлялись у вигляді чітко окреслених конфліктів, що включають принципові питання. Серед них важливе місце посіла екологічна тематика, надто відчутна в Скандинавії, де багато міських мешканців, незалежно від класової належності, в душі схильні до сільського життя. Інші питання пов'язувалися з ядерною політикою, суспільною мораллю тощо.
Третій параметр міри консенсусу стосується наявного механізму запобігання конфлікту. Імовірно, в загальному вигляді питання полягає ось у чому: в якій мірі сторони прагнуть досягти згоди перед прийняттям політичних рішень? Для відповіді на це питання треба розглянути проблему створення коаліцій за багатопартійної системи.
Кажучи про корпоративні канали представництва, слід зауважити, що скандинавські країни створили досить витончені механізми обмеження суперництва в промисловості, що сприяє проведенню ефективної економічної політики. В цих країнах добровільно укладалися трудові угоди між трудящими і підприємцями. Таке ж важливе значення мають переговори, пов'язані з рівнем заробітної плати на короткостроковий період: зазвичай вони проводяться на централізованій основі.
Закон є додатком до добровільної угоди: тут нема такої недовіри до законодавчого регулювання в сфері стосунків у промисловості, як, скажімо, у Великобританії.
Таким чином, у скандинавських країнах сформувалася порівняно всеосяжна і упорядкована система врегулювання промислового конфлікту. Цьому сприяли різні фактори. Те, що профспілки погодились на централізовані переговори, певним чином пояснюється їхнім прагненням до проведення загальної політики вирівнювання заробітної плати. Раніше перевага дрібних промислових одиниць у Данії сприяла створенню гармонійних стосунків між обома сторонами: на випадок виникнення конфлікту всі учасники гостро відчували його можливі перевитрати.
Економічна статистика дозволяла сторонам визначити приблизний обсяг того "пирога", який належало поділити, хоча щодо його точних розмірів траплялися суперечності. Значна залежність усіх економік скандинавських країн від експорту тв їхня чутливість до міжнародної конкуренції посилили цю тенденцію. І, нарешті, та не в останню чергу, слід назвати такий фактор, як перевага соціал-демократичних і робітничих партій, для яких головний принцип - інтеграція. Групи-носії конфлікту цінностей формують механізм посередництва в інтересах і тому не становлять більше загрози для суспільної інтеграції. Це позиція плюралізму, яка, на відміну від Марксової концепції класових конфліктів і класової поляризації, ставить у центр теорії врегулювання конфліктів.
Що стосується правил цього врегулювання, то пошлемося на теорію Норлінджера:
1. Для успішного врегулювання конфліктів потрібне повне або часткове використання шести основних принципів. Такими є стабільна коаліція, принцип пропорційності, деполітизації, обопільність права вето, компроміс і концесія.
2. Опертя виключно на інститут більшості не сприяє врегулюванню конфліктів, а навпаки, загострює їх.
3. Врегулювання конфліктів через досягнення за короткий час національної ідентичності не тільки не дає успіху, а може привести до широкого використання насильства й тиску.
4. Велике значення в урегулюванні конфліктів належить лідерам груп, що конфліктують. Тільки вони можуть відіграватибезпосередню і позитивну роль. А безпосередня роль членів груп тільки негативна, в кращому разі вона може бути позитивною лише побічно.
5. Наявність мотивації в регулюванні конфліктів неминуча, якщо еліта починає відповідну діяльність.
Програма цілком зрозуміла: врегулювання конфліктів - прерогатива еліти, яка конкурує і чекає від мас не участі, а підтримки. В країнах, що розвиваються, де політична система перебуває в стадії становлення, конфлікти закономірні, бо теорія модернізації зумовлює форсовані зміни, спрямовувані рукою еліти, що стоїть на чолі модернізаційного процесу. Все це натикається на опір суспільства, загострює конфлікти, але надалі хід розвитку скеровується в русло "системи примирення". Суть урегулювання конфліктів у обопільній гарантії терпимості до інтересів один одного з боку груп, що беруть участь у конфлікті цінностей.
Таким чином, найважливіша проблема, з якою стикається політична система на будь-якому рівні, - усвідомлення спільності громадян, становлення цього усвідомлення. Це дуже важливо, адже дає відчуття ідентичності, лояльності, соціальної солідарності в системі. Усвідомлення спільності інтегрує різноманітні суспільні верстви, породжує консенсус і співпрацю, такі важливі для миру та успіху політики всередині країни. Державність щільно пов'язана з проблемою становлення нації, але це проблема іншого роду. Вона має на увазі підтримку політичної системи, легітимність національної системи, її інститутів і стилю правління. Почасти це культурна проблема досягнення консенсусу в розумінні авторитету, а почасти - питання структури влади, гарантія, що легітимність більшої структури, проймаючи всю спільноту, інтегрує її в послухові центральній владі.
Використана література
1. Дікон Б. Глобальна соціальна політика. Пер. З англ.. - К., 1999. - 346 с.
2. Матвієнко, В.Я. Соціальні технології. К.: Укр. пропілеї, 2001.
3. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. - К., 1995. - 206 с.
4. Соколенко С.И. "Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы Украины". - К.: Логос, 1998. - 568 с.
5. Холостова Е.И. Технологи социальной работы. Ученик. - К.: Изд-во: Инфра-М, 2003. - 400 с.
6. Шевчук П.І. Соціальна політика. - Львів: Світ, 2003. - 400 с.
Loading...

 
 

Цікаве