WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Механізм реалізації політичної влади - Реферат

Механізм реалізації політичної влади - Реферат

принаймні, такої, що являє собою справедливий компроміс інтересів груп, які протиборствують. Ця небезпека вельми реальна, особливо в країнах з високоорганізованими групами інтересів, частина яких відшліфувала свою техніку впливу до рівня мистецтва.
* * *
Функція перетворення вимог в альтернативи державної політики називається агрегуванням інтересів. Коли політична партія на етапі підготовки своєї програми зводить докупи вимоги різноманітних груп інтересів, входить із ними в контакт з метою пошуку компромісу, а потім висловлює його у формі політичної заяви, вона відтак займається агрегуванням інтересів. Це завдання в політичній системі може мати різні способи вирішення, наприклад, підготовка і декларація загального політичного курсу або добір кадрів, відданих даному політичному курсу. Агрегування інтересів з тією чи іншою мірою відкритості відбувається в усіх політичних системах.
На думку Алмонда і Пауела, всі типи структур, покликаних артикулювати інтереси, спроможні й агрегувати їх. У класичній монархії був наближений до правителя міністр, котрий вислуховував скарги, підтримував вимоги різних груп і готував на цій основі політичні заяви. В сучасних політичних системах вимоги асоційованих груп надходять до великих організацій, які агрегують їх і перетворюють у політичні альтернативи, перш ніж подати на розгляд правлячій партії або уряду. Крім того, в усіх політичних системах самі структури прийняття рішень (законодавчі органи, кабінети міністрів, адміністративні органи) містять у собі функцію, яка агрегує, бо зобов'язані готувати законодавчі пропозиції, які потім приймаються чи відкидаються .
Одначе у високорозвинутих політичних системах є спеціалізовані структури, що виконують роль єднальної ланки між широким спектром артикульованих інтересів і остаточним прийняттям законів. Політична партія і державний бюрократичний апарат - двоє найпридатні-ших кандидатів на цю спеціалізовану посередницьку роль. Обидві структури забезпечують прямі зв'язки між безліччю груп інтересів і особами, які приймають рішення, обидві здатні як агрегувати інтереси, так і артикулювати й передавати їх.
Політична партія справедливо вважається важливою спеціалізованою агрегувальною структурою в сучасній політичній системі. Партія виникає там, де число і різноманітність артикульованих інтересів стає надто великим, що затруднює їх реалізацію шляхом неформальної взаємодії. В умовах конкуренції між партіями останні агрегують інтереси в політичні пропозиції, а тоді намагаються забезпечити собі перемогу на виборах, щоб в органах, які приймають рішення, опинились особи, котрі керуватимуться раніше виробленою альтернативною політикою для підготовки законів. У системах, де немає міжпартійної конкуренції, правляча партія може агрегувати інтереси подібно до великого бюрократичного апарату.
Вибори, які відбуваються регулярно, змушують кожну партію агрегувати широке коло інтересів, які вона представляє. Партія, яка перемогла на виборах, дістає свободу дій, тобто можливість формування законодавчої програми. Однопартійна та багатопартійна системи - це різні типи спеціалізованих структур агрегування інтересів, і в кожному випадку агрегування відбувається по-своєму.
Далі, є три різні стилі, приблизно відповідні дедалі збільшуваній секуляризації субкультур в агрегуванні інтересів.
Перший - прагматичний стиль ведення переговорів, який характерний для систем агрегування інтересів у США, Великобританії, Індії. В цих країнах розмаїття інтересів звичайно зводиться до обмеженого числа альтернативних політичних курсів. Такий стиль розвиває здатність системи до реагування.
Другий стиль - сувора орієнтація на цінності (absolute value oriented style), яка не дозволяє офірувати основними принципами політики з метою гармонізації інтересів. В цьому випадку для агрегування інтересів пропонується "логічне" розв'язання проблеми і виробляється відповідна політика.
Третій - традиціоналістський стиль, для якого характерне опертя на моделі минулого при розробці альтернативної політики для майбутнього. Такий стиль агрегування інтересів спостерігається в тих політичних системах, де ресурси і енергія більшості членів суспільства спрямовані на соціальні та економічні моделі традиційної культури, на давно усталену та наперед зумовлену мету. Ця обставина багато в чому сприяє досягненню консенсусу в суспільстві, що є однією з найважливіших цілей політичної діяльності.
Приблизна оцінка ступеня консенсусу в конкретному суспільстві може даватись на основі трьох параметрів:
по-перше, системи правил і механізмів, які регулюють розв'язання політичного конфлікту;
Секуляризація (лат.) - передача із церковного розпорядження в цивільне, світське; перен, - одержавлення,
по-друге, природи конфліктів, що виникають усередині цієї системи;
і, нарешті, методу вирішення цих конфліктів.
Можна заздалегідь передбачити, що чим більш консенсусна демократія, тим більше проявляється в ній тенденція до деполітизації; чим менш консенсусна, тим більше ймовірність дестабілізації.
Розглянемо три основних параметри консенсусної демократії на прикладі політичних систем скандинавських країн.
Згідно з першим параметром, консенсусна демократія - це ліберально-демократична держава, яка характеризується низьким рівнем опозиції до наявного всередині держави зведення правил і механізмів вирішення політичного конфлікту. Цей параметр можна визнати за основний: без консенсусу, який працює, щодо правил і регулювальних механізмів системи самі основи держави опиняться під загрозою; з огляду на це - все інше другорядне.
Звичайно, не всі такі правила й механізми мають однакове значення: до конституції можуть вноситися уточнення, доповнення та зміни. В скандинавських країнах цей процес відбувався т^к само, як і повсюди, одначе основні правила парламентської гри зберігалися. Для оцінки ступеня консенсусу згідно з указаним параметром як одного з визначальних факторів можна розглядати наявність і ступінь впливу антисистемних партій.
Другий фактор - наявність усуспільстві маргінальних підгруп і ступінь їхньої готовності вдатися до насильства як форми протесту. Якщо мова йде про позитивніші фактори, то можна звернути увагу на народну підтримку правил політичної гри, яка до певної міри віддзеркалює участь у виборах та референдумах.
Отже, перший параметр пов'язаний з легітимністю ладу, що існує, другий - з природою політичного конфлікту, що виникає в рамках усталених правил і механізмів. Відповідно до цього параметра консенсусна демократія - це ліберально-демократична держава, що характеризується низьким рівнем конфлікту відносно здійснення влади в державі на даний момент. Тут мовиться про характер та інтенсивність політичних розбіжностей.
Для приблизної оцінки ситуації відповідно до цього параметра можна спробувати дати відповідь на такі запитання:
а) Наскільки широкий ідеологічний розрив між партіями протягом тривалого часового періоду?
б) Чи намічається тенденція до конвергенції1 або, навпаки, - до поглиблення суперечностей?
в) Як часто конфліктні ситуації сприймаються в термінах "так - ні"?
Такі запитання не так уже й легко піддаються кількісному аналізу, однак це не означає, що вони не мають значення і змісту. Слід підкреслити, що параметр, який розглядається, має другорядне значення порівняно з попереднім. Різкі розбіжності з політичних питань, так само й гострі конфлікти, можуть бути залагоджені, якщо
Loading...

 
 

Цікаве