WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Суть і способи функціонування політичної влади - Реферат

Суть і способи функціонування політичної влади - Реферат

підлеглому повну владу, тоді як друга наділяє його просто повноваженнями.
Коли дана особа наділена владою, то їй передається право за своїм розсудом керувати всією системою звичної діяльності, їй можуть бути "надані" армія для здійснення якоїсь кампанії, військовий підрозділ для якихось воєнних дій, флот для розвідки або для піратських нападів, лабораторія для проведення наукових досліджень, кошти для рекламної кампанії. Від такої особи очікують, що вона сприятиме реалізації цілей посідача влади, але заради цього їй і надається свобода дій у застосуванні своїх повноважень. Фактично вона є аутентичним посідачемвлади.
Наділення владою - це простий і прийнятний метод активізації здатностей до дії і підтримання їх. Однак посідач влади повинен мати гарантію, що він зможе повернути собі свободу дій у будь-який зручний для нього час. Наділення владою підлеглих є загальноприйнятою практикою, і послідовне повернення влади - звична справа, що не викликає жодних проблем.
Наділення владою визначній мірі звільняє посідача влади від тягаря управління. Воно дає можливість упідлегленим на місці творчо реагувати на реальні ситуації і на будь-які непередбачені обставини, що виникають. А небезпека, що з'являється при цьому, може бути зведена до мінімуму за допомогою перевірених методів, які використовуються деспотичними і тоталітарними режимами, або ж витонченішими і складнішими засобами.
Проте, незважаючи на різні хитрощі, наділення владою передбачає часткову втрату свободи дій. Посідач влади стає залежним від майбутніх рішень і суджень інших і може втратити можливість управляти своїми ресурсами відповідно до послідовного, докладного і гармонійного плану дій.
Посідач влади може бути не готовий заплатити таку ціну. Можливо, він прагнутиме втримати всі владні важелі у власних руках, в той же час визнаючи, що певного роду делегування необхідне для розв'язання внутрішніх проблем управління. В цих обставинах він може спробувати делегувати своїм підлеглим не владу, а повноваження, тому вони управлятимуть, але не за своїм розсудом. Він може довести до відома всіх, що тим, кому делеговані повноваження, слід виявляти послух остільки, оскільки вони передають розпорядження, одержані "згори".
Хоча посідач влади доводить до відома всіх, що дану особу наділено лише повноваженнями і нічим більше, підлеглі цього підлеглого схильні "помилково" сприймати його повноваження як владу або вважають доцільним розглядати його як посідача влади по праву. Тому уповноважені постійно зазнають спокуси відмовитися від своєї пасивної ролі і діяти як незалежна влада. І в тій мірі, в якій їм це вдається, вони стають володарями по праву і відповідно зменшують владу "вище-стоячих".
Щоб подолати цю принаду, посідачі влади повинні мати можливість створювати для своїх уповноважених такі умови, коли б їм дорого коштувала така свобода дій. Робиться це або шляхом позбавлення винагородження, або шляхом застосування санкцій. Тільки це змушує уповноваженого, котрий, у кінцевому підсумку, є активною, розсудливою, обізнаною людиною, діяти так, аби заслужити довір'я навіть усупереч своїм нахилам.
Уповноваженому дають підлеглих, котрі його не люблять або з котрими в нього немає спільних інтересів. Посідачі влади розосереджують делегування влади з тим, щоб будь-кого можна було приневолити до дій чи тримати в страху шляхом залучення інших. Таким чином, уся система влади через уповноважування тримається на погрозі і є джерелом погрози. Вона, як і делегована влада, часто будується за принципом: "поділяй і владарюй".
Тож яким чином досягається належна узгодженість дій? Надійний, безперервний зв'язок між посідачем влади і його "пасивними агентами" може бути встановлений лише за ідеальних умов безпрецедентної одностайності та однорідності. Створити і підтримувати такі умови -
непросте завдання. Така система панування і підлеглості повинна бути глобальною за своїми масштабами, вона потребує готовності управляти і маніпулювати всіма аспектами сфери соціального досвіду, а по суті - і сферою фізичного досвіду, оскільки соціальний порядок нерозривно пов'язаний із природним порядком.
Нема потреби говорити, що глобальний захід такого роду майже завжди приречений на невдачу. Неможливо створити діючу систему чистих і досконалих відносин повноважної влади. Така система може існувати тільки як ідеал, до якого за певних обставин можуть прагнути посідачі влади. На практиці володарі влади завжди стикатимуться з тим, що їхні накази не виконуються через недосконалі комунікації, а їхня можливість прямої дії підупадає. Також і уповноважені завжди матимуть якийсь запас часу, щоб використати своє власне необмежене право свободи дій і навіть виступати проти самих посідачів влади, вдаючи, що додержуються їхніх вказівок.
У багатьох випадках посідачам влади доводиться докладати чимало зусиль, щоб тримати у своїх руках нібито пасивних підлеглих і щоб обмежити завжди наявну в них спокусу стати повними посідачами влади. З другого боку, уповноважені часто чинять опір, коли на них натискають, і прагнуть активізувати свою свободу дій у рамках наявної системи комунікацій і контролю, створеної як інструмент їх примусу.
В підсумку опір такого роду може спонукати посідачів влади дозволити підлеглим діяти за своїм розсудом, тобто звернутися до політики "наділення їх владою".
Делегуючи керівництво діями, посідач влади може передати право діяти за своїм розсудом без жодних умов або з деякими обмеженнями; він може додавати щораз нові й нові обмеження, намагаючись створити маріонетку, навіть якщо це йому ніколи повністю не вдасться. Ці межі можливостей делегування також є межами можливостей самого упідлеглення, як би воно не відбувалося.
Підлеглий завжди зберігає певну автономію, здатність робити якийсь вибір, і тому він ніколи не матиме пасивного статусу.
Навіть найнижча верства (в будь-якій багатоярусній ієрархії), яка лише виконує накази і розпорядження, завжди зберігає за собою рештки необмеженої свободи дій і автономії. Цю "безвладну" верству можна розглядати як верству уповноважених, які стоять найнижче в ієрархії, але і її не можна вважати повністю пасивною.
Свобода дій у використанні соціальної влади може бути сконцентрована в руках небагатьох, але і вона ніколи не буде повністю зосереджена в їхніх руках.
Використана література
1. Дікон Б. Глобальна соціальна політика. Пер. З англ.. - К., 1999. - 346 с.
2. Матвієнко, В.Я. Соціальні технології. К.: Укр. пропілеї, 2001.
3. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. - К., 1995. - 206 с.
4. Соколенко С.И. "Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы Украины". - К.: Логос, 1998. - 568 с.
5. Холостова Е.И. Технологи социальной работы. Ученик. - К.: Изд-во: Инфра-М, 2003. - 400 с.
6. Шевчук П.І. Соціальна політика. - Львів: Світ, 2003. - 400 с.
Loading...

 
 

Цікаве