WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Суть і способи функціонування політичної влади - Реферат

Суть і способи функціонування політичної влади - Реферат

влади.
Тенденція ототожнювати політику і владу бере початок від Макіавелі і, мабуть, стає переважною рисою американської, а можливо, й сучасної політології в цілому.
Політикатут розглядається з суто технічного погляду. Цінності вважаються особистими перевагами і мають силу тільки в тому разі, якщо вони задіяні. Політичне життя - це не тільки боротьба за владу; боротьба породжується протиріччями поглядів на соціальне життя і державну політику.
Політична влада сукупна з іншими елементами влади, групами і асоціаціями, що намагаються впливати на неї і змусити її діяти у своїх інтересах. Залежно від ступеня прямого чи побічного впливу різних груп на політичну владу та її органи вони потрапляють у поле зору політологічного аналізу і стають частиною системи, що підлягає порівняльному дослідженню. Тому неможливо розглядати політичну владу в даній системі, не торкаючись водночас організованих груп, як-от робітничі, промислові асоціації, релігійні угруповання, родові організації тощо.
Розподіл влади. Хоча влада й відносна, для кожного суспільства і політичної системи характерний певний тип її розподілу, тому що в будь-якому середовищі індивідууми і групи зазвичай користуються неоднаковою владою. Внаслідок спеціалізації функцій, шо є в кожному суспільстві, переваг, які надаються цим спеціалізованим функціям, успадкованих відмінностей, а також відмінностей біологічного і соціального характеру нерівномірний розподіл влади спостерігається в кожній політичній системі.
В одних суспільствах розподіл влади набуває форми кумулятивної концентрації, тобто практично всі ресурси влади потрапляють до рук кількох груп на шкоду суспільній більшості. Класичний приклад - традиційні аграрні суспільства, де владу зосереджено в таких групах, як уряд, земельна аристократія, а часом - військові або духовенство.
Суспільство, по суті, являє собою систему владних відносин - політичних, соціальних, економічних, релігійних, моральних та ін. Але найважливіші з них - політичні, бо політичною владою володіє держава, яка монополізує особливі повноваження.
Політична влада розподіляється нерівномірно і здебільшого зосереджується в руках меншості. Згідно з Марксом, у кожному суспільстві, за винятком примітивного, є правлячий клас, який монопольно володіє політичною владою над підлеглим класом чи класами. Правлячий клас є політично панівним, оскільки йому належать основні засоби економічного виробництва.
Представники класичної елітарної теорії в особі Парето, Моски і Міхельса заперечують погляду Маркса на владу.
По-перше, вони не визнають твердження про те, що політичні структури є простим відбиттям соціально-економічних відносин. Економічні фактори, хоч і відіграють певну роль, не є єдиним джерелом, що визначає структуру влади в суспільстві.
По-друге, погоджуючись із Марксом у тому, що політична влада розподіляється в суспільстві нерівномірно, вони заперечують ідею, що між керівними (правлячими) і керованими класами є постійна межа. Вони вірять у безперервну циркуляцію еліт і відкидають можливість формування стабільного і замкнутого правлячого класу.
В. Парето (1848-1923) - італійський економіст і соціолог, один із засновників функціоналізму. В політології висунув концепцію "циркуляції (зміни) еліт", згідно з якою основа суспільних процесів - творча сила і боротьба еліт за владу. Сучасник і співвітчизник Парето, відомий юрист і соціолог Г. Моска (1858-1941) є родоначальником концепції "політичного, або правлячого класу" - різновиду теорії еліти. Р. Міхельс (1876- 1936) - німецький історик, економіст і соціолог, котрий прийняв італійське громадянство. Висунув так званий залізний закон олігархічних тенденцій у буржуазній демократії, що стверджував необхідність "активної меншості" (еліти) і відкидав панування мас.
По-третє, прихильники елітарної теорії вважають неймовірною ідею Маркса про майбутнє рівноправне безкласове суспільство. Джеймс Бернхем у книзі "Управлінська революція" вважає, що в складі еліти можуть відбуватися зміни, але ніколи не настане кінець владі еліт, а це виключає можливість безкласового суспільства. Проте він згоден з Марксом у тому, що джерело влади еліт має економічний характер. Ч. Р. Мілс у праці "Влада еліти" доходить висновку, що політична еліта або влада еліти - це продукт інституційного ландшафту суспільства. Керівники, що займають командні пости в трьох головних сферах - економічній, військовій і політичній, - складають монолітну групу.
Плюралісти, у свою чергу, заперечують головне твердження прихильників елітаризму, нібито суспільство характеризується наявністю єдиного центру політичної влади. Вони доводять, що в суспільстві - велика кількість центрів влади, жоден з яких не є повністю самостійним.
У пірамідальній моделі розподілу влади лише дехто, а саме ті, хто перебуває на вершині соціальної ієрархії, володіє значною владою, тоді як уся маса, що складає основу піраміди, майже не має її. Однак останніми роками цю модель почали заперечувати, на противагу їй було висунуто декілька аргументів.
На думку багатьох сучасних дослідників, владні відносини досі було подано в дещо переверненому вигляді. Процес демократизації, що набирав сили в XX ст., відкрив великі можливості для участі народу в політичному житті і для громадського контролю за його організацією. Реагуючи на це, лідери перестали ігнорувати думки виборців і своїх прибічників у прийнятті життєво важливих рішень.
Суспільне визнання лідера почасти зумовлене його успіхом, ступінь якого оцінюється не ним самим, а його прибічниками, що вимагають від лідера дій, виконання обіцяного і творення. Навіть в автократичних режимах народ є не чим іншим, як суспільним тиском на лідерів.
Для аналізу загального розподілу влади в країні доцільно розглянути окремо її горизонтальний і вертикальний поділи. Горизонтальний поділ влади має місце між елементами державного управління на одному й тому самому рівні. Наприклад, у США на федеральному рівні влада розподіляється між трьома органами державного управління - законодавчим, виконавчим і судовим.
Далі вона ділиться вже в рамках кожного із цих органів. Так, федеральний виконавчий орган складається з безлічі установ, різних за обсягом реальної влади і за своїми зв'язками з Білим домом. У парламентській системі владу також поділено між трьома органами, але один із них, виконавчий (кабінет міністрів), наділений значно більшою владою, ніж два інших, тобто має підтримку більшості членів Палати громад національного законодавчого органу.
Під вертикальним поділом влади слід розуміти відносини між різними рівнями державного управління. В будь-якій системі правління є, щонайменше, два рівні: загальнонаціональний (або центральний) і місцевий, куди входять великі, середні й малі міста.
Як правило, між центром і місцевими органами влади є один або декілька проміжних рівнів. Таким може бути регіональний рівень, наділений
Loading...

 
 

Цікаве