WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Політична система як ціле - Реферат

Політична система як ціле - Реферат

функції - це способи перетворення вхідних факторів у вихідні. В політичній системі це означає, що імпульси, які надходять на вхід системи, трансформуються в легітимні рішення, що згодом втілюються в життя.
Процес конверсії в одній системі можна проаналізувати і порівняти з аналогічними процесами в інших системах на основі схеми, де наводяться шість основних функцій:
1) артикуляція інтересів (як формулюються вимоги);
2) агрегація (агрегування) інтересів (як відбувається комплектування вимог в альтернативні програми);
3) вироблення правил (нормотворчість, як формулюються норми);
4) застосування правил (реалізація норм, як ці норми втілюються в життя);
5) контроль за застосуванням правил (контроль над нормами, як вони контролюються й регулюються);
6) політична комунікація (як усі ці досить різноманітні дії співвідносяться одна з одною всередині системи, а також під час взаємодії системи з навколишнім середовищем).
Перші дві - функції входу, решта - виходу.
Вже говорилось про те, яке місце займають вимоги й підтримка в системній моделі Д. Істона. Продіапазон і різноманіття вимог, що надходять у систему, можна судити за такою класифікацією:
1) вимоги, що стосуються розподілу благ і послуг (вимога прийняття законів про заробітну плату і про робочий час, про розширення можливостей освіти, про поліпшення доріг і засобів пересування тощо);
2) вимоги, пов'язані з регулюванням поведінки (гарантування громадської безпеки, контроль над ринками, законодавчі норми в царині шлюбу, охорони здоров'я, поліпшення санітарних умов і т. ін.);
3) вимоги в сфері комунікації та інформації (затвердження відповідних норм, інформація про мету політики з боку тих, хто її випрацьовує, демонстрація сили і могутності політичної системи в період небезпеки чи під час свят).
Підтримку можна згрупувати по таких напрямках:
1) матеріальна підтримка (виплата податків та інших оподаткувань, надання послуг системі, наприклад, праця на громадських засадах чи військова служба);
2) дотримання законів та директив;
3) участь у політичному житті (голосування, політичні дискусії, інші форми);
4) увага до офіційної інформації, шанобливе ставлення чи повага до влади, державної символіки та офіційних церемоній.
Що стосується "вихідних" (тобто результатів діяльності політичної системи), то вони стимулюють чотири типи дій:
1) екстракцію у формі вимоги повернення боргу системі, надання послуг чи сплати податків;
2) регулювання поведінки, яка може набувати різноманітних форм;
3) розподіл товарів і послуг, можливостей, заохочень і т. ін.;
4) виробництво "символічної" продукції, зокрема утвердження вартостей, демонстрація політичних символів, заяви про політичну лінію, наміри і т. ін.
Зазвичай усі названі дії пов'язані з підтримкою і залежно від типу політичної системи можуть бути відповіддю на вимоги.
Функції виходу охоплюють, перш за все, те, що Алмонд і Пауел називають "урядовими функціями", тобто функції вироблення правил, застосування правил і контролю за ними. Це близько до класичного аналізу законодавчих, виконавчих і судових функцій.
Проглядаються три традиційні функції, визначені Монтеск'є, які відповідають системі розподілу властей. Одначе, на думку Алмонда і Пауела, слід уникати всякої структурної апріорності. Ці три функції необов'язково реалізуються певними органами. В кожній системі все залежить від міри спеціалізації структур. Отже, конкретизуємо функції виходу.
1. Функція нормотворчості включає в себе процеси розвитку авторитетних правил; розробляються закони, що фактично визначають правові норми поведінки людей і груп у суспільстві. Термін "нормотворчість" набув поширення тому, що слово "законодавство" передбачає функцію в сфері компетенції законодавчих органів, тоді як насправді в більшості авторитарних систем це прерогатива виконавчих органів, а в багатьох демократичних системах - двох чи кількох державних органів.
Як правило, для всього процесу прийняття рішень характерні декілька етапів нормотворчості. Перший етап звичайно включає вироблення політики, вибір загальних цілей і стратегії для їх досягнення. На подальших етапах відбувається розробка і реалізація рішень, конкретних правил, призначених для здійснення стратегії і досягнення мети. Економічна політика, наприклад, може мати як вихідну мету зниження рівня безробіття і підвищення на певний відсоток темпів економічного зростання; втілення в життя цих завдань тягне за собою прийняття спеціальних законів з оподаткування та інші аналогічні заходи.
2. Функція "застосування правил" передбачає приведення правил чи законів в дію. В багатьох політичних системах це стимулює дію не тільки виконавчих органів
та адміністративної бюрократії, але й законодавчих та правових структур. Це вельми важливий аспект політики і процесів прийняття законів.
Практична реалізація правил може створити необхідність у прийнятті певних рішень, у нормотворчості; і тому не можна провести чіткої межі між виробленням правил та їхнім використанням. Зазвичай рішення, що приймаються в адміністративному порядку, відносно прості і не відіграють особливої ролі, та часом їх зміст межує з виробленням політики, в чому, по суті, і полягає їхній сенс.
3. Функція "контролю за дотриманням правил" включає в себе інтерпретацію законів і дій з метою визначення факту порушення певного правила, а також накладання відповідного покарання. Хоча контроль перебуває здебільшого в компетенції судових органів, виконав
чим і законодавчим органам може належати чимала, а часом і головна роль у судових процесах; судочинство залежно від його впливу в певній політичній системі може виконувати функції розробки законів чи політики. Верховний суд США, наприклад, став одним із головних творців політики; завдяки своєму праву інтерпретувати Конституцію, він відіграє серйозну роль у нормотворчості, оскільки владен анулювати, змінити і ратифікувати постанови і закони, прийняті виконавчими і законодавчими органами на конституційній основі.
Є ще четверта функція виходу: політична комунікація, що забезпечує поширення, передачу політичної інформації між державцями і керованими, а також між різними складовими елементами системи. По суті ця функція, класифікована тут як функція виходу, діє в двох напрямках, тобто здійснює двосторонній зв'язок, взаємний обмін між державцями і керованими.
Аналіз політичної системи ми розпочали з констатації того, що це поняття значно ширше й місткіше порівняно з державним управлінням і тому адекватніше відбиває різноманітні реалії сучасного політичного життя. Проте слід мати на увазі, що держава залишається найуніверсальнішою формою політичної організації суспільства.
Державна політика є вираженням цілей політичної
Loading...

 
 

Цікаве