WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Політична система як ціле - Реферат

Політична система як ціле - Реферат

по-іншому, ніж Істон, вказуючи, що "вхідні" фактори системи не вичерпуються вимогами й підтримкою. Сюди слід включити сподівання і ресурси, на які спирається система. Він уточнив і поняття "вихідних" факторів системи, включивши до нього три категорії: цілі, цінності і регулювання.
Цінності - це, в певному розумінні, позитивний "вихід", витрати - негативний. Регулювання - спосіб реалізації цілей, цінностей і витрат. Часто з поняттям системи пов'язують ідею рівноваги. Якщо частини системи входять у взаємодію, яку система приводить до стабільного стану, то настає рівновага. Зауважимо, що в сфері соціального, де об'єкти зазнають постійних змін, рівновага - особливийвипадок, а не звичайне явище. Точніше було б казати про динамічну рівновагу соціально-політичної системи.
Значення "вихідних" факторів системи полягає в тому, що вони служать для концептуалізації способів її реагування на навколишнє середовище і побічно на саму себе, видозмінюючи (часом вельми успішно) "вхідні" фактори підтримки і вимог. Вважати "вихідні" кінцевою точкою немає підстав. Це, ймовірніше, фрагмент безперервного никлу дій ("петлі зворотного зв'язку"), в якому "вхід" і "вихід" прямо чи побічно впливають один на одного, на всю політичну систему й навколишнє середовище.
Інакше кажучи, систему можна розглядати як орієнтовану на досягнення мети модель стосунків, яка допомогає членам системи адаптуватися в своєму середовищі й використати її як джерело ресурсів - матеріальних, фінансових і гуманітарних, а в разі потреби - реформувати й саму систему.
Будь-яка система орієнтована на конструктивну адаптацію через відповідне використання чи формування умов, під впливом яких вона перебуває. Це найголовніша функція "вихідних" факторів. У противному разі рішення й дії суб'єктів політичної влади не будуть легітимні. "Вихідні" фактори системи включають у себе зобов'язальні рішення, дії з їх реалізації і пов'язані з ними типи поведінки. "Вихідні" слід відрізняти від їхніх наслідків, того, що можна назвати результатом.
"Петля зворотного зв'язку". Це поняття було запроваджено для позначення поворотної інформації й способів використання її переваг. Маються на увазі два процеси, шо утворюють замкнутий цикл: по-перше, "вихідні" системи і їх наслідки (тобто адаптація влади в певній ситуації); по-друге, сама інформація (тобто потік зворотних відомостей про стан системи і про наслідки регулювальної діяльності влади). Зворотний зв'язок є головним механізмом усунення напруги в суспільстві, але виконує цю функцію лише завдяки здатності влади реагувати на імпульси, що надходять в систему. Зворотний зв'язок називають "властивістю регулювати образ дій у майбутньому, виходячи з минулого".
Зворотний зв'язок дозволяє системі скласти уявлення про те, наскільки наблизилась вона до своєї мети і як їй слід змінити свою поведінку, аби досягти максимального наближення до неї. Без зворотного зв'язку кожний "вихідний" фактор був би повністю позбавлений взаємопов'язаності з рештою факторів, кумулятивності і послідовності. Кожна взаємодія - "інтеракція" із середовищем у формі "вихідних", за якою йде зворотна інформація про наслідки, - доповнює знання системи, що надходять із центру прийняття рішень. Це інформація про характер самої системи, її середовище, ресурси, опір, який вона зустрічає в процесі здійснення своєї волі. Зворотний зв'язок дозволяє членам системи навчитися пізнавати себе і ситуацію, в якій вона опиняється.
Якщо влада ігнорує зворотний зв'язок, то ефективність реалізації її мети невелика, оскільки вона не зможе зважити фактичні настрої і рівень підтримки політично свідомих представників системи. Це дуже важливо, якщо влада прагне не лише зберегти мінімальний рівень підтримки системи, але й шукає нову базу підтримки чи намагається створити докорінно новий режим або нове суспільство. В політичному житті зворотний зв'язок має фундаментальне значення як для усунення помилок з метою вдосконалення системи в заданому напрямку, так і для послідовної переорієнтації, тобто відхилення від заданого напрямку, пошуку нової мети і шляхів її досягнення.
Як і всяка система, політична система являє собою єдність відносно стійкого (сталого) - структури (каркас системи) - і відносно мінливого - процесів. Структури, наскільки б нерухомими вони не видавалися, формуються завдяки процесам, що змикаються.
Так, структура соціальної й політичної нерівності часом посилюється, підтримується і відтворюється в кожнім поколінні перехресними процесами: нерівністю власності, доступу до освіти, походження, а відтак і нерівністю в статусі і в практичному досвіді; етнічною, расовою й класовою дискримінацією тощо. Зміна будь-якого з цих процесів може внести тільки незначні переміни в загальні показники соціальної, економічної чи політичної стратифікації.
В західній політології і політиці політичні структури - це, перш за все, сходинки правління, від місцевої влади до органів міжнародного рівня. Політичні структури включають також організації, спеціально призначені для різнобічного впливу, наприклад, політичні партії. Організації неполітичного характеру також можуть мати на меті серйозні політичні інтереси, наприклад, профспілки, об'єднання підприємців та інші групи інтересів (К. Дойч).
У своєму двоїстому аспекті - антагоністичному та інтеграційному - політичні феномени є в багатьох типах людського суспільства: в країнах, провінціях, містах, міжнародних об'єднаннях, асоціаціях, профспілках тощо. Політична соціологія - це наука про владу в кожній людській спільноті, а не лише в національній державі. Тому кожна спільнота є структурою, в рамках якої надається руху антагоністичним та інтеграційним процесам.
Політичні структури - це різноманітні соціальні угруповання. Виходячи з цього визначення, М. Дюверже розподіляє їх на дві великі групи: фізичні й соціальні структури. Термін "фізичний" застосовується в даному разі до природних факторів (географія, демографія); термін "соціальний" - до більш штучних, пов'язаних з людиною (технології, інститути, культури, переконання). Між ними немає різкої межі.
В Алмонда й Пауела "структура" і "культура" посідають головне місце в їх аналізі. Під "структурою" вони мають на увазі доступну для спостереження діяльність, що формує політичну систему. Та частина діяльності людей, яка бере участь у політичному процесі, називається роллю. Ролі - це одиниці, з яких комплектуються всі соціальні системи, зокрема й політичні. Тому одним із основних компонентів політичної системи є політична роль. Конкурентні сукупності взаємопов'язаних речей складають структури, так: суддя - це роль, суд - структура ролей.
Політичні системи за своєю структурою можуть мати дві важливі відмітні ознаки залежно від того, в якій мірі диференційовані чи спеціалізовані
Loading...

 
 

Цікаве