WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Політична система як ціле - Реферат

Політична система як ціле - Реферат

різноманітність цих "воротарів" і "дверей" збільшується в міру розвитку суспільств. Таким чином, партії, вищі верстви, парламентарі являють собою структури, що регулюють вимоги.
Деякі структури висловлення вимог одночасно є структурами регулювання (наприклад, профспілки висловлюють вимоги мас і одночасно беруть участь в їхньому фільтруванні, а також у контролі за ними).
Органи політичної влади, зі свого боку, можуть випередити передбачуванівимоги ще до того, як вони висловлені. Це робиться з метою задоволення тих, чиї інтереси вони представляють, з метою підвищення своєї популярності чи усунення вибухонебезпечного характеру вимог. У наслідку може виникнути "самопостачання вимогами", коли політичні власті постачають системі свої власні вимоги. Таким чином, окрім "входів" з боку середовища, що оточує систему, є ще і внутрішня політика системи, яку Істон називає "входами зсередини".
Культурне регулювання пов'язане з нормами, цінностями і поглядами, які не допускають чи обмежують деякі вимоги. Такі культурні заборони можуть стосуватися як змісту вимог (деякі вимоги вважаються демагогічними, нерозумними, аморальними і т. ін.), так і форми, тобто методу їх висунення (наприклад, у західних системах політична культура забороняє або обмежує використання насильства для вираження політичних вимог).
Незважаючи на таку фільтрацію і подвійне регулювання, все ж може виявитись, що система зіткнеться з перевантаженням; вона може облягатися дуже численними і різноманітними вимогами, щоб адекватно реагувати на них. Використовуючи аналогію з кібернетикою і теорією комунікації, Істон доводить, що таке перевантаження вимогами створює перенасиченість і "закупорку" посланнями, адресованими системі. В цій ситуації у системи два виходи із становища: підвищити пропускну спроможність комунікаційних ліній, збільшивши кількість і різноманітність каналів руху інформації (шляхом спеціалізації кадрів, росту бюрократії і т. ін.), або так "перероблювати" вимоги, щоб привести до їх скорочення.
З допомогою цієї функції потік вимог робиться систематизованим, упорядкованим, доведеним до обмеженої кількості альтернатив, що подаються політичній системі. Безліч ідентичних вимог зводяться в єдину вимогу, яка їх резюмує. Різні, неоднорідні вимоги накладаються одна на другу, синтезуються в одну глобальну вимогу. Істон називає це сполученням, "комбінацією вимог", а Алмонд - "агрегуванням} інтересів".
Цьому процесу служать програми політичних партій. У західних системах партії є основними структурами скорочення вимог. Збираючи докупи і приводячи в гармонійне поєднання вимоги тих, чиї інтереси вона виражає, партія формулює єдину вимогу, яка ставиться перед органами політичної влади. Скажімо, політична партія, до якої надходять претензії і вимоги з боку профспілок і організацій підприємців, шляхом переговорів узгоджує суперечливі інтереси цих груп у формі певної політичної заяви - це і є агрегування інтересів.
Воно відбувається на різних дільницях політичної системи з допомогою чіткого формулювання політики чи рекрутування політичних кадрів, які більш-менш поділяють даний політичний курс. Агрегування інтересів (скорочення вимог) має місце в усіх політичних системах, але в демократіях асоційовані групи інтересів можуть домінувати в цьому процесі.
2. ПІДТРИМКА. Окрім вимог, що мають тенденцію послаблювати політичну систему, остання користується підтримкою, що посилює її.
Люди підтримують певні цілі чи ідеали, борючись за них чи, принаймні, стаючи їхніми виразниками; підтримують наявні інститути шляхом їх словесного захисту; підтримують певних осіб, приєднуючись до них, голосуючи за них чи діючи від їхнього імені. Все це - типи спостереженої поведінки, що входять до категорії відкритої підтримки.
Але підтримка означає дещо більше, ніж зовнішні спостережувані дії. Людина може симпатизувати тим чи іншим людям, об'єктам. Це свого роду прихована внутрішня поведінка, умонастрій, який набирає форми ставлення, прихильності чи готовності діяти від чийогось імені. Якщо особа голосує за кандидата якоїсь партії один раз, то можна констатувати, що вона в даний момент підтримує партію. Та коли вона послідовно, протягом років голосує за представника цієї партії, то її поведінку можна назвати партійною лояльністю.
Підтримка охоплює всі позиції і всі варіанти поведінки, сприятливі системі: патріотизм, повага до інститутів, відданість тому керівництву, яке перебуває при владі, проведення демонстрацій чи кампаній на їх підтримку, виконання військового обов'язку, сплати податків тощо.
Істон називає три типи підтримки відповідно до об'єктів:
а) підтримка політичного угруповання в цілому (відданість колективу, національній спілці тощо);
б) підтримка режиму, що розуміється як сукупність "правил гри", оскільки включає цінності (наприклад, свобода слова, думки, плюралізм), на які спирається політична система, норми (конституційні, правові, моральні й т. ін.) і структури влади (розподіл владних ролей);
в) підтримка органам влади, тобто підтримка тим, хто за посадою виконує владні функції в політичній системі. В деяких системах, якими керують "харизматичні вожді", підтримка, надана можновладцям, набуває такого значення, що замінює підтримку режиму. Відбувається така персоналізація влади, що вірність і відданість більше стосуються керівників, ніж інститутів.
Розмежовані таким чином три типи підтримки необов'язково виступають сукупно. Громадянин Франції 1960-1970-х років, прихильний до національного співтовариства, міг, одначе, не надавати підтримки режиму чи органам влади, якщо не схвалював інститути П'ятої Республіки та її керівництво. Американський громадянин - лояльний, відданий американському суспільству, Конституції США, міг відмовити в підтримці Президентові, котрий був при владі, якщо не схвалював його політики чи його методів керівництва.
В цілому, яким би не був об'єкт підтримки - угруповання, режим чи влада, - їм завжди загрожує або розмивання, або зруйнування.
"Вихід". На все, що "входить" у політичну систему, вона відповідає "випуском": задовольняє вимоги або викликає підтримку. На "виході" системи можуть бути нові закони, регламенти, субсидії, інформаційні компанії, державні асигнування тощо. До того ж Істон надає заявам, що мають характер символів, такого ж значення, як і рішенням влади.
Поняття "вихід" проаналізовано ним не так докладно, як поняття "вхід". На думку Істона, система своїм "продуктом" дає відповідь на одержувані нею імпульси; таким "продуктом" є рішення і дії. Виконання рішень забезпечується силою закону. Дії не мають примусового характеру, одначе і вони чинять вплив на життя громадян (економічна і соціальна політика, зовнішня політика тощо).
Мітчел диференціював "вхідні" і "вихідні" дещо
Loading...

 
 

Цікаве