WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Проблеми взаємодії громадянського суспільства і держави - Реферат

Проблеми взаємодії громадянського суспільства і держави - Реферат

настрої поширюються в середовищі сильних і привілейованих економічних груп.
Такий несподіваний ренесанс суспільного життя здебільшого викликаний рішенням системи розширити досі урізані громадянські свободи і права або почати поступову лібералізацію в якійсь пом'якшеній формі. Як уже згадувалось, лібералізація є важливим кроком до подолання авторитаризму, поскільки стимулює організаційний потенціал суспільних груп та їх здатність висловлювати свої інтереси наперекір придушенню і несправедливості, які чинить влада. Це тим більш характерно для періоду переходу від тоталітаризму до громадянського суспільства.
Стосовно поняття про розгортання громадянського суспільства кожна країна і кожна соціальна верства населення випрацьовують своє специфічне визначення. Можна сказати, що цей термін приймається, але визначається поки що тільки описово. Громадянське суспільство, перш за все, протиставляється мілітаризованим державам і партії, партії більшості, ідеологічному універсалізму та зневажанню прав людини.
На Заході це протиставлення має значно ширший характер, охоплюючи різні колективні рухи, форми протесту, політичний тероризм. Творець італійських "червоних бригад" Р.Курчо бачить у кризі держави і партії більшості привід для розриву з попередньою практикою, а не для історичного компромісу. Його теза "комунізм - це не компартія Італії" в тій чи іншій формі сповідують як противники Заходу, так і опоненти Сходу.
Що таке "громадянське суспільство"? Дуже непросте запитання, яке почало активно обговорюватись у Польщі при виникненні "Солідарності", в Угорщині вилилося в заміну військової повинності альтернативною службою, в колишньому СРСР народилося в боротьбі проти "казарменого" соціалізму.
Часто навіть мова спілкування відбиває справжній стан речей, показуючи партію як якусь мілітаризовану організацію. Ми частіше казали не про активістів або членів партії, а про її "бійців", що, природно, передбачає наявність "генералів". Тобто внутрішня структура партії ієрархічна, що не узгоджується з доктриною про рівноправність усіх членів будь-якої добровільної організації.
Реформи в колишньому СРСР, які почалися з 1985 p., показали, що навіть цей так званий соціалізм не міг більше "розвиватися" в державі, заснованій на командних принципах: потрібне оновлене суспільство, умови, що сприяють "активності знизу". Однак у цього реального соціалізму проблемою завжди були не цілі, а засоби. Як же в такому разі пробудити "громадянську активність", якщо все громадсько-політичне життя ґрунтувалось на негативній селекції? Хто має повернути довіру? Чи можна будувати законність, використовуючи армію й міліцію?
Найтяжчим випробуванням для змодельованого і випещеного соціалізму тоталітарного зразка став курс на оновлення, а незабаром і на перебудову всього життя. Треба було обеззброїти політократію, ідеократію й бюрократію, не викликавши водночас громадянської війни. Та для спільних дій у будь-якому суспільстві потрібно мати загальні критерії. Нова спільність не могла більше будуватися на імперативі партії. Суспільство (соціалістичне) повинно було сприйматися як арена політичної діяльності. Реставрація догматизму і оновлення класичних "авангардних" методів тиску могли мати лише одні наслідки - крах ідеї соціалізму в молодого покоління. Суспільство, як виявилось, просто переросло ситуацію, коли диктат держави і партії давав якийсь ефект.
Відтак прийнятною виявилась політизація знизу в напрямку громадянського суспільства. Та постало питання: чи приймати як легітимну будь-яку політизацію тільки через те, що вона не є інституціональною, партійною або державною?
Відстоювати тези про життя і товариство, яких нема поза державним розширеним апаратом, - значить захищати тоталітаризм. Одначе можливий не тільки державний тоталітаризм, а й тоталітаризм, що йде знизу, із самого громадянського суспільства. Якщо для старих комуністичних партій характерний послаблений тоталітаризм, то молоді альтернативні рухи пронизує неоідеологічний фанатизм. Навряд чи можна вважати демократизацією суспільства і впровадження двох і більше кандидатів на будь-який пост, це лише давало суспільству можливість бути суб'єктом свого розвитку. Точно так само недемократично вимагати, щоб альтернативні сили були поставлені в особливе становище.
Для розуміння перемін у суспільстві треба конче з'ясувати, що може змінюватися і хто насправді здійснює переміни: адже їх обіцяють і консерватори, і демократи. Ми апріорі не можемо вірити ні тим, ні іншим, ні різноманітним громадянським рухам.
Безумовно, соціалізм спробував створити правову державу не тому, що ухвалив прийнятні закони. Він їх мав і раніше, але не міг забезпечити їхнього застосування, особливо, коли мова йшла про захист інтересів, які ініціювалися знизу і потребували більшої гласності. В той же час проблема правової держави існує не лише при соціалізмі. Очевидно, що народження громадянського суспільства повсюди в світі "спотикається" об державу, армію чи суд.
Дуже цікавий прогноз розвитку політичної конверсії влади в країнах Східної Європи угорського політолога Е. Ханкіля ще в ті роки, який здійснився сьогодні. Він писав, що, врешті-решт, джерелом всякої влади є насильство чи можливість здійснити насильство. Угорське партійне керівництво, розмірковував далі політолог, втративши можливість контролю над державною власністю, втрачає одночасно і цей обов'язковий елемент влади. Що могло б воно зробити в цьому випадку?
Одна з можливих стратегій - ретируватися за бастіони застосування насильства. По суті справи, це було б поворотом до "іспанського шляху", про який сьогодні так багато говорять; це спроба запровадження такої моделі, в рамках якої партія зберігала б своє одноосібне панування чи свою гегемонію, а в економічному житті вона допустила б функціонування ринкових сил. Проте тоді, розмірковує далі вчений, рано чи пізно їй довелося б перетворити владу, основану на насильстві, в побічну політичну владу. Найімовірнішою, але не так легко здійсненною можливістю цього було б створення нею для себе соціальної бази, справжнього табору виборців. Інакше кажучи, із тоталітарної партії більшовицького типу слід було б створити справжню політичну партію.Це, одначе, надзвичайно складний і ризикований процес.
Партія може більш чи менш відкрито визнати, зазначає Е. Ханкіль, що її соціальну базу, табір її виборців складають, у першу чергу, члени партії, серед них партійні функціонери. Поступово і обережно вона почала щораз менше акцентувати своє традиційне зазіхання на те, щоб вважатися виразницею всіх суспільних інтересів.
Де, в яких соціальних верствах змогла б знайти партійна еліта свою соціальну базу, якщо розпочата політична плюралізація триватиме далі? - запитував далі автор. Можливо, вона повернеться до своєї традиційної соціальної бази, до робітничого класу на великих підприємствах, хоча в цій сфері їй довелось би зважати як на серйозного конкурента на соціал-демократичну партію, що знову формується. Можливо, що вона стала б, як у країнах, що розвиваються, виразницею інтересів бідних, пригноблених, скривджених і, володіючи цією суспільною масою, могла б протистояти
Loading...

 
 

Цікаве