WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Проблеми взаємодії громадянського суспільства і держави - Реферат

Проблеми взаємодії громадянського суспільства і держави - Реферат

зв'язку між суспільством і владою, яка повинна виконувати волю народу, що делегував їй право підтримки суспільного порядку, вкрай потрібне здійснення деяких першочергових заходів. Найважливішим із них, вважає Лері, є обмеження влади та її підзвітність (це стосується і автократичних систем).
Особливо суттєвим відтак є всемогутність права, для чого потрібні професійні судді, поліція і незалежний виборчий орган. Вони покликані спостерігати, контролювати й карати політичну корупцію всіх рівнів суспільного життя.
Ще важливіше пов'язаний з цим відносно високий рівень потреби в громадянських свободах: свободі слова, друку, зборів, совісті і т. ін., а також у захисті від будь-якого терору, тортур, принизливих покарань, безпідставних обшуків, ув'язнень. Такі індивідуальні та групові свободи можуть бути і в практично авторитарних системах влади, бо процес лібералізації, як здається, на порядок випереджає демократизацію влади.
Два наступні фактори теж можуть дещо нейтралізувати гіркоту затяжного переходу до демократії. Один із них - ротація керівників. Сумний і досить поширений критерій автократії - "культ особи". Чим більше персоніфікований режим, тим податливіший він на зловживання владою, корупцію, безвідповідальність. Чим довше політик перебуває при владі, тим сильніше його схильність до культу особи, нетерпимості, егоїзму, свавільності й несправедливості. Ротація керівників, таким чином, могла б стати першим кроком на шляху до конституційного правління, служила б водночас повчальним прикладом для наступних урядів.
І останній фактор, який скрашує тривалість авторитарної влади і стимулює остаточне становлення демократії, - децентралізація влади. Чим більша кількість людей бере участь у формуванні свого безпосереднього політичного середовища, тим демократичніше саме суспільство. Децентралізація влади також полегшує практику впливу на уряд, сприяє етнічному миру, суспільному порядку і легітимації політичної системи.
Тож на випадок, якщо перехід від авторитаризму починається на місцевому рівні, то якийсь час люди ще відчувають недемократичну або напівдемократичну владу центру, і місцеві політики в такій ситуації можуть набути багатого досвіду демократичної практики. Все це свідчить про те, що перехід до стабільної демократії значно успішніший, якщо він досить тривалий.
Отже, на шляху до повної демократизації влади напівдемократія може стати корисною проміжною віхою для всіх рівнів державного управління. Першими кроками можуть бути становлення свобод і правопорядку, а також створення дієздатних місцевих виборних структур самоврядування. Формування політичної арени передвиборної боротьби на місцевому, регіональному чи державному рівнях може бути наступним кроком, передумовою якого в деяких країнах є значна децентралізація влади. Виборний законодавчий орган та виконавча влада, які практично перебувають під владним контролем, якийсь час можуть функціонувати паралельно, як було, зокрема, в Індонезії або на Тайвані. Там, де військова влада посідає міцні позиції, для переконливих демократів найкраще проводити відкриті чи залаштункові переговори з нею в інтересах поступового формування системи політичних інститутів.
Складною, здавалось - майже нерозв'язною, була ситуація в таких країнах, як Мексика і колишній Радянський Союз, надто в останньому, де правляча партія створила величезну і надміцну мережу із постів великого начальства й бюрократії, статусу, кар'єрі і життєвому рівню яких настільки протипоказана демократія, що вони, як підтвердила історична практика, готові були боротися проти неї до останнього подиху. І що дуже важливо, ця "минула радянська інерція" і далі втягує в свої жорна нову бюрократичну команду.
Яким би не був тип авторитарної системи, найважливішим питанням залишиться мотив, який спонукає розпочати радикальні переміни. Це може бути талановитий лідер, рішуче налаштований на демократизацію. Але таке трапляється досить рідко й само по собі недостатнє. Як правило, система влади в якомусь авторитарному чи напівдемократичному режимі включає в себе декілька спрямовуваних власними інтересами верств, що відкрито протистоять фактичній передачі влади; за висловом американських політологів О'Донела і Шміфера, це - "прибічники жорсткої лінії". їх протистояння майже неможливо зламати, і часто без величезного, дружного тиску, що йде знизу - від громадянського суспільства, а інколи іззовні - з-за кордону, не можна почати перехід до демократії.
В багатьох сучасних наукових працях підкреслюється, що головною умовою демократії є плюралістичне, високоорганізоване громадянське суспільство, яке характеризується густою сіткою незалежних від державного механізму посередницьких груп і добровільних організацій. Такому плюралізму властива велика кількість форм: торговельні і виробничі об'єднання, профспілки, селянські ліги, кооперативи, об'єднання практиків і теоретиків, товариства взаємодопомоги, церковні заклади, етнічні спілки. Вони можуть мати економічні, суспільні, культурні чи відверто політичні (але не партійні) цілі, як, наприклад, захист громадянських прав, контроль за проведенням виборів, організація передвиборних кампаній та агітації.
В умовах демократії добровільні організації виконують кілька функцій. Поруч з політичними партіями вони є додатковими, альтернативними каналами вираження інтересів і думок, формулювання вимог на адресу уряду. З огляду на свою внутрішню структуру вони можуть бути й практичною лабораторією, оскільки підвищують політичну сприйнятливість і потенціал громадян, формують політичних лідерів, готують їх до участі у великій політиці і взагалі стимулюють потяг індивідуума до демократії.
Та найважливіше, мабуть, у тому, що такі автономні організації стають на шляху одвічного прагнення державної влади до поширення і централізації свого панування, до виходу її з-під контролю суспільства. В цьому розумінні їх можна розглядати як своєрідні неофіційні урядові міністерства (так само, як друковану і електронну пресу, плюралізм і автономія якої - неодмінний фактор демократії), покликані забезпечити альтернативні канали розголосу політичних поглядів, контроль над законодавчою й виконавчою владою.
Таким чином, не дивно, що практично всюди, де розпочався процес демократизації, відбувається стрімка організація і мобілізація груп за інтересами, що О'Донел і Шміфер визначають яквідродження громадянського суспільства (хоча в деяких випадках це справді результат нової лінії розвитку). Воно може відбуватися таким чином.
Відроджуються колишні політичні партії або виникають нові, мета яких - відкрита боротьба за демократизацію чи навіть революція. Масовим тиражем виходять у світ раніше заборонені цензурою книги та інша друкована продукція; раніше покірні урядові заклади -профспілки, творчі спілки, університети - перетворюються в рупор вираження інтересів, ідей, пристрастей, спрямованих проти даного режиму. Церковні і релігійні громади висловлюють свою турботу з приводу морального стану суспільства, хоч раніше вони вміло пристосовувалися до влади. Художня й творча інтелігенція займається пошуком відкритості й гласності в культурній сфері. Значно пізніше всі ці
Loading...

 
 

Цікаве