WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Проблеми взаємодії громадянського суспільства і держави - Реферат

Проблеми взаємодії громадянського суспільства і держави - Реферат

Маркса спільнота є найвищим щаблем "суспільності", тоді як для "цивілістів" вона є найвищим ступенем "політичності". Якщо це взяти до уваги, то правильніше було б казати про громадянське товариство і його вплив на суспільство та державу, а не про громадянське суспільство. Альтернативні рухи, що складають спілки за інтересами, підтверджують тезу про вплив певних людських спільнот на все суспільство, на людство в цілому.
"Цивілісти" не прагнуть іти від держави і партії до залежного громадянського суспільства. Вони хочуть повної незалежності. Але труднощі їх полягають у мобілізації демократичних інтересів, бо це, по суті, суперечить самобутності.
Нові суспільні рухи - рухи "атеоретичні", вони виникають довкола окремих проблем, а не програм, виникають не з теорії, а групуються навколо нового відкриття фундаментальних людських цінностей чи практичних проблем і потреб. Таким чином, будь-яка ідеологізація завершується еклектизмом, що перешкоджає розвитку руху і його оформленню в партію. Сьогодні рухи виникають ad hoc (з кожного конкретного випадку), така ж і їхня теорія. Зникає причина виникнення - зникає й сам рух. Цілком зрозуміло, що зміст цих процесів залежить від економічної ситуації і політичних можливостей, які варіюються від країни до країни. Однак можна поставити принципове запитання: чи повинні ми в громадянські рухи включати і об'єднання на національній основі чи це тільки рух інтернаціонального характеру і спрямування?
Адже якщо частина хоче впливати на ціле, вона повинна мати характеристики цілого. А ціле сьогодні - це глобальний, взаємозалежний всесвіт.
З другого боку, постає проблема суб'єкта, який має інтегрувати суспільні рухи в напрямку нового розвитку. У зв'язку з тим, що в розвинутому суспільстві число зайнятих у науці і культурі росте в геометричній прогресії, формується "інтелектуальний клас" як локомотив громадянського суспільства.
Еклектизм (гр.) - механічне об'єднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів; безпринципне запозичення і змішування спірних ідей, оцінок, теорій.
Та знов виникає ряд запитань. Якщо інтелектуальний клас - це прошарок висококваліфікованих професіоналів, то яким чином він може досягнути інтеграції на рівні звичайного громадянина?
Щоб пристосуватися до суспільства, інтелектуальний клас має відмовитись від нейтрального професіоналізму, тобто не ставити волю народу вище компетенції позасоціальної науки чи техніки. А якщо він висловиться за демократію замість мерітократії, то хто гарантує, що демократія буде інтелектуальною?
Ці дилеми мають поки що прогностичний характер, поскільки більша частина інтелектуалів, молодих високоосвічених спеціалістів потрапляє у розряд безробітних і складає шар "нових бідняків". Щоб вони могли змінити відносини виробництва, їм, насамперед, необхідно знайти роботу в системі старих відносин. А тут їх чекають чітка матриця відтворення капіталу чи бюрократизму, аж ніяк не прийнятні матеріальні умови.
Відтак зрозуміло, чому "цивілісти" не йдуть на конфронтацію зі способом виробництва і привласнення, а з великим задоволенням конфліктують з державою, даючи відсіч їй у формі акту громадянської непокори владі й політиці не задля зруйнування порядку, що існує, а для досягнення змін на загальне благо, наближення до громадянського суспільства шляхом реконструкції економічної моделі.
Отже, в процесі обговорення питання утворення громадянського суспільства неодмінно постає одна з корінних його проблем - можливість і необхідність у критичних точках розвитку суспільного організму актів громадянської непокори, які, в свою чергу, неможливі без певного рівня розвитку демократії, наявності політичних свобод і розвинутих альтернативних рухів. Виникає й питання про рівень демократії, її якісні характеристики
для тієї чи іншої країни, що стає на шлях побудови громадянського суспільства. Щодо цього цікаві думки професора Стенфордського університету Даймонда Лері.
З огляду на велике міжнародне значення демократії, вважає він, різноманітні режими прагнуть набути репутації демократичних і використовують саме поняття демократії для визначення безлічі варіантів "кращого" суспільства. В цьому одне із джерел понятійної плутанини. Іншою мірою служать ті обставини, що одні сприймають демократію не лише як політичну, але й як економічну і суспільну систему, тоді як інші вважають, що вільна, відкрита, основана на конкуренції система врятування вже сама собою є вичерпною і гідною метою.
Демократію правильніше було б розглядати як один із різновидів врядування, хоча суспільна і економічна структури є факторами, що посилюють її, більше того, демократія в належній мірі залежить від них. Виходячи із вищесказаного, демократія - це система врядування, яка задовольняє три основні вимоги:
1) чесну і всеохопну конкуренцію (регулярну і ненасильницьку) між індивідуумами чи організованими групами (передусім політичними партіями) за будь-які скількись значні пости в уряді;
2) високий рівень політичної участі в регулярних і законних виборах, коли жодна соціальна група не позбавлена такої участі;
3) таку якість громадянських і політичних свобод, яка забезпечує цілісність політичної конкуренції і політичної участі.
Між демократією, з одного боку, і авторитаризмом й тоталітаризмом, що не сприяють чесній політичній боротьбі, участі в ній і свободам, з другого, перебуває багато проміжних систем. Це, перш за все, напівдемократичні країни, в яких:
фактична влада осіб, які займають відповідальні пости, значно обмежена; свобода і демократичність виборів настільки сумнівні, що їх результати, навіть обумовлені конкуренцією, значно розходяться з волею більшості; громадянські й політичні свободи урізані настільки, що організоване виявлення певних політичних цілей та інтересів неможливе.
Протилежний демократії полюс - форма тоталітарної влади. Найхарактернішою особливістю таких режимів є організованість, що визначає життя громадян і виключає будь-яке інакомислення й конкуренцію в громадянському суспільстві. Відштовхуючись від праць 3. Бжезинського, К. Фридріха та ін., X. Лінц виокремлює такі складові елементи тоталітарних режимів:
- занадто централізована, моністична структура влади, в якій панівна група "не несе відповідальності перед жодними виборними органами і не може бути позбавлена влади інституціокальними мирними засобами";
- монопольна, деталізована ідеологія, яка легітимує режим і пронизує його якоюсь величчю історичної місії; активна мобілізація населення на виконання політичних і соціальних завдань за допомогою цілого ряду монополістичних інститутів, включаючи єдину масову партію, які практично душать узародку будь-яку форму автономної суспільної й політичної організації, внаслідок чого суспільство цілком просотується політикою, грань між державою і громадянським суспільством стирається.
Окремі з перелічених характеристик властиві і авторитарним системам, які, одначе, не мають виразно розробленої керівної ідеології, допускають певний обмежений і контрольований плюралізм у політичному мисленні, думках, вчинках і навіть миряться з наявністю якоїсь напівопозиції. Керування
Loading...

 
 

Цікаве