WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Проблеми взаємодії громадянського суспільства і держави - Реферат

Проблеми взаємодії громадянського суспільства і держави - Реферат


Реферат на тему:
Проблеми взаємодії громадянського суспільства і держави
Громадянське суспільство і влада - одне з корінних питань соціальної організації, її політичного облаштування і стабільності. З одного боку, зміст
політичної влади, її форма багато в чому визначаються сутністю суспільної організації. З другого - характер політичної влади чинить суттєвий вплив на темпи розвитку суспільної системи, якісні характеристики її громадянської зрілості.
Тому механізм складного взаємозв'язку суспільства й політичної влади завжди був одним із центральних у політології. Не сьогодні виникло й питання про суть громадянського суспільства і функції політичної влади в його рамках. Поскільки "громадянське суспільство" і "демократична влада" є нашими нинішніми орієнтирами, ми відсилаємо читача до різних думок, які висловлювались деякими дослідниками, що займалися і займаються цими проблемами, вивчають таїну цього зв'язку, сутнісні характеристики саме цих явищ.
Так, для мілітаристського устрою держави або суспільства навряд чи можливе досягнення заданих цілей і змісту громадянського суспільства. Тому не можна не погодитися з думкою югославського політолога Данко Плевника про те, що для виникнення громадянського суспільства великий успіх матиме категорія цивілізованості, що передбачає високу духовність, культуру, мир і злагоду, загальнолюдські цінності.
Для Джона Лока громадянське суспільство - суспільство політичне, тобто та суспільна сфера, в якій держава має свої інтереси, тоді як для Адама Сміта громадянське суспільство означає неполітичну сферу, куди не має права втручатися держава. Класичний лібералізм визначав громадянське суспільство як економічну спільноту, основану на приватній власності й ринку як інтегральному механізмі.
Основна філософська категорія громадянської спільноти - право людини на свободу власної самоорганізації, на свою унікальність. Головний суперечник цього права, яке є природним станом людини, - держава, а за Марксом - і (буржуазне) суспільство. Відповідно до цього "цивілісти" в принципі проти багатьох компетенцій держави, проти держави достатку, а також соціальної держави, які сприяють пасивізації права людини на самоорганізацію, але вони "обома руками" за правову державу.
Югославський соціолог Велько Рус пише, що перший крок до громадянського суспільства полягає в демілітаризації суспільства й розвитку самоврядування. Другий крок - розширення самоорганізованості суспільства, запровадження цього принципу в усіх сферах, а не лише в господарських організаціях.
Громадянське суспільство є не що інше, як поширення практики самоврядування на всі сфери суспільного життя, водночас функція правової держави полягає в тому, щоб захистити принципи самоорганізованості всіх недержавних структур.
Однак лише повна реалізація прав і свободи слова, зборів, недоторканості особи і житла дає можливість демократії, яка зароджується, зробити перші кроки до встановлення грані між державою і громадянським суспільством. Там, де ця грань починає проявлятися, боротьба незалежних груп, які користуються широкою суспільною підтримкою і об'єднані спільними інтересами (наприклад, польська "Солідарність"), породжує ефект пружини, що лопнула, цей розрив веде не тільки до свободи, але й до демократії.
Разом з тим політична альтернатива авторитарного режиму - не єдина можливість становлення громадянського суспільства. Це може відбутися і завдяки суспільно-економічним змінам.
Певною мірою легітимація будь-якої панівної системи залежить від власної характеристики, проте демократичні системи беруть свою легітимність із демократичного характеру влади і відповідних цінностей своїх громадян. Авторитарні режими, навпаки, видаються нездатними зберегти законність влади в даних політичних умовах. Це пояснюється тим, що все ж небагато зустрінеш на землі людей, які визнають основане на авторитарності державне управління і задовольняються ним.
Переважна більшість не вважає законною спадковість влади вузьким партійним прошарком чи бюрократичною елітою і не аплодує обмеженню й нехтуванню найважливіших громадянських і політичних прав і свобод. Все це, в кращому разі, може сприйматися як неминуче зло в ім'я вищих цілей - економічного прогресу, соціалізму, комунізму, ісламської революції і т. ін. Але пізніше, коли ірреальність утопії стає явною, коли відсутність нейтралізуючих інституційних і суспільних механізмів призводить до деспотизму, який зростає, і деградації влади, легітимність авторитарного і тоталітарного режимів (якщо така взагалі була) поступово зникає.
Легітимація (лат.) - визначення чи підтвердження законності права або повноваження.
На випадок, якщо режим тоталітарно володарює над усіма формами політичного жонглювання, то в короткостроковій перспективі він може маніпулювати власною юрисдикцією значно вдаліше, ніж "буржуазна демократія", охрещена в марксизмі містифікаторською. Кожен режим мусить відповідати своїм ознакам, символам, про що й свідчать драматичні події в Китаї й колишньому Радянському Союзі.
Режими, які неспроможні протягом тривалого часу підвищити середній суспільно-економічний рівень життя (або принаймні - підтримати такий), неодмінно стикаються з проблемою легітимації. Розростаючись, остання змушує режим ступати на шлях реформ, якщо він не бажає впасти під вагою власного безсилля.
Демократичні системи також не позбавлені відомої жорсткості, негнучкості, одначе дух відкритості та конкуренції, властивий їхнім політичним інститутам, стимулює схильність до нових віянь, перемін. Тоді як авторитарні системи через свою природу схильні до жорсткого протистояння вимогам політичної участі і впливу. З часом ці вимоги, що дедалі зростають, можуть вилитись у широкий народний рух, який ставить за мету процес демократизації.
Класичний приклад тому - Південна Корея, де два десятиліття запаморочливого за темпами економічного розвитку спричинили глибинні суспільні зміни. Різкий злет загального рівня освіти та культури, чисельності середнього класу і його політичної свідомості, розширення плюралізму, підвищення організованості й самостійності громадянського суспільства, щораз потужніший потік інформації та ідей, посилення контактів з промислово розвинутими демократіями - все це стимулювало й живило демократичні перетворення. Безліч ознак того ж процесу спостерігається нині на Тайвані і до певної міри в Пакистані.
Вищесказане наочно свідчить про велику уразливість авторитарних систем, особливо військових. Будучи не в змозі продемонструвати певні результати, вони втрачають свою легітимність, бо тільки досягнуте виправдовує право на владу. А якщо результати наявні, значить, вони схильні прислухатись до політичних вимог, що зростають, однак їх рівночасне задоволення означає кінець влади цих систем.
Така ж ситуація виникає і в тому випадку, якщо режим потурає тій критичній загрозі чи виклику (наприклад, тероризм, мафія, політичне насилля), які обумовили його повноваження на владу. Тоді він стаєзайвим, а будучи неспроможним адекватно реагувати на нові проблеми, що постають, - і анахронічним.
Здається, несамовиті демократи ні в що не ставлять
Loading...

 
 

Цікаве