WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціологія особистості - Реферат

Соціологія особистості - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Соціологія особистості
ПЛАН
1. Поняття і сутність особистості.
2. Структура особистості як соціальна проблема.
3. Основні напрямки досліджень механізмів регуляції життєдіяльності людини.
Соціологія особистості - галузь соціології, яка вивчає особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, ціннісних суспільних систем, взаємозв'язків особи і соціальних спільнот.
Поняття "особистість" давні римляни запозичили в етрусків. Латиною воно означало - "персона". Римляни називали цим словом ритуальну маску, яку знімали з обличчя померлого і зберігали у помешканні його нащадків. З цією маскою безпосередньо пов'язували ім'я, індивідуальні права і привілеї, які передавалися від батька до сина. З часом це поняття означало маску на обличчі актора, а також використовувалося як ознака суспільної функції помітних та видатних людей, діяльність яких стосувалася сфери політики землеробства, різних галузей творчості та військових справ.
На різних етапах розвитку пізнання було безліч спроб або безмежно розширити уявлення про людину, або ж, навпаки, звузити його до окремих часткових понять. Так, представники античної філософії здебільшого наголошували на єдності людини і світу, ототожнюючи при цьому всесвітньо-космічну субстанцію і розум. У вченні Платона людина тлумачиться як комбінація двох суперечливих складових частин - душі й тіла. Душа належить до світу безтілесних богів-ідей, а її прихід у тутешній світ є наслідком "падіння". Аристотель, навпаки, стверджував про взаємозалежність душі й тіла. Вельми цікаво розгортає уявлення Платона про "світову душу" Плотін. Згідно з його теорією душа єдина за своєю сутністю і тільки на рівні окремих явищ нібито розпадається на індивідуальні душі.
Започатковане епохою Відродження нове бачення людини як живої цілісності (П. Мірандола, Дж. Бруно, М. Фічіно, М. Кузанський та ін.) досить швидко заступили загальнопо-ширені уявлення, які випливали із вчення Р. Декарта про існування двох протилежних субстанцій - мислячої та протяжної. Тлумачення мислення як єдино достовірного свідчення існування людини (cogito ergo sum) було покладено в основу уявлень про тіло як машину, що має спільну природу в людини і тварини, і душу, яку стали ототожнювати із свідомістю. Саме цей підхід на довгі роки ніби затиснув дослідників у псевдотеоретичних лещатах так званої "психофізичної проблеми", яка з часом набула дещо модифікованої, а по суті також збоченої "біосоціальної проблеми.
Так, багато фахівців психологічного спрямування стверджують, що пріоритетна роль у пізнанні особистості належить психології. Залежно від орієнтації вчених поняття "особистість" розкривається переважно у трьох основних аспектах:
1. Як щось ціле, висновок або єдність окремих ідей, відчуттів, потягів, цілей, мотивів, вольових актів, установок та інших ознак.
2. Як утворення, яке зумовлює реакцію на безліч зовнішніх подразників і впливів, гарантуючи істоті адаптацію і виживання.
3. Як щось унікальне, неповторне, найцінніше, найвище в природі та соціальному бутті.
Визнаючи цінність людської особистості, неприпустимість обмежень щодо пізнання її засобами лише однієї наукової дисципліни, більшість дослідників акцентує увагу на соціальній сутності буття, на взаємозалежності особистості й соціального устрою суспільства. Однак такий підхід нерідко призводить до повного розчинення унікального духовного складу окремої людини в узагальнених соціальних утвореннях.
Поняття "індивід" допомагає глибше зрозуміти ознаки, за якими людина відрізняється від інших живих істот. На соціальному рівні загальне поняття "людина" конкретизується через уявлення про конкретну людину, тобто індивіда певного зросту, статі, маси, віку, освіти та інших предметних ознак.
Сутність людини у широкому соціальному контексті відображає поняття "особистість", у якому сконцентровані риси єдності та протиріч між "мікрокосмом" особи кожного окремого індивіда і потенційними можливостями індивідуальностей відтворювати і змінювати не тільки себе, але й увесь світ. Тобто поняття особистості - це своєрідний барометр соціальної зрілості суспільства, в якому кожна людина може реалізовувати себе більш-менш повно, надто вузько чи досить широко" вільно, активно і творчо чи, навпаки, - підневільно і пасивно, нагадуючи при цьому гвинтик якогось механізму.
Безвідносного поняття "особистість" існувати не може, бо сутність людини завжди "прив'язана" до того чи іншого рівня розвитку суспільства, який відображає характер виробничих процесів та стосунків між людьми, тип політичного устрою держави і ставлення до культурних цінностей. Осо-бистість, таким чином, безпосередньо і водночас опосередковано бере участь у житті як окремих клітин суспільства (сім'я, навчальні, трудові, наукові колективи, рухи, партії, організації), так і соціального універсуму загалом, бо так чи інакше наслідки діяльності окремої особи чи їх спільнот познача-ються на стані соцієтальних (глобальних) процесів життєдіяльності людства.
Певна річ, світосприйняття дитини чи підлітка суттєво відрізняється від бачення світу зрілими людьми. Не менш суттєва залежність цінностей і поведінки людей від низки об'єктивних чинників, детермінуючих процеси формування особистості: вояк чи робітник принципово інакше оцінюва-тимуть одне й те саме явище, ніж проповідник чи науковець і, певна річ, інакше діятимуть.
Єдність у людині різних ознак і суперечливих складових частин її суті потребують розуміння того, що особистість одночасно є і ціле, і лише частина цілого, виступає носієм добрих, прогресивних рис і злих сил, відживаючих тенденцій. Так, одна і та сама людина може бути доброю, розумною, чуйною, кваліфікованим працівником, активним провідником певних ідей, залишаючися водночас заповзятим противником нових технологій, засобів виробництва, жорстокою і невдячною до своїх батьків, носієм підступних, злих намірів"
Дослідження структури особистості належать де новітніх галузей комплексу наук про людину і суспільство, Становлення цього напряму пізнання має давню історію, глибоке і ретельне дослідження якої очікує свого часу. Донедавна на монополію у пізнанні структури особистості претенду-вала психологія. Зрозуміло, що штучне обмеження такої інтегральної проблеми, як особистість предметом, лише однієї науки позбавляло можливості системного і комплексного пізнання її структури.
Структура особистості як соціологічна проблема потребує визначень з усвідомленням "обсягів" особистості. Саме відповідь на питання, якою була особистість раніше, якою постає вона в конкретний час і що її очікує в майбутньому, допоможе краще зрозуміти реально існуючі можливості людей творити дійсність, перетворювати себе і світ. Невпинні спроби людства змоделювати всесвіт породили уявлення про форми руху матерії. Сьогодні відомо, що модель реально існуючого всесвіту охоплює сім форм руху матерії, структура яких розкриває зміст
Loading...

 
 

Цікаве