WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Форми та види соціальної культури - Реферат

Форми та види соціальної культури - Реферат

до-мінуючій культурі, появі в ній нових, ліпших взірців, складових елементів.
Найбільшого значення науковці надають вивченню національної культури.
Національна культура - це сукупність символів, цінностей, норм, взірців поведінки, вірувань, що характеризують конкретну спільноту (народність, націю) певної держави, країни. Одна національна культура може бути лише в тій державі, в якій панує лінгвістична та етнічна єдність. Більшість сучасних держав мають кілька, а то й багато національних культур - субкультури національної більшості та субкультури національних меншин.
Завданням соціології є вивчення можливого збочення субкультур, механізму державної культурної політики.
Як правило, національним меншинам потрібно докладати чимало зусиль, щоб зберегти свою самобутність, захистити свої національні цінності в середовищі, де проживає національна більшість, культура якої справляє на решту культур суттєвий тиск. Така ситуація спостерігалася в колишньому СРСР, коли народам, що входили до його складу, зокрема українському народові, було дуже важко зберегти свої національні надбання і свою національну культуру.
Правильна культурна політикауряду, держави справляє неабиякий вплив на інші аспекти суспільного життя, наприклад, на економіку, загальний добробут і соціальний спокій у державі.
Особливе значення для соціального спокою держави має конфесійна культура, яка формується на спільних віруваннях, належності до однієї конфесії, церкви. Це породжує спільність символів, цінностей, ідеалів і взірців поведінки.
Найбільш поширеними у світі є християнська, мусульманська, буддійська конфесійні культури. Кожна з них має відгалуження - субкультури. Наприклад, християнська культура має такі субкультури, як православна, католицька, протестантська. У свою чергу ці субкультури мають власні субкультури.
В Україні маємо кілька християнських і багато інших конфесійних субкультур. На жаль, не всі вони знаходять між собою спільну мову.
Соціологія має вивчати співвідношення домінуючих культур, субкультур, контркультур, суперечності між ними, їх оцінку різними соціальними групами. Важливою соціологічною проблемою є властивість етнічної самосвідомості сприймати й оцінювати інші культури крізь призму стандартів власної етнічної групи, робити судження про них з позицій вищості власної культури. Таке явище дістало назви етноцентризму.
Як стверджує американський соціолог У. Саммер, за етноцентризму певна група в суспільстві вважається центральною, а всі інші співвимірюються і співвідносяться з нею, як з якімсь усезагальним етелоном.
Певною мірою етноцентризм притаманний усім суспільствам і народам, він їх згуртовує. Етноцентризм є необхідною умовою появи національної самосвідомості. Без етноцентризму неможливий патріотизм.
Однак трапляються і крайні прояви етноцентризму, наприклад націоналізм, зневага до інших культур. Ці явища, на жаль, є нині дуже поширеними і проявляються в нав'язуванні комусь своєї системи цінностей, свого способу життя. Яскравим прикладом цього є США, Росія.
Однак здебільшого етноцентризм виявляється в більш лояльних формах, і його основна настанова така: я віддаю перевагу своїм звичаям, хоча розумію, що певні звичаї інших культур можуть бути в чомусь ліпшими. Явища етноцентризму спостерігаються скрізь і завжди, коли людина порівнює себе з людьми іншої статі, віку, представниками іншої організації чи іншого регіону. Щоразу вона ставить себе в центр культури і розглядає інші її прояви, постійно порівнюючи їх зі взірцями свого культурного середовища.
Коли йдеться про значну роль етноцентризму в процесі згуртування індивідів навколо певних культурних взірців, слід наголосити і на його консервативній ролі. Він може стримувати розвиток культури. Дійсно, якщо культура вважається кращою у світі, то для чого в ній щось змінювати, удосконалювати?
Протилежним за значенням є культурний релятивізм, що проголошує абсолютну самобутність будь-якої культури. Згідно з цим принципом будь-яка культура може бути зрозумілою лише у власному контексті і тільки тоді, коли оцінювати її за її власними стандартами в усій цілісності. Цю тезу вперше сформулював Г. Самнер і згодом розвинув Р. Бенедикт.
На наш погляд, слід виходити з того, що будь-яка культура є здобутком загальної цивілізації, і її слід розглядати в системі всіх культур з орієнтацією на тенденції розвитку загальнолюдської культури. А це є поєднанням рис етноцентризму і культурного релятивізму в сприйнятті культури. За такого підходу індивід не тільки відчуває гордість за культуру своєї групи чи суспільства, є прихильником її основних взірців, а й здатний зрозуміти інші культури, поведінку членів інших суспільних груп і визнає їхнє право на існування.
Література
1. Бабій Л. Г. Діалектика розвитку історичних типів культури. - Львів, 1991.
2. Войтович С. О. Світ соціальних відносин в українській культурі: історико-соціологічне дослідження. - К., 1994.
3. Здіарук С. І., Парахонський В. О., Валевський О. Л. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України. - К., 1995.
4. Ионин Л. Г. Социология культури. - М., 1994.
5. Історія української культури. - Миколаїв, 1996.
6. Коган Л. Н. Социология культури. - Екатеринбург, 1992.
7. Культурне відродження в Україні: історія і сучасність. - Тернопіль, 1993.
8. Культура і побут населення України. - К., 1991. Культурология. XX век: Антология // Философия и социология культури. - М., 1994.
9. Победа Н. А. Социология культури. - Одесса, 1997. Попович М. Нарис історії культури України. - К., 1998. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. - М, 1992. Смелзер Н. Социология. -М., 1994. Столяров И. А. Управление культурой. - М., 1988. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. - Львів, 1996. Якуба О. Социология. - Харьков, 1995.
Loading...

 
 

Цікаве