WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Становлення і розвиток соціологічної науки в Україні - Реферат

Становлення і розвиток соціологічної науки в Україні - Реферат

ужитковою орієнтацією.
Наукова соціологічна робота у 20-ті рр. майже повністю зосе-реджувалась у Всеукраїнській академії наук (ВУАН). У складі її соціально-економічного відділу з'явилася перша кафедра соціології, яку очолював у 1918-1920 рр. Б. Кістяківський. Тут працював Кабінет примітивної культури, який під керівництвом Катерини Грушевської досліджував питання генетичної соціології. З 1926 р. видавався щорічник "Первісне громадянство", де К. Грушевська опублікувала свої праці "Спроба соціологічного пояснення народної казки", "Соціологія старовини" та ін.
Український демографічний інститут, очолюваний М. Птухою, досліджував, крім іншого, біосоціальні процеси. Український НДІ педагогіки (Харків), що його очолював В. Протопопов, видавав з 1925 р. "Журнал експериментальної педагогіки і рефлексології", в якому публікувалися праці із соціотехніки. Досліди із соціопсихології та колективної рефлексології велися Психоневрологічним інститутом, котрий очолювали О. Гейманович і В. Гаккебуш. Проблеми соціології вивчалися також етнографічним, географічним і антропологічним товариствами.
У 30-ті рр. питання праці та управління досліджував Всеукраїнський інститут праці (м. Харків) на чолі з Федором унаєвським.
Учені цього інституту для вивчення механізму функціонування формальної організації та перебудови управління як багато-етапної діяльності використовували прикладну соціологію. Спочатку аналізувалася ситуація, визначалася проблема, потім із застосуванням інженерних розрахунків вивчалися зміст праці та вимоги, які вона висуває до виконавців, і на основі цьогозмінювалася професійно-кваліфікаційна структура підприємства.
Було розроблено власну методику профорієнтації, вихідним положенням якої було те, що найбільш значущими є методи, які дають змогу виявити обдарованість людини.
Раціоналізація праці й управління сприймалася вченими інституту як процес соціальний. В основу його класифікації Ф. Дунаєвський поклав принцип структурної ролі функції в системі цілого. Він вирізнив такі основні фази організаційного процесу:
" ініціації - запровадження проекту адміністративної структури в перших реальних діях;
" ординації- налагодження діяльності управлінського апарату до нормального його функціонування;
" адміністрації - оперативна робота з розв'язання управлінських проблем у системі керівництва, що склалася.
Відповідно виокремлюються функції - починні, упорядковуючі й розпорядчі. Тому особлива увага приділялася в інституті аналізу розпоряджень, наказів, звітів тощо.
Соціологічні дослідження, що проводилися вченими харківського інституту, виявили, що один зі способів ухиляння представників адміністрації від розв'язання проблем - перекладання своїх обов'язків на "творчу активність мас". Проте дрібна опіка, надмірні детальні розпорядження також шкодять виконанню. Простий робітник, який повинен чітко дотримуватися інструкцій, не має можливості врахувати ті зміни, що з'являються в будь-якій трудовій ситуації. Авторитарний стиль керівництва з жорсткими методами контролю теж малоефективний за нормальних умов. Постійний страх покарання травмує психіку підлеглого виконавця, викликає негативні емоції, які справляють зворотний вплив на самого керівника. Утворюється замкнуте коло соціального напруження.
Було виявлено багато способів маскування недоліків адміністрування:
" надмірне захоплення колегіальністю в процесі прийняття управлінських рішень, штатна підміна персональної відповідальності колективною, а отже, обезособлення прийнятих рішень;
" залучення керівників вищої інстанції "для узгодження" управлінських рішень;
" виконання керівником робіт, які має виконувати підлеглий, тощо.
Центральною концепцією харківської наукової школи була методологія "раціональної організації". Вона потребувала будувати проект будь-якої управлінської структури, виходячи не з апріорних принципів, а з урахуванням конкретної ситуації. Для цього розроблялися альтернативні варіанти вирішення тієї самої проблеми, що давало змогу вибрати оптимальний.
Вивчення соціально-економічних проблем праці й управління в цей час не обмежувалося теоретико-методологічним аналізом. Учені харківського інституту перебудову управління розглядали як багатоетапну діяльність. Спочатку вивчається ситуація, що склалася на підприємстві, розглядаються вузлові питання, які потрібно розв'язати. Після цього на основі попередніх розрахунків аналізується існуюча професійно-кваліфікаційна структура в контексті змісту праці й тих вимог, які вона ставить до виконавця, і створюється "кодекс кваліфікаційних норм". На наступному етапі будується система "норм продуктивності", тобто вивчаються чинники продуктивності праці (стан устаткування, порядок постачання матеріалів, можливості врахування індивідуальних схильностей працівників). Такий підхід, притаманний для соціальної інженерії, потребує обробки великих обсягів емпіричної інформації, проведення численних опитувань тощо.
Інноваційна діяльність з удосконалення соціального управління не обмежувалася соціологічними розробками. У 1922- 1924 рр. почали з'являтися психотехнічні лабораторії, які для вирішення питань профвідбору і профконсультацій широко застосовували тестування.
Отже, у 20-30-х роках у СРСР було зроблено спробу створити нову соціологічну науку. Однак як самостійна наука соціологія так і не інституювалася. її розвиток стримувався насамперед через політичні обставини. Дореволюційний досвід соціологічної роботи повністю відкидався. Теорії зарубіжних соціологів, їхні рекомендації піддавалися нещадній та часто несправедливій критиці. У теоретичних дискусіях соціологію почали співвідносити з марксизмом, а її теорію ототожнювати з історичним матеріалізмом.
Особливістю розвитку української соціологічної думки є те, що він за часів колишнього СРСР відбувався під сильним ідеологічним тиском і за свідомого гальмування дослідницьких міркувань, штучного роз'єднання вчених на тих, хто працював на батьківщині, і тих, хто був змушений перебувати в еміграції. Проте вільний від ідеологічного тиску розвиток української соціологічної думки за кордоном мав вагомі результати - з'явилися соціологічні праці, які стали науковою класикою.
Як справедливо стверджує відомий сучасний вітчизняний соціолог В. Танчер, доробок учених з України міг бути значно більшим, коли б у 20-ті рр. XX ст. значну їх частину не було "витіснено" за кордон, а соціологічну науку, по суті, було ліквідовано як непотрібну у світлі "раз і назавжди" відкритих марксистсько-ленінських законів суспільного розвитку.
У 30-ті рр. - період репресій і терору - марксизм остаточно став єдиною ідеологічною основою нашого тогочасного суспільства, а історичний матеріалізм - соціологією марксизму. Відтак соціологічні дослідження вже не вкладалися в
Loading...

 
 

Цікаве