WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Становлення і розвиток соціологічної науки в Україні - Реферат

Становлення і розвиток соціологічної науки в Україні - Реферат

суспільність, не дає розпалитися агресії.
Вивчаючи складники держави - землю, народ, владу - Донцов наголошує на різному ставленні різних каст до цих складників. Наприклад, метою провідної касти у ставленні до землі є її захист, ціллю підвладної - праця на своєму лану для себе і своєї родини.
Головною теоретичною концепцією соціолога В'ячеслава Липинського (1882-1931) була теорія організації національних еліт. Згідно з його поглядами розвиток держави залежить від форми її організації. Кожна нація твориться елітою (аристократією), котра здобула владу у своєму суспільстві. Без національної аристократії, здатної організувати пасивну більшість нації та захистити її від зовнішньої небезпеки, немає і не може бути нації. Успішне ж функціонування еліт потребує їх постійного поповнення й оновлення.
В. Липинський указав на три методи організації національної аристократії: класократія, охлократія і демократія. Для розуміння специфіки названих методів слід урахувати, що протилежними полюсами соціальної структури за цією концепцією є активна меншість, тобто аристократія, і громадянство - частина населення держави, яка не має безпосередньої змоги використовувати фізичний примус дляздійснення своїх бажань.
Склад громадянства - неоднорідний. За вертикальним поділом його становлять окремі класи (промисловий, хліборобський, фінансовий і купецький, інтелігенція), у кожному з яких по горизонталі виокремлюються стани, що утворюються на засаді здатності до самоорганізації. Громадянство, поділене на класи і стани, веде постійну боротьбу за владу.
Найліпшим методом організації національних еліт В. Липинський уважав класократичний, коли аристократія формується і приходить до керівництва через загальні вибори найліпших представників різноманітних класів і станів.
Охлократія характеризується тим, що активна меншість твориться шляхом організації різнокласових елементів у одній верстві, яка необмежено панує над даним громадянством.
Демократичний лад В. Липинський назвав хаотичним, бо правляча еліта (купці, фінансисти, інтелігенція) використовує хаотичні методи парламентарної демократії.
Ці три методи організації чергуються: ослаблена класократія вироджується в демократію, а та в охлократію, у боротьбі проти якої знову об'єднується класократія.
Станіслав Дністрянський (1870-1935), вивчаючи соціальні зв'язки, стверджував, що вони виникають з необхідності задоволення людьми своїх потреб і що на ранніх етапах суспільного розвитку ці потреби носили переважно економічний характер.
Умовою успішного функціонування соціальних зв'язків, за С. Дністрянським, є наявність норм, які виникають із внутрішнього переконання про взаємну залежність людей у процесі задоволення ними своїх потреб.
У контексті соціальних зв'язків учений розтлумачив зміст таких категорій:
" "спільнота" - група нижчого ступеня, одиничного соціального зв'язку, вона характеризується єдністю суспільних відносин (наприклад родина);
" "спільність" - група вищого ступеня соціальних зв'язків, яка репрезентована різними соціальними групами нижчого ступеня і рі-зноманітними суспільними відносинами (наприклад держава). Спільність складається зі спільнот. Нині надзвичайно актуальним є вчення Дністрянського про державу і націю як форми соціального зв'язку. Елементами держави є історична територія, люди, які належать до даної території, і державна організація.
Елементами нації як форми соціального зв'язку є люди, природна територія (на якій родяться ці люди, не історична) і народна культура. Народна культура становить основу нації. Кожна нація має свою культуру, хоча може не мати своєї державної організації. Еволюційний розвиток нації, за Дністрянським, полягає в тому, що маючи своїх людей і свою територію, нація намагається своїй власній культурі відкрити "шлях до цивілізації", тобто на своїй природній території створити власну державну організацію.
У соціологічній проблематиці видатного українського мислителя Володимира Винниченка (1880-1951) чільне місце посідає питання про характер української нації і державності. Безбуржуазність, відсутність національних експлуататорських класів розглядається як основна характерна риса української нації.
Крім того, В. Винниченко вивчає суть "національного героя", харизматичної особи діяча, який з'являється в будь-якої нації і відіграє провідну роль у період великих національно-соціальних потрясінь. Для такої особи притаманні прагнення до слави, віра у свою вищість, здатність "заражати" своєю вірою інших громадян. Для цього використовуються будь-які способи утвердження власної популярності: самовихваляння, обставлення своєї особи різними урочистими процедурами, які гіпнотично діють на оточення, тощо.
В. Винниченко розробив власну політико-соціологічну концепцію, яка дістала назву "колектократії". Сутність її полягає в тому, що із глухого кута, в який потрапило тогочасне суспільство через недосконалість соціально-господарчої форми власної структури, могла вивести його перебудова на правдиво-кооперативну суспільну форму - колектократію.
Звоницька Агнеса (1897-1924) розробила концепцію соціального зв'язку. Вона виходила з того, що в основі людського життя лежить спілкування між індивідами, під час якого формується культура, особистісне у взаємодіючих індивідів. У такому процесі стосовно особи А. Звоницька виокремлює три складові:
1) соціалізацію або здобуття індивідом відомостей про соціо-культурне середовище, засвоєння ним колективних знань;
2) узагальнення здобутих відомостей, особисту типологізацію на основі власної індивідуальності;
3) очікування, припущення індивіда про наявність подібних узагальнень у інших індивидів, тобто узгодження спільної діяльності.
Особливим регулюючим механізмом збереження соціального зв'язку в часі Звоницька вважала традицію.
Степан Рудницький (1877-1937) у своїх соціологічних поглядах дотримувався думки, що в соціальному світі, як і у світі природи, точиться боротьба за існування. Вона буває різних форм: міжіндивідною, класовою, расовою, національною. Вивчаючи расову і національну боротьбу, учений виходить з того, що раси і народи - творіння природи, і вони живуть, поки існують відповідні природні умови. Між расами і між народами точиться постійна боротьба, в якій виживає сильніший.
Нація є рушієм розвитку людства. Без розвитку нації неможливий будь-який соціально-політичний розвиток. Націю Рудницький визначає як групу людей, об'єднаних спільністю притаманних лише їй рис (прикмет) в одну цілісність.
Учений вирізняє такі риси нації:
" антропологічна расовість (своєрідна будова і вигляд тіла);
" самостійна мова (у купі з літературою, наукою);
" питомі історичні тенденції і прагнення (на політичному, суспільному полях тощо);
" питома культура (як
Loading...

 
 

Цікаве