WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Становлення і розвиток соціологічної науки в Україні - Реферат

Становлення і розвиток соціологічної науки в Україні - Реферат

Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера. Головною передумовою перетворення народу в націю, на думку О. Бочковського, є господарський зв'язок суспільних верств, а природними передумовами нормального розвитку народу є територія і земля. Проте не територія, а народ є "майстром своєї історичної долі". Зем-ля - це сцена, а народ - митець, який гірше або краще творить власну історію.
Соціолог Микола Гредескул (1865-?) відомий як критик марксизму. Усі потреби людини він поділяв на дві групи: нижчі (тваринні) і вищі. Задоволення нижчих потреб призводить до виникнення "економічного фактора". А оскільки потреби мають психічну, ідеальну природу, то й економічний фактор, за М. Гредескулом, є ідейним, а не матеріальним. Свої потреби люди задовольняють суспільним способом. У результаті виникають економічні відносини (тобто відносини між членами суспільства з приводу виробництва) і економічна структура суспільства. Однак ці й інші відносини мають регулюватися, тому потрібні держава і право. На думкуМ. Гредескула, економіка, держава і право утворюють "будову", головною функцією якої є забезпечення задоволення людських потреб шляхом суспільної господарської діяльності.
Михайло Туган-Барановський (1865-1919) вивчав розвиток суспільства, його чинники і вважав, що основу суспільного ладу визначає не виробництво (як стверджували марксисти), а щось більше - соціальне господарство. Під соціальним господарством учений розумів сукупність людських дій, спрямованих на зовнішній світ з метою створення матеріальних умов, необхідних для задоволення людських потреб. Він гадав, що немає такої людської потреби, задоволенню якої б не служило господарство. Тому немає сенсу класифікувати потреби, вони всі є господарськими.
За Туган-Барановським, в основі будь-якої діяльності лежить соціальне господарство. Соціальне життя він уподібнював колу, в центрі якого перебуває господарство, а від нього радіусами розходяться лінії інших видів соціальної діяльності. Отже, ступінь наявності соціального господарства в різних галузях соціальної діяльності, як зазначав учений, дуже різний. Наприклад діяльність, спрямована на задоволення нижчих потреб, підтримування життя є цілком соціальним господарством, а наукова діяльність, хоча й потребує господарської основи, але виходить далеко за її межі. Що вищою є потреба, то меншу роль у діяльності щодо її задоволення відіграє господарська діяльність.
Звідси вчений висновує: оскільки із прогресивним розвитком суспільства відбувається ушляхетнення людини, центр її життя переміщується у сферу вищих духовних потреб, то й соціальне значення господарської діяльності як чинника суспільного розвитку буде зменшуватися, натомість значення негосподарської діяльності зростатиме.
Цікавими були розвідки українських правників, що досліджували право передусім як суспільну категорію. Зокрема Богдан Кістяківський (1868-7920) дійшов висновку, що надто широке використання природничо-наукових принципів обмежує можливості соціального пізнання. Реальність, яку має вивчати соціологія, включає не тільки економічні відносини, а й дії людей, зумовлені соціальною дійсністю та її культурними формами.
Саме такий підхід до визначення предмета соціологічного вивчення сприяв здобуттю соціологією статусу самостійної науки, остаточному її відокремленню як від природничих, так і від інших суспільних наук.
Б. Кістяківський мав особисті контакти із провідними європейськими соціологами: Г. Зіммелем, у семінарах котрого він працював у Берлінському університеті; В. Віндельбандом у Страсбурзькому університеті, де захистив докторську дисертацію; М. Вебером, з котрим його зв'язувала багаторічна дружба. Б. Кістяківський прагнув застосувати розробки західноєвропейської теоретичної соціології до дослідження національної культури, зокрема, ролі мови в розвитку цієї культури.
Іван Сокальський (1886-1929) цікаво трактував механізм розвитку людських відносин, уважаючи, що їх визначають пристрасті або груба сила. Розуму залишається підбивати історичні підсумки, а свідомості визначати засоби для послаблення гнітючого впливу первинних пристрастей і грубої сили на суспільне життя. На думку вченого, історія має зигзагоподібний характер; сусідство є одним з визначальних чинників у історичному житті народів.
Соціологічні інтереси провідного українського вченого Володимира Старосольського (1878-1942) також було зосереджено навколо проблем нації, соціологічного розуміння права та держави тощо. Соціологічну сутність нації вчений тлумачив як "спільноту, яка твориться стихійною волею, інстинктом, почуттям належності до себе, психічними схильностями та настроями членів гурта, що удержує її як внутрішньо зв'язану цілісність".
Державу В. Старосольський розглядав як один з типів соціальних зв'язків, що тримається силою правних норм. Соціологію цікавить не те, до чого зобов'язують норми (це предмет вивчення правознавства), а норми як реальна, фактична схема людської поведінки ("дійсна дійсність"), у тому числі й поведінка людей, яка суперечить правним нормам.
На соціологічні погляди Василя Бойка (1893-1938) вплинув марксизм. Зокрема, досліджуючи мистецтво, він виходив з того, що мистецтво є одною з надбудов, які виростають на ґрунті суспільного виробництва, або економічних відносин між людьми.
Дмитро Донцов (1883-1973) був політиком, і його соціологічні розробки більше стосуються політичної соціології. Розглядаючи рушійні сили людської діяльності, учений відкидає віру в розум на користь волі, що рухає світом і є ціллю у собі, вона, на думку вченого, є рухом, що не залежить від об'єкта, але шукає його у собі. Саме воля, а не розум є рушійною силою людської діяльності. На цьому Д. Донцов будує свою ідеологію волевого націоналізму:
" головною рушійною силою людської діяльності є не розум, а воля. Головна прикмета волі: вона є ціль у собі;
" держава має три складові: землю, народ, владу (остання - найважливіша, від неї залежить воля держави);
" народ залежно від природних здібностей поділяється на вищі і нижчі касти. Ідеалом провідної касти є сильна влада, підвладної - "безначальство".
Підвалинами націоналізму в Донцова є боротьба за волю, зміцнення волі нації до життя, до влади, до експансії. У цій боротьбі перемагає сильніша нація. Лише сильні раси мають право організовувати людей (народи) для зміцнення існуючої цивілізації. Саме так Донцов розуміє прогрес, а звідси поділ народів на вищі та нижчі, на такі, що вміють правити іншими й собою, і такі, що цього не вміють.
Соціальна нерівність, на думку Донцова, існує не тільки між окремими націями, а й у самій нації. Очолює націю каста кращих її представників. Отже, суспільство має структурну ієрархію, воно поділене на вищу і нижчі касти. Вища каста має свої привілеї й тягарі. Вона своїми ідеями підтримує
Loading...

 
 

Цікаве