WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Становлення і розвиток соціологічної науки в Україні - Реферат

Становлення і розвиток соціологічної науки в Україні - Реферат

критеріїв оцінки соціальних процесів М. Драгоманов звертався до досліджень західноєвропейських учених, зокрема Ф. Лассаля і О. Конта.
М. Драгоманов розглядав соціальний прогрес як поступовий розвитокідей, виступав проти централізації влади як способу політичного і національного гноблення, розробив програму культурно-національної автономії. Він обстоював право українського народу на розвиток національної культури.
Розуміння М. Драгомановим залежності прогресу як такого від розвитку суспільної організації свідчить про безпосередній зв'язок його ідей зі спенсерівською теорією еволюції та розвитку людського суспільства.
Микола Костомаров (1818-1885) у своїх соціологічних до-слідженнях виходив з того, що здогадки і припущення не можуть бути істиною, якщо не підтвердяться очевидними фактами чи безсумнівними логічними зв'язками; самі факти він розглядав як похідні від людських понять, такі, що ґрунтуються на духовному світі людей.
Учений виступав проти пануючої на той час наукової думки, за якою вирішальною історичною силою є держава, а народ - матеріал для держави. На погляд ученого, народ є не механічною силою держави, а її змістом, живою стихією. Держава є тільки формою, мертвим механізмом, який приводиться в дію народом. Тому насамперед потрібно вивчати народ, суспільство, а не державу.
Костомаров визнавав поступальний розвиток суспільства, не-можливість повороту історії назад, а у зростанні свободи особи вбачав одну із закономірностей такого суспільного розвитку. Що менше розвинуте суспільство, то менше в ньому можливостей для прояву моральних рис особи.
Важливе значення для становлення української соціологічної думки мали теоретичні дослідження Костомаровим питань народності (ментальності), яка трактується як сукупність ознак, що відрізняють один народ від іншого. Такими, на думку вченого, є духовний світ, почуття, склад розуму, спрямованість бажань, ставлення до духовного та суспільного життя того чи того народу.
Формування народності, як гадає М. Костомаров, залежить від таких факторів:
" географічного положення, що відіграє важливу роль на по-чаткових стадіях цивілізації;
" історичних обставин (взаємовідносини народів, їх сутички під час міграцій, вплив країн-сусідів тощо). Ступінь позначення
" цих обставин залежить від рівня розвитку цивілізації. Більш ци-вілізований, освічений народ наполегливіше плекає і зберігає свою культуру, звичаї, традиції.
Основними особливостями української народності, за Костомаровим, є:
" перевага особистої свободи над общинністю;
" мінливість, недостатня ясність мети, поривчастість руху, прагнення до творення і незавершення розпочатого (усе, що випливає з переваг особистого над колективним);
" брак прагнення до захоплення чужого і підкорення інших народів, до асиміляції інородців, які проживають серед корінних жителів;
" переважання духовного над матеріальним;
" толерантність, брак національної зверхності тощо.
Цікавими для сучасників є соціологічні міркування Пантелеймона Куліша (1819-1897) про місто і село, Європу і хуторянство. В їх основі - принцип подвійності природи людини. Серце, душа людини і її "зовнішнє" - завжди перебувають у конфлікті, у боротьбі між собою. На підґрунті такого розуміння природи людини Куліш побудував свою теорію "хуторянства", лейтмотивом якої є: "Прагнення до життя на хуторі - це прагнення до життя серця". Саме село, хутір дає відчуття природного (вільного) життя, є джерелом усіх земних радощів, дає можливість відкинути все зайве, непотрібне. Ніяка наука, європейська цивілізація цього не в змозі дати. Наукою лише розум збагачується. А тому Куліш закликає уникати міського життя.
Доцільно, на його думку, містам "розсипатися" на села і не утворювати велетенських людських скопищ, що породжують дорожнечу, байдужість до незаможних; не поривати сусідських зв'язків із селянами - лише тоді бідність як-небудь урівняється з багатством. У цьому Куліш убачав можливість розв'язання багатьох соціальних проблем.
Соціологічні погляди Федора Вовка (1847-1918) формувалися цілковито під впливом ідей О. Конта та Г. Спенсера. Пояснюючи соціологію як науку про суспільне життя, він стверджував, що соціологія могла виникнути лише після появи геології, палеонтології й біології, і що соціологія разом з етнологією та етнографією становлять одну науку - антропологію.
Ф. Вовк біологічні закони еволюції переносив у соціологію і на цій підставі висновував, що всі суспільні явища з'явилися не через втручання зовнішніх сил, а є результатом поступового розвитку фізичної природи людини; усі засоби людського життя є наслідком вдосконалення їх первісних форм; наука поступово розвинулася від перших випадкових спостережень первісної людини, релігія - з первісних вірувань тощо.
Соціологічні погляди Івана Лучинського (1845-1918) сформувалися під впливом О. Конта і Дж. Мілля. Цей учений уважає, що предметом соціології є закони еволюції суспільства, тобто загальні закони соціальних явищ - як один стан явища породжує інший. Іншими словами, за І. Лучинським, соціологія має вивчати соціальні явища в їх послідовному розвитку, у співвідношенні різних їх станів. Соціологічні закони, на думку вченого, повинні базуватися на даних історії і біології.
Ісаак Оршанський (1851-?) оцінюючи вчення О. Конта, уважав його недостатньо обґрунтованим. Так, він не погоджувався з тим положенням, що основною одиницею соціологічного вивчення є суспільство. На думку вченого, такою одиницею є людина як індивід фізіологічний, психологічний і соціальний. Звідси Оршанський робить висновок, що вчення про людський індивід (антропологія) лежить в основі соціології, а остання є галуззю біології. Цим пояснюється його намагання доповнити контівськии закон трьох стадій розумового розвитку людства, додавши до нього психологічний і логічний аналіз, яким нібито знехтував О. Конт.
Оскільки в центрі соціологічного вивчення є індивід, то звідси і твердження про те, що основні етапи розумового розвитку людства збігаються з основними етапами життя людини. Так, теологічний етап, якому притаманний фетишизм, відповідає дитинству, метафізичний - юності, позитивний - зрілості.
Олександр Потебня (1835-1891) вивчав соціологічну сутність категорій "народ" і "народність", взаємовплив народів, співвідношення народності та ідеї національності. Народ є творцем мови, і мова зумовлює національну специфіку народу. Народність, на думку Потебні, є тим, чим один народ відрізняється від іншого. Кожна народність має право на саморозвиток. Народність не є атрибутивною ознакою народу. Вона виникає час від часу як задум окремих осіб чи груп зробити відмітні риси народу визначною засадою діяльності окремих представників чи уряду цього народу, аби звеличити їхню діяльність, надати їм більшої
Loading...

 
 

Цікаве