WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Становлення і розвиток соціологічної науки в Україні - Реферат

Становлення і розвиток соціологічної науки в Україні - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Становлення і розвиток соціологічної науки в Україні
Вивчення розвитку соціологічної науки було б неповним без розгляду внеску в неї українських учених. Соціологічна думка в Україні протягом усієї її історії поєднувала в собі універсальне з національним: перше виявлялось у використанні та дальшому розвиткові провідних соціологічних теорій, методів дослідження, ідей західноєвропейських та американських учених, друге - у тісному поєднанні з національно-визвольним рухом, соціально-політичним життям, творчою спадщиною славетних представників українського суспільства.
Проте здобутки українських соціологів погано відомі, бо навіть у часи всіляких "відлиг" радянська історіографія замовчувала імена видатних українських учених, які працювали в царині соціології. У такий спосіб, як слушно зауважує відомий український соціолог Л. Кондратик, офіційна пропаганда намагалась прищепити думку про незначущість надбань української соціології, а то й про їх брак. Л. Кондратик у своїй книжці "Історія соціології України в іменах" (1996) спробував систематизувати доробок українських соціологів минулого.
Сучасна соціологічна наука ввібрала думки, ідеї, теоретичні узагальнення багатьох українських учених XIX ст. минулого, котрих можна назвати засновниками вітчизняної соціології. їхні соціально-філософські розвідки, антропологічні, культурологічні та історичні дослідження торували , шлях соціологічній думці в Україні і посіли помітне місце в загальноєвропейському науковому і культурному русі.
Вивчення української соціологічної спадщини дає змогу ліпше зрозуміти стан сучасної вітчизняної соціології, її роль і значення у розв'язанні проблем розбудови громадянського суспільства в Україні.
Багато цінних для соціології ідей висловив Іван Франко (1856-1916). На його думку, соціологія має вивчати еволюцію суспільства, розвиток суспільної праці, людину як суспільну істоту. Соціологія є одною з форм просвітництва народу, вона має допомагати зрозуміти людині своє місце в суспільстві, інтереси, мету існування, і в цьому її практичне значення.
Основним рушієм еволюції І. Франко визнавав боротьбу за існування, яка за умов суспільства постає у формі спільної праці, що спонукає людей до вдосконалення економічних відносин (перехід від мисливства до землеробства, приручення диких тварин тощо).
Володимир Лесевич (1837-1905) - найвидатніший вітчизняний позитивіст; з'ясовував сутність соціології, її місце в системі наук, питання прогресу. На його думку, соціологія вивчає суспільні явища, що неминуче підпорядковані природним законам. Для відкриття цих законів соціологія користується такими методами загального вивчення, як спостереження, досвід, порівняння. Філософія, історія, політична економія, філософія історії, на думку В. Лесевича, є галузями соціології. Остання вивчає соціальну динаміку, а соціологія - соціальну статику. Досліджуючи суспільний розвиток, В. Лесевич дійшов висновку, що соціальні трансформації приводять не лише до матеріального покращання побуту, що є результатом зростання влади людини над природою, але й до поступового переважання вищих людських здібностей. Отже, розвиток суспільства має прогресивний характер. Прогрес, за В. Лесевичем, є прагненням до ідеалу, який він убачав у людяності, а головним елементом у процесі досягнення цього ідеалу є розумова діяльність.
Перебуваючи під впливом ідей Конта, В. Лесевич стверджував, що розумова діяльність у своєму розвитку проходить три етапи: теологічний, метафізичний і позитивний. На першому етапі розумової діяльності людина керується інстинктом, на другому - умоспогляданням і на третьому - досвідом.
Одним з тих, хто закладав підвалини української соціології, був Михайло Драгоманов (1841-1895). Він першим використав термін "соціологія" у своєму курсі лекцій для студентів Київського університету та, як і інші провідні науковці того часу, намагався знайти йому точне тлумачення.
Соціологію учений розумів як універсальну науку; на його думку, багато які окремі науки мали б стати її складовими - це й історія, і політична економія, і політологія. Прагнення до теоретичного синтезу галузей суспільствознавства зближували М. П. Драгоманова з класиками західноєвропейської соціології О. Контом та Г. Спенсером.
Соціологічний метод Драгоманова включав різноманітні способи дослідження й наукову критику. У процесі фактологічного і джерелознавчого аналізу він використовує процедуру деідеологізації і розглядає наукові теорії в історико-соціальному контексті з урахуванням особливостей епохи, її соціальних, політичних, національних і філософських тенденцій.
Драгоманов широко застосовує компаративний (порівняльний) метод, зіставляючи не тільки представників різних етнічних чи соціальних груп, а й самі ці групи в різні історичні періоди.
Соціологічному методу Драгоманова притаманне визнання об'єктивних закономірностей історичного процесу. Драгоманов наголошував на тому, що будь-які зусилля особистостей чи соціальних груп, навіть урядів і держав, не в змозі загальмувати, а тим більше надати зворотного напрямку об'єктивним історичним процесам. Він вірив у невідворотність соціального прогресу і був переконаний, що еволюційний шлях розвитку суспільства забезпечує більший простір для індивідуального і громадського само-вираження, ніж соціальні потрясіння.
Прогрес, за Драгомановим, - це якісна характеристика розвитку суспільства, в процесі якого людське життя дедалі кращає.
Учений вирізняв кілька видів прогресу:
" технічний, що характеризується винаходами, які полегшують працю людини;
" науковий - зростання освіченості населення;
" культурний- удосконалення способу життя, поліпшення його якості, піднесення духовності людини.
Прогрес суспільних відносин М. Драгоманов розумів у скасуванні особистої неволі, панщини тощо.
Щодо власного вдосконалення особи М. Драгоманов виняткового значення надавав громадським порядкам, які потрібно змінювати так, щоб навіть недобрій людині було важко робити щось зле, а добрій легко робити добре.
Особливу увагу Драгоманов приділяв соціології політичних відносин. Він вивчав проблеми влади, взаємовідносин держави й суспільства, загально громадських пріоритетів і особистісних прав, індивідуальної свободи тощо. Його цікавило не стільки формальне визначення сутності ключових понять політики, скільки конкретні історичні форми політичних режимів у різних народів у різні епохи. У процесі соціологічного вивчення цих питань Драгоманов дійшов висновку, що не існує таких інститутів влади, політичних чи правових установ, які б претендували на позаісторичну незмінність. Політичне життя за своїм змістом є процесуальним, тут усе рухається, старе змінюється новим, і ці процеси є цілком закономірними.
У пошуках об'єктивних
Loading...

 
 

Цікаве