WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціологічна сутність релігії, її місце і роль у суспільстві - Реферат

Соціологічна сутність релігії, її місце і роль у суспільстві - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Соціологічна сутність релігії, її місце і роль у суспільстві
Релігія є об'єктом вивчення багатьох наук, кожна з яких розглядає її під своїм кутом зору, за допомогою власних специфічних методів досліджує окремі її елементи, взаємозв'язки з різними сферами дійсності.
Філософія, наприклад, вивчає релігію як форму суспільної свідомості, як специфічне світосприйняття, концептуальне бачення світу, спосіб його пізнання, її цікавлять передовсім гносеологічні
корені, природа й походження релігії, зміст релігійної свідомості, адекватність світосприйняття, істинність релігійних уявлень та образів.
Історичні науки цікавляться конкретними формами релігії, що виникали і змінювали одна одну на різних етапах розвитку суспільства, у різних країнах та регіонах. Вони вивчають роль різних релігій, церков, релігійних організацій, рухів у історичному процесі розвитку людства взагалі та окремих цивілізацій, країн, народів зокрема.
Естетика, мистецтвознавство, культурологія досліджують релігію як складову загальнолюдської та національної культури, як духовне надбання людства.
Соціологічні дослідження релігії ґрунтуються на загальних теоретичних засадах та методології соціального пізнання, на принципах історизму.
Соціологія релігії як наукова галузь виникла в середині XIX ст. О. Конт стверджував, що релігія є невід'ємною частиною людського суспільства. Вона відіграє важливу роль у суспільстві - служить благу людства, його єдності, зосереджуючи в собі всі прагнення людської природи (діяльність, любов, думку); керує політикою, мистецтвом, філософією.
Г. Спенсер розглядав релігію як один з регуляторів життя суспільства, який діє через підтримування певних взірців поведінки, але є менш значущим, ніж ринок чи політика.
Фундатором соціології релігії вважається М. Вебер. Теоретичними засадами його розуміння ролі релігії є концепція "про ідеальні типи соціальної дії", заперечення визначальної ролі економічного фактора, об'єктивних закономірностей розвитку суспільства. Предметом соціології релігії, на думку М. Вебера, має стати не саме "суть релігії", а створені релігійним віруванням психологічні стимули, що вказують напрямок поведінці людини та утримують її в покорі. Релігію загалом учений розглядає як фактор розвитку економіки, а протестантську релігію зокрема як одне з важливих джерел розвитку капіталізму.
Е. Дюркгейм, аналізуючи концепцію соціології релігії, виходив з того, що релігія є соціальним фактором і структурним елементом будь-якого суспільства. Суспільство потребує релігії. Вона, на думку Е. Дюркгейма, є суспільною свідомістю, а сама релігійна свідомість є основою забезпечення цілісності суспільства. Саме поширення і зміцнення релігійних вірувань сприяє стабільності суспільної системи.
Соціологія релігії - це галузь соціології, що вивчає релігію як соціальний інститут у взаємодії з іншими соціальними інститутами в суспільстві, як соціальне явище, як важливу структурну складову суспільства в різних її соціальних проявах і на різних соціальних рівнях. Предметом вивчення соціології може бути як релігія в цілому, так і окремі її компоненти: релігійна свідомість, релігійні культи, відносини, організації та інститути в їхньому взаємозв'язку й у зв'язку з іншими складовими соціальної структури суспільства.
Проте, вивчаючи, наприклад, масову релігійну свідомість, що є стрижнем релігії, релігійну ідеологію, віровиявлення, теологію, соціологія не береться визначати адекватність відображення в ній соціальної дійсності, істинність тих чи тих віровчень, релігійних догм, не намагається відповідати на запитання щодо існування потойбічного життя, Бога та ін. Соціологію цікавить релігійна свідомість тільки як соціальний факт, як реально існуюча система світосприйняття, система норм, цінностей у тому аспекті, в якому вона виступає як регулятор соціальної поведінки особистості, групи, цілої спільноти.
Досліджуючи релігійний культ (релігійну практику), соціологія якнайменше цікавиться його канонічним змістом та призначенням. Вона розглядає культ як структурний елемент певної релігійної системи, організуючу засаду соціального життя малих і великих груп людей, як одну з форм соціальної поведінки і спілкування людей, виявлення їхніх поглядів і релігійних переконань, що емпірично спостерігаються й фіксуються.
Вивчаючи релігію, соціологія визнає, її як існуючий соціальний факт, підсистему суспільства, що погоджена з ним (суспільством) і справляє певний вплив на життєдіяльність і розвиток цього суспільства, на поведінку і взаємодію окремих індивідів на різних рівнях. Вивчається також і зворотний зв'язок, тобто ті тенденції і динаміка змін у релігії, що відбуваються під впливом змін у суспільстві. У релігійних уявленнях, образах, віронавчальних текстах на свій специфічний спосіб закодовано історично вироблені людством типи суспільних відносин, норми і правила поведінки. Вони актуалізуються з різною силою, залежно від конкретно-історичних умов. Релігія є органічною складовою суспільної структури, вона взаємодіє з іншими її складовими, сферами і формами життєдіяльності суспільства, впливає на суспільство і процеси, що в ньому відбуваються. Цей вплив здійснюється через церкви, релігійні організації, об'єднання віруючих, через релігійну ідеологію, масову релігійну свідомість. Усі ці компоненти становлять соціальний інститут релігії. Вони мають соціальні виміри і доступні як теоретичному аналізу, так і емпіричному спостереженню.
У вивченні релігії загалом соціологів цікавить її соціальна природа, місце і роль у суспільстві, її соціальні функції, внутрішня структура і взаємозв'язок її складових, процеси і зміни, що в ній відбуваються.
На емпіричному рівні соціологами досліджується релігійна свідомість і поведінка людей, окремих груп, громадська думка щодо релігії, діяльності церков та інших релігійних організацій, вплив релігії на інші сфери суспільного життя. Ключовими поняттями, які операціоналізуються, є релігійність, її рівень, характер, динаміка, міра релігійної свідомості, релігійна поведінка, релігійна група, релігійне лідерство.
Релігійність це характеристика свідомості і поведінки окремих людей, їх груп і спільнот, що вірять у надприродне і поклоняються йому.
Релігійне лідерство - соціальні відносини домінування і підпорядкування в релігійній групі, організації, суспільстві, що І ґрунтуються на здатності певної особи приймати самостійні рішення і здійснювати вплив на свідомість людей.
М. Вебер виділяє три типи релігійного лідерства:
" бюрократичний, коли авторитет лідера пов'язаний з його статусом у певній церковній ієрархії;
" харизматичний, коли авторитет залежить від особистісних якостей. Поява харизматичних лідерів притаманна для періодів революцій та інновацій у суспільстві;
" традиційний - це лідер, авторитет якого освячений віковими традиціями чи звичаями вибору релігійних лідерів.
Соціологічний підхід до вивчення релігії має свої особливості,зумовлені самим предметом вивчення, унікальним місцем релігії в культурі людини й суспільному житті. Основний методологічний принцип полягає в тім, щоб об'єктивно, без ідеологічних і політичних упереджень досліджувати місце й роль релігії в суспільстві. Цей принцип досить складно реалізувати, бо різні соціальні та політичні угруповання нерідко по-різному оцінюють ре-лігію. Так, прибічники марксистської теорії, негативно сприймаючи релігію, додержувалися думки, що вона служить інтересам панівного класу, сприяє посиленню експлуатації людини людиною. Завдання соціологічної науки вони убачали в з'ясуванні соціальних, гносеологічних і психологічних витоків релігії, причин збереження "релігійних пережитків" у
Loading...

 
 

Цікаве