WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціологічна сутність культури - Реферат

Соціологічна сутність культури - Реферат

тобто інтерналізує (засвоює) соціальні цінності та взірці поведінки й адекватно виконує ролі дорослого члена суспільства.
Усе необхідне для соціалізації людини закладається в її генах, проте для реалізації цього процесу потрібні відповідні соціальні умови, належне соціальне середовище. Якщо такі не створюються, потенційні можливості людини залишаються нереалізованими, вона не може перетворитися з біологічної істоти на соціальну. Прикладом цього є так звані феральні люди - істоти, що були виховані в ізоляції від нормального соціального середови-ща. Цей термін запровадив шведський учений Карл Лінней, а вперше життя людських дітей, вихованих дикими звірами, почав вивчати 1940 року американський соціолог Кингслі Девіс.
Феральні люди не можуть стати повноцінними членами суспільства, бо процес соціалізації настав у них дуже пізно. Соціалізація має починатися в ранньому дитинстві, коли на 70% формується особистість людини. У дитячі роки закладаються підвалини соціалізації, а на наступних етапах життя вона тільки триває. Дитина, що потрапила в ізоляцію від інших людей, соціально гине, хоч доросла людина за такої ізоляції може соціально розвиватися ще успішніше. Отже, початок соціалізації та її продовження - це якісно різні етапи. Діти й дорослі перебувають на різних полюсах процесу соціалізації, і їх відрізняє опанування соціальних ролей.
Агентами соціалізації є як індивіди, так і установи, які відповідають за засвоєння культурних норм і соціальних ролей.
Оскільки соціалізація поділяється на первинну, що стосується безпосереднього оточення людини, і вторинну, що стосується опосередкованого чи формального оточення, то відповідно різняться й агенти.
Агенти первинної соціалізації - це такі, хто підтримує з людиною тісні особистісні стосунки (батьки, родичі, друзі). Агенти вторинної соціалізації зв'язані з людиною формально-діловими стосунками. Агенти первинної соціалізації справляють широкий, багатофункціональний вплив на особистість, вторинної - виконують лише одну-дві функції. Вторинними агентами можуть бути як установи в цілому, так і окремі представники цих установ (лікар, учитель, міліціонер тощо). Сім'я - єдиний агент, який справляє вплив на людину протягом усього її життя.
У молодіжному віці (від 13 до 19-27 років) соціалізація набуває активного характеру, але вона часто ускладнюється через невідповідність високого рівня прагнень і низького соціального статусу, суперечність між орієнтацією на самостійність і залежністю від думки й поведінки однолітків.
Ролевий діапазон у молоді дуже обмежений, у неї менший обсяг прав і обов'язків проти дорослих, і розв'язання проблем, які постають перед молоддю, уможливлюється переважно в зрілому віці, тобто йдеться про так зване ролеве безправ'я, або ролевий конфлікт. Соціологічним критерієм зрілого віку є економічна, політична й соціальна незалежність, яка полягає в тому, що людина сподівається лише на власні сили і не шукає підтримки в оточення.
Молода людина вважається самостійною, якщо вона може:
" сама себе забезпечити засобами до існування;
" розпоряджатися грошима незалежно від інших;
" самостійно обирати спосіб життя;
" проживати окремо від батьків.
У зрілому віці соціалізація є найбільш активною, бо саме в цей період засвоюється найбільша кількість соціальних ролей, остаточно визначаються права та обов'язки, потреби й засоби їх задоволення.
Завершується активний період соціалізації з виходом на пенсію. У цей час людина втрачає свою основну роль - виробника матеріальних і моральних цінностей - і перетворюється на пасивного споживача.
Літня людина так само безсила, беззахисна і нездатна до активних дій, як і дитина, але на відміну від дитини не є головним об'єктом турботи для інших членів сім'ї. Вихід на пенсію лишає особу можливості активного й вільного пошуку засобів до існування, хоч люди похилого віку ще певний час можуть бути гідними партнерами чи конкурентами представникам інших соціальних груп на ринку праці, у системі культури й освіти, веденні домашнього господарства, міжособистісному спілкуванні. Однак у всіх цих сферах їхня роль стає мінімальною: на роботі літніх звільняють першими, а наймають останніми; у домашньому господарстві їм залишають найпростіші функції (замітати підлогу, мити посуд), вирішення всіх принципових питань сімейного життя молоді люди залишають за собою. Між іншим, як це не парадоксально, у примітивних суспільствах старі люди є дуже шанованими, бо їх цінують як носіїв знань і життєвого досвіду. В індустріальному і постіндустріальному суспільствах - усе навпаки.
Перехід з фази зрілості у фазу старості супроводжується звуженням соціального статусу, зниженням працездатності, зміною соціального оточення. Нова роль вимагає від літньої людини нового процесу адаптації, а біологічне старіння організму значно зменшує резерви такої адаптації. Через це виникає почуття невпевненості й недоцільності власного існування.
Психологічний дискомфорт загострює й фізичні недуги.
Трагічність становища людей похилого віку в сучасному українському суспільстві посилюється ще й тим, що за своє довге трудове життя кожний з них дав суспільству незрівнянно більше ніж отримав нині від нього у вигляді мізерної пенсії.
Отже, вихід на пенсію породжує ще й відчуття соціальної не-повноцінності, матеріальної залежності від дітей, родичів, відблагодійних "подачок", що морально принижує людину. Як-то кажуть, "стара людина - це ніби дерево, яке вже не цвістиме і не даватиме плодів, а тому нікому більше не потрібне". Тож, проблеми, зв'язані із соціальним захистом літніх людей (як і інших знедолених соціальних груп), є також предметом вивчення соціології і якоюсь мірою соціології культури.
Важливими функціями соціології культури є соціальна оцінка якісного становища суспільства через визначення місця даної країни у світовій культурі, а також здійснення соціологічного виміру культури, тобто окреслення реальних меж її існування в різних сферах соціуму, міри її впливу на всі складові суспільства.
З'ясування цих функцій дає змогу сформулювати чіткіше сам предмет соціології культури, закономірності й механізми функціонування та розвитку культури як ознаки соціальної системи.
Соціологія культури досліджує місце й роль культури в суспільній системі, культурну діяльність та культурний рівень різних соціальних груп, становище і функціонування соціальних інститутів і організацій культури, різні форми поширення стійких соціальних відносин індивідів, груп, суспільства в цілому з природним та соціальним оточенням, динаміку розвитку цих відносин, що дає змогу визначити рівень культури тих чи тих суб'єктів і робити висновки щодо їх прогресу або регресу.
Література
1. Бабій Л. Г. Діалектика розвитку історичних типів культури. - Львів, 1991.
2. Войтович С. О. Світ соціальних відносин в українській культурі: історико-соціологічне дослідження. - К., 1994.
3. Здіарук С. І., Парахонський В. О., Валевський О. Л. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України. - К., 1995.
4. Ионин Л. Г. Социология культури. - М., 1994.
5. Історія української культури. - Миколаїв, 1996.
6. Коган Л. Н. Социология культури. - Екатеринбург, 1992.
7. Культурне відродження в Україні: історія і сучасність. - Тернопіль, 1993.
8. Культура і побут населення України. - К., 1991. Культурология. XX век: Антология // Философия и социология культури. - М., 1994.
9. Победа Н. А. Социология культури. - Одесса, 1997. Попович М. Нарис історії культури України. - К., 1998. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. - М, 1992. Смелзер Н. Социология. -М., 1994. Столяров И. А. Управление культурой. - М., 1988. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. - Львів, 1996. Якуба О. Социология. - Харьков, 1995.
Loading...

 
 

Цікаве