WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціологічна сутність культури - Реферат

Соціологічна сутність культури - Реферат

позначення системи взаємодії (методи, форми, взірці, засоби, орієнтири) окремих людей, соціальних груп, суспільства в цілому із середовищем існування (природним і соціальним), яку вони генетично не успадковують, а створюють у соціаль-ному житті, засвоюють як досвід попередніх поколінь і використовують для підтримки певних структур соціальної діяльності.
У вузькому розумінні культура - це система цінностей, переконань, зразків та норм поведінки, визнаних певною людиною, соціальною групою, суспільством. Останнє визначення не суперечить попередньому, а доповнює його, бо культурою є не самі норми, цінності, а саме норми й цінності як засоби, що забезпечують підтримку соціальної діяльності, її розвиток. Як стверджує М. Вебер, у цінностях у концентрованому вигляді відбивається сенс культури (не в результатах творчої діяльності, навіть не в її процесі, а саме в цінностях).
М. Лапін гадає, що система цінностей утворює внутрішній стрижень культури, моральну квінтесенцію потреб і інтересів індивіда і соціальних спільнот. Культура у свою чергу справляє зворотний вплив на соціальні інтереси і потреби, стаючи одним з найважливіших мотиваторів соціальної дії, поведінки індивідів.
Учені виокремлюють такі три складові предмета вивчення соціології культури:
1) суспільство як соціокультурна система (рівень сукупної людини) і субкультури спільнот, що належать до неї;
2) культура соціальної організації (уся сукупність організацій, в яких діє сукупний працівник);
3) культура людини-індивіда, що включає такі сфери, як наука, мистецтво, освіта й виховання.
Для більш чіткого окреслення предмета вивчення соціології культури, потрібно визначитися із соціальними функціями, що їх виконує культура. Зі сказаного раніше випливає, що культура самодетермінується знаннями, цінностями, нормами і взірцями як основними соціальними утвореннями, що орієнтують людину в її поведінці, діяльності, взаємодії з іншими людьми. За Я. Щепанським, взірець - це культурне утворення, що визначає, як індивід має реагувати на ситуацію, важливу для нього самого та інших членів групи, щоб поводитися відповідно до очікувань і не потрапити в конфлікт. Орієнтуюча засада культури є водночас упорядковуючою, організуючою засадою, бо будь-яка організація намагається звільнитися від хаосу, підвищуючи тим самим ефективність людської діяльності й поведінки. Отже, основною функцією культури на рівні суспільства є забезпечення взаєморозуміння людей на основі спільних цінностей і пропонування ефективних способів організації множини соціальних взаємодій (діяльності, поведінки).
На рівні соціальної організації головна функція культури - підвищення ефективності діяльності, трудової поведінки людей у межах організації.
На рівні індивіда основною функцією культури є уникнення су-перечностей і забезпечення соціалізації особистості, залучення її за допомогою відповідних механізмів до цінностей, знань, норм, соціальних взірців поведінки, що є актуальними на даний момент.
Культура своїми механізмами встановлює цінності та їх основні критерії. Такі цінності зв'язані з культурною орієнтацією, цілеспрямованістю дій людини. Вони стосуються уявлень, взірців поведінки, предметів культури, традицій у процесі особистого та групового вибору і є базовими елементами культури особистості, певної спільноти, суспільства.
Проте людина орієнтується на цінності та норми одночасно. Норми - це схвалені в суспільстві моделі відносин і поведінки людей у певних сферах діяльності й ситуаціях. За Н. Смелзером, норми - це правила поведінки, очікування та стандарти, що регулюють взаємодії людей. Вони (разом із цінностями) як складові культури впливають на стиль поведінки індивідів, організацію різних видів соціальної діяльності і принципи їх оцінки, у чому й виявляється ціннісно-нормативне регулювання культури.
Культура як певна система ціннісних комплексів здатна бути регулятором індивідуальної та групової поведінки. Вивчаючи це питання, Е. Дюркгейм наголошував, що суспільство існує лише там, де є спільна система цінностей і норм, що її як загальнообов'язкову визнає більшість громадян, тобто уявлення про цінності та їх втілення в моральних відносинах є колективним.
Дещо інший підхід демонструє М. Вебер, який на перший план висуває не колективні уявлення, а ціннісні орієнтації особистості в системі соціальних дій, сенс, який соціальна дія має для її суб'єкта. Він додержувався думки, що типовими зразками орієнтацій у різних сферах життя є етичні вчення головних світових релігій.
Ідеї М. Вебера розвинули американський соціолог Т. Парсонс та його учні. Т. Парсонс розглядав культуру як у певний спосіб організовану систему цінностей, що відповідає потребам, без якої не можуть бути реалізовані соціальні дії; як комплекс ідеальних зразків (норм, традицій тощо), що обмежують і спрямовують вибір, надають йому сенсу. Культурні зв'язки відтворюють історичний досвід як цінність, котра засвоюється індивідом, стає здобутком його духовного світу і спрямовує його соціальні дії.
Через цінності культура спрямовує соціальні дії, поведінку людини, впливає на всі соціальні процеси в суспільстві, виконує регулятивну функцію. Окрім того, культура зберігає і передає з минулого в сучасне, із сучасного в майбутнє соціальні цінності, людський досвід, врізці поведінки, тобто виконує трансляційну функцію. Разом з тим вона добирає з успадкованих складових елементів необхідні для розв'язання завдань наступних етапів розвитку суспільства, відбраковує морально застарілі й цим виконує селекційну функцію. Динаміка елементів певної культури, взаємодія її з іншими культурами сприяє оновленню соціальних цінностей та норм, їх прогресивнимзмінам, що є підґрунтям для реалізації інноваційної функції. Набуття й засвоєння культури є соціалізацією особистості людини. Саме опанування культури робить людину людиною, а отже, реалізує освітньо-виховну функцію. Окрім того, саме культура допомагає спілкуватися людям, ліпше пізнавати один одного, ті соціальні явища і процеси, що відбуваються в суспільстві, тобто виконує комунікативну й пізнавальну функції.
Особливого значення нині набуває інтегративна функція, бо саме культурні заходи об'єднують людей, створюють умови для їхнього знайомства, ліпшого порозуміння. На думку Я. Шепанського, культура справляє надзвичайний вплив на життєдіяльність суспільства через соціалізацію й формування особистості людини, створення й упровадження цінностей, формування взірців діяльності та поведінки, створення моделей інститутів та соціальних систем. У загальній соціалізації особистості, інтегруванні її в соціальне життя провідну роль відіграє соціалізація саме засобами культури, що означає не тільки навчання розуміння культури, а й уміння жити у світі культури, володіти механізмами і засобами впливу на свою долю і на майбутнє суспільства.
Соціалізація - кумулятивний процес засвоєння людиною культури, соціальних ролей і норм, накопичення соціальних навичок, що починається з народження людини і закінчується лише зі смертю. Протягом усього життя людині доводиться, просуваючись соціальними та професійними щаблями, міняти соціальні ролі, свої погляди на життя, правила поведінки, смаки тощо. Завдяки соціалізації людина з біологічної істоти перетворюється на соціальну, досягає соціальної зрілості,
Loading...

 
 

Цікаве