WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціологічні дослідження системи освіти в Україні, шляхи її вдосконалення - Реферат

Соціологічні дослідження системи освіти в Україні, шляхи її вдосконалення - Реферат

новими знаннями, освіта ж щодо розвитку методології і дидактики залишилася на рівні XIX ст., що знижує престиж знання, послаблює його мотивацію.
У цьому контексті особливо актуальним є питання формування самої концепції освіти, характеру її дальшого функціонування. Стара авторитарна система освіти, виконуючи державне замовлення, формувала не суб'єктів соціальної дії, а людину-об'єкт, якою можна було б управляти, маніпулювати. Вона протиставляла особисте - суспільному, політичне - моральному, професійне - людському. Це пригнічувало людину, принижувало її гідність. Завдання сучасної системи освіти - формувати вільну особистість, яка б самостійно робила вибір і визначала свій життєвий шлях, забезпечувала би свій добробут і сама відповідала за свій соціальний статус. Цьому може сприяти система, орієнтована на зміст освіти, на активні способи інтеграції молоді в соціальні відносини. Вона має більше зосереджувати увагу не на окремих навчальних дисциплінах, не на обсязі інформації, а на пошуках нових методів організації навчання, коли у свідомості людини формувалося б якомога більше прямих зв'язків із загальним світосприйняттям, суспільною свідомістю. Саме в цьому і полягає справжнє багатство, цілісність і єдність особистості, запорука її справжньої свободи.
Велике значення має формування освітою національної самосвідомості, що сприятиме визначенню молоддю правильних життєвих орієнтирів. Поєднання історичної свідомості із самосвідомістю є необхідним для формування в молоді справжньої громадянської позиції в побудові демократичного суспільства.
Значний вплив на свідомість і поведінку молоді справляє система управління навчальним закладом. Додержання норм і принципів демократії, справедливе розв'язання принципових питань, що стосуються інтересів різних груп молоді, стає для тих, хто навчається, справжнім орієнтиром на майбутнє.
Удосконалення системи освіти неможливе без змін у викладацькому корпусі. За об'єктивними даними (освітою, стажем) більшість викладачів, педагогів відповідає своєму призначенню, але якість їхньої діяльності здебільшого залишає бажати ліпшого. Багато хто з учителів, викладачів вищої школи не розуміє сутності явищ, що відбуваються нині в Україні, не вболіває за її майбутнє, а отже, мимоволі передає свою розгубленість, апатію і безпорадність учням. Як свідчать соціологічні дослідження, велике занепо-коєння студентів викликає несправедливість і байдужість деяких викладачів і деканів, необ'єктивність оцінювання знань, невиправдано завищений статус тих, хто платить за навчання.
Система здобуття освіти є одним із критеріїв соціальної диференціації. Роль цього критерію з переходом до ринку посилюється. З демократичної системи освіти, доступної для представників усіх соціальних груп, відкритої для контролю і дій з боку суспільства, вона перетворюється на селективну, елітарну, таку, що базується на ідеї як економічної, так і політичної автономності. За ринкових умов освіта сприймається як сфера підприємницької діяльності, яка має давати прибуток. Тому можливість платити і талант - дві головні складові селекції в освіті.
Освіту в Україні було знецінено. Про це свідчить хоча б оплата праці. По суті, зникла була її диференціація (професор отримував значно меншу зарплату, ніж державний службовець із середньою освітою). Унаслідок цього багато найкваліфікованіших викладачів вищої школи виїхали за кордон, знизився інтелектуальний рівень нації. А в США, наприклад, навіть пересічний працівник з вищою освітою отримує зарплату на 70% більшу ніж той, хто її не має.
Погіршання матеріального стану, послаблення стабільності, руйнування соціальної захищеності, обмеження прав вузівських та шкільних колективів посилили вплив вузькогрупових інтересів, активізували дезорганізаційні процеси в системі освіти. Працівники освіти своє тяжке матеріальне становище, труднощі адаптації до ринкових умов небезпідставно зв'язують насамперед з державною політикою, яка постійно відмовляється визнавати освіту пріоритетним напрямком розвитку держави.
Соціальна незахищеність породжує у викладацьких колективах почуття апатії й розчарування. За таких умов годі й сподіватися, що вони впроваджуватимуть у навчальний процес будь-які новації, виявлятимуть ініціативу та високу свідомість.
Однією з причин такої ситуації (крім непродуманої державної політики) є брак інтеграції навчального процесу і практики. Як уже наголошувалося, екстенсивний розвиток народного господарства в минулому не потребував спеціалістів високої якості. Рівень життя людини не залежав від її професійної компетенції. Знання, талант залишалися незастосованими.
Тому наприкінці 80-х і на початку 90-х рр. минулого століття соціологів цікавили проблеми, зв'язані зі входженням освіти до ринкових умов, з управлінням та реформуванням вищої та середньої школи. Саме тоді почався перехід від уніфікованого державного навчання до різноманітних альтернативних форм вищих і середніх навчальних закладів. Відбулися зміни й у державній освіті.
Вона стала різноманітнішою, багатоступеневою, було запроваджено акредитацію вузів, договірну систему відносин зі споживачами, змінено правила прийому абітурієнтів тощо. Мета всіх цих змін - підвищення якості підготовки фахівців, входження в ринкові відносини й інтеграція системи освіти України у світову систему.
Головною ідеєю реформування освіти є створення єдиної неперервної системи, яка з допомогою комплексу державних, громадських та приватних установ освіти здатна була б відтворювати інтелектуальний, духовний потенціал суспільства, задовольняти всі громадські потреби на рівні світових стандартів.
Однак практичне здійснення цієї ідеї гальмується багатьма несприятливими чинниками. На підставі соціологічних досліджень останнього часу провідні фахівці визначили основні з них:
" катастрофічне матеріальне та фінансове становище освітніх установ на фоні загальної соціальної кризи в державі;
" утрата інтелектуалів та зниження загальної якості кадрового потенціалу викладацького корпусу, спричинене безперешкодною дією нецивілізованого й неконтрольованого ринку епохи "початкового нагромадження капіталу";
" нерозвинутість соціальних механізмів та правового забезпечення самостійності, ініціативи й експериментування в освіті;
" слабкість альтернативного сектору освіти як щодо організаційних форм та стабільності, так і здебільшого щодо якості належних освітніх стандартів;
" брак у навчальних закладів свободи, необхідної для реалізації власних моделей підготовки фахівців, систем оплати праці тощо.
Отже, соціологія повинна сприяти системному реформуванню освіти згідно з найновітнішими досягненнями сучасної світової науки й адекватним урахуванням умов ринку.
Література
1. Астахов В. І. Вища школа України. - Харків, 1991.
2. Герасіна Л. М. Оновлення сучасної вищої школи в контексті гло-бальних проблем освіти. - Харків, 1994.
3. Нечаев В. Я. Социология образования. - М., 1992
4. Піча В. М. та ін. Соціологія. - К., 1996.
5. Шерега Ф. Е., Харчева В. Г. Социальные проблеми вузовской науки // Социс-1996. -№6.
6. Якуба О. О. Соціологія: Навч. посібник. - Харків, 1996.
Loading...

 
 

Цікаве