WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціальні організації, їх внутрішня структура - Реферат

Соціальні організації, їх внутрішня структура - Реферат

Як слушно зазначив Н. Смелзер, ми починаємо наше життя в організації (пологовий будинок) і організовано залишаємо цей світ (бюро ритуальних послуг). Дитячий садок, школа, підприємство, банк, магазин, поліклініка - це все приклади організацій, з якими пов'язана життєдіяльність людини.
О. Пригожий виділяє три типи організацій:
1) адміністративні, в яких жорстко задано структуру, наявний високий рівень формалізації відносин, директивно встановлено цілі й обмежено можливості працівників впливати на них. Належність до таких організацій не залежить від форми власності. Вони можуть бути державними, кооперативними, орендними, приватними (вузи, підприємства, фінансові установи тощо);
2) громадські, які на відміну від адміністративних організацій мають більш рухомі цілі, добровільне членство, менш формалізовану структуру, більші можливості впливати на кінцеву мету (політичні партії, профспілки, об'єднання за інтересами, спортивні організації та команди, культові організації тощо).
3) асоціативні, де відносини формалізовано мінімально, структура рухома, цілі не декларовано, а вплив індивідів на них є досить великим (сім'я і т. ін.).
Усі ці види організацій, попри всю їхню відмінність, виконують ті самі функції інтеграції соціальних елементів і регламентації їхньої різнонаправленої активності, без чого спільна діяльність є неможливою.
Особлива роль у життєдіяльності сучасного суспільства належить виробничим організаціям. Метою таких організацій є випуск певної продукції і надання послуг населенню. За рівнем формалізації їх можна віднести до адміністративних. Вони мають чітко оформлену і юридично закріплену формальну структуру, детально розроблену й документально засвідчену систему прав і обов'язків.
Виробнича організація є соціотехнічною й багатофункціональною системою. М. Лапін вирізняє три групи функцій - цільову, соціально-інтегративну й управлінсько-виховну. Цільова функція виробничої організації є головною і полягає в забезпеченні виробництва певного обсягу продукції. Заради реалізації цієї функції і створюється організація.
Соціально-інтегративна функція зв'язана з носієм соціальної дії - мікросоціумом (трудовим колективом). Вона полягає в підтримуванні його цілісності, ліквідації соціального напруження та конфліктів, у задоволенні потреб працівників і створенні соціального комфорту.
Трапляється, однак, що орієнтація на соціальний комфорт призводить до зниження результативності виробничої діяльності, вступає в суперечність із головною функцією.
Управлінсько-виховна функція спрямована на інтеграцію організації з макросоціумом (суспільством). Вона транслює вимоги, вироблені інститутами макросистеми (закони, норми, правила, традиції, звичаї) на рівень мікросистеми.
В. Подмарков уважає, що виробнича організація як система об'єднує три підсистеми: технічну, економічну і власне соціальну. Предметом вивчення соціології є саме соціальна підсистема - соціальна організація. Слід розрізняти формальну й неформальну соціальну організацію.
Формальна організація - основа адміністративної структури, що являє собою систему узаконених знеособлених вимог і стандартів поведінки, формально заданих і жорстко закріплених наперед розписаними ролями й принципами. По горизонталі в ній відтворено вимоги функціонального поділу праці, а по вертикалі - відносини влади й субординації. На виробничому підприємстві формальну організацію репрезентовано системою підрозділів, груп і робочих місць з певними функціями чи статусами.
Система знеособлених вимог закріплюється нормами і взірцями поведінки, котрі є основними елементами культури і фіксуються у визначених ролях і приписах. Формальна структура утворює каркас відносин в організації і надає їм необхідної сталості.
Неформальна організація ґрунтується на принципах саморегулювання і самоорганізації. Вона (на відміну від формальної) не є жорстко структурованою, будується на основі індивідуальних особливостей працівників, специфіки відносин між ними. У ній переважають групові норми, не має жорстко зафіксованих стандартів.
Отже, формальна організація створюється відносинами між знеособленими посадами й професійними позиціями, а неформальна - між живими людьми в процесі їхньої спільної діяльності.
Ці дві форми організації співіснують, доповнюють одна одну, а інколи й протидіють. Необхідність у неформальній організації зумовлюється таким:
" не можна стандартизувати всю сукупність відносин, котрі встановлюються в процесі спільної діяльності;
" завжди можуть виникати непередбачені ситуації, які потребують нестандартних рішень;
" час від часу з'являється необхідність в опрацюванні нових стандартів поведінки, які виникають саме в неформальній органі-зації, а потім переносяться у формальну;
" відносини між людьми ніколи не бувають лише діловими.
Ця остання обставина зумовлює виокремлення з неформальних організацій, що виникають з приводу виробничої діяльності, так званих соціально-психологічних організацій, котрі регулюють невиробничі зв'язки людей.
Неформальна організація функціонує на рівні контактів малих груп, окремих колективів і виконує роль своєрідного буфера між людиною і жорсткою формальною організацією. Вона спирається на міжособистісні норми, цінності, механізми лідерства, санкції, вироблені спонтанно групою. Через такі організації індивіди залучаються до суспільного життя, інтегру-ються в суспільство.
Процес входження людини в організацію, а організації в систему інших організацій відбувається в два етапи:
1) адаптації, тобто ознайомлення і засвоєння норм, правил поведінки, традицій, цінностей, що консолідують і інтегрують;
2) актуалізації, тобто виходу за межі загального самоствердження.
Але якщо норми й цінності не підходять людині чи організації, то на етапі актуалізації виникають проблеми. Частіше це трапляється за умовпереструктурування суспільства: людині важко знайти свою організацію, а організації важко швидко, перебудуватися відповідно до потреб часу.
Організації можуть формуватись і добровільно, і примусово. Д. Сіллес і Н. Смелзер зауважують, що добровільні організації створюються для захисту спільних інтересів їх членів, членство в таких організаціях є добровільним, такі організації не зв'язані з державними органами (ця ознака властива не всім добровільним організаціям). Добровільними організаціями є професійні та релігійні об'єднання, політичні партії тощо.
До примусової організації людей примушують уходити, якщо вони не хочуть цього робити самі. Вони формуються, на думку Н. Смелзера, для загального суспільного блага, сутність якого визначають держава, церква, інші організації, що мають право уособлювати загальний інтерес. Прикладом примусових організацій може бути шпиталь, інтернати для людей похилого віку, виправні табори, тюрми, обов'язкова армія тощо.
Зміст поняття "соціальна організація" близький до змісту поняття "соціальний інститут", але вони не тотожні. Польський соціолог Антоні Камінський стверджує, що кожна соціальна інституція - це організація, проте не кожна соціальна організація є інституцією.
На певному етапі існування організації внаслідок нагромадження досвіду, формування традицій, а також під впливом свідомого керівництва може відбутися її інституціалізація.
Специфічними ознаками соціальної інституції порівняно із соціальними організаціями, на думку В. Оссовського, є довготривалість у просторі і часі, орієнтація на упорядкування головних сфер суспільного життя і культурна легітимність у соціумі.
Література
1. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // Вебер М. Из-бранные произведения. - М., 1990.
2. Войтович С. О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність-К., 1998.
3. Гидденс Э. Социология // Социс. - 1994. - № 2.
4. Давыдов Ю. К. История теоретической социологии. Введение // Социс. - 1991. - № 11.
5. Оссовсъкий В. Соціальна організація та соціальна інституція // Соціологія: теорія, метод, маркетинг. - 1998. - № 3.
6. Смелзер Н. Социология. - М., 1997.
Loading...

 
 

Цікаве