WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Протосоціологія: виникнення і розвиток соціального знання - Реферат

Протосоціологія: виникнення і розвиток соціального знання - Реферат

істину, керувати на принципах справедливості й доброчесності. Очолювати державу мають філософи-правителі. Царі повинні філософствувати, а філософи - царювати.
Другийщабель платонівської ієрархії мають посідати воїни-охоронці, душам яких притаманні афективність, мужність, запал.
Представниками третього щабля є ті, хто займаються виробництвом і розподілом матеріальних благ (ремісники та землероби). Ці люди повинні забезпечувати потреби суспільства і жити в послуху і покорі.
Кожна з цих груп виконує свої функції, займається тим видом діяльності, котрий задовольняє відповідну домінанту, і не мусить втручатися у функції інших.
Платон першим установив закон "гармонічного розмаїття праці", згідно з яким розмаїттю потреб людей відповідає різна схильність до праці і розмаїття видів праці. Саме безліч потреб є головним імпульсом соціального розвитку, причиною урізноманітнення форм соціальних взаємодій і відносин. Потреби людей зумовили, на думку Платона, появу міст-полісів.
За Платоном, спеціалізація праці є необхідною умовою поліпшення якості продукту праці, і що довше працівник спеціалізується на своєму ремеслі, то кращими будуть його успіхи. Тому Платон уважав доцільним пожиттєве закріплення працівника за певною професією.
Учення Платона логічно викладене, аргументоване, але першоосновою його є позаісторична абстрактна ідея, а не соціальні реалії, аналіз конкретних процесів і явищ людського життя.
Значно досконалішим є учення Арістотеля (384-322 рр. до н. є.) - геніального учня Платона, найвидатнішого давньогрецького вченого, усебічно освіченої людини з видатними інтелектуальними здібностями, вихователя Олександра Македонського.
Сенс життя людини, за Арістотелем, полягає в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі якості людини роблять її ліпшою; це досягається через розумні дії, що в них ці якості розкриваються.
Арістотель розглядав верству рабів у різних системах; він зазначав, що в системі виробництва матеріальних благ раб - це знаряддя, у системі міжлюдських стосунків - це людина.
Арістотель започаткував знання про соціальне управління та його завдання, про спосіб життя. Підкреслюючи, що спосіб життя значною мірою залежить від того, що людина розуміє під благом, Арістотель виокремлює такі його види: брутальний, державний і споглядальний.
Арістотель вивчав проблеми дозвілля і вільного часу, розглядаючи їх як невід'ємну складову життя людини. Дозвілля, на думку Арістотеля, - це не просто вільний час, а час, заповнений різноманітними заняттями - філософським умоспогляданням, іграми та вправами, забавами, мистецтвом, музикою, бесідами та спілкуваннями, тобто тим, що породжує відчуття приємності та задоволення. Проте така організація дозвілля потребує коштів, а тому багатство сприяє змістовному дозвіллю. Але в будь-якому дозвіллі важлива поміркованість. Нерозумне використування вільного часу ганьбить людину. Обсяг і якість дозвілля залежать від форми державного устрою.
Арістотель, як і Платон, аналізуючи форми держави, "правильними" вважав монархічну та аристократичну олігархію, демократію й тиранію.
Розглядаючи цінності, Арістотель людське життя характеризує як вищу цінність, а доброчесність розміщує на найвищому щаблі шкали цінностей. Цікаво, що цінність, авторитет державних діячів філософ визначає за їхніми інтелектуальними та фізичними здібностями.
Арістотель також досліджував конституційний лад грецьких держав. Вищою формою суспільного життя, за Арістотелем, є поліс (місто-держава), оскільки в ньому права та обов'язки громадян юридично оформлені й підпорядковані спільному інтересу, а сама людина є "істотою політичною", тобто такою, яка не може існувати поза полісом, поза межами суспільства.
Іншою невід'ємною властивістю суспільства Арістотель уважав соціальну нерівність. Він класифікував громадян полісу за майновим станом на клас "надто заможних", клас "украй нужденних" та проміжний, або "серединний" клас. У кількісній перевазі останнього філософ убачав гарантію суспільної рівноваги та злагоди. Ця ідея Арістотеля актуалізувалася в новітні часи.
Він уважав, що кожна людина не ізольована від інших людей, а зв'язана та взаємодіє з ними, веде суспільний спосіб Життя, що й породжує в особі спільні з іншими людьми думки та почуття.
Великого значення Арістотель надавав спілкуванню, через яке люди тільки й можуть здійснювати спільну діяльність. Спілкування з іншими допомагає людині стати "суспільною істотою", тобто набути тих якостей, які споріднюють людей. Водночас через спілкування формуються національні, професійні та інші особливості.
Сократ (470-399 р. до н. є.), досліджуючи процес спілкування, особливого значення надавав мовленню. У цьому його переконав власний досвід, адже філософ брав участь в обговоренні найрізноманітніших проблем політики, етики, виховання з будь-ким і будь-де. Його спілкування з людьми було активним, причому вчений не передавав знання в готовій формі; а лише допомагав співрозмовникові самотужки дійти істини. Майстерність Сократа вести дискусію полягала не в тім, що він завжди знав відповідь на запитання, а в тім, що філософ завжди міг переконати опонента, що той відповіді також не знає.
Красномовності, уміння переконувати вчила індійська філософсько-релігійна школа йоги (близько V ст. до н. є.).
Багато цінних міркувань про особистість, вплив на неї з метою виховання, а також про самовплив у процесі самовиховання було висловлено стародавніми китайськими мислителями.
Так, Конфуцій (551-479рр. до н. є.) стверджував, що людина за своєю природою доброчесна; її псують, прищеплюючи негативні якості, зовнішні обставини. Ґрунтуючись на цих міркуваннях, він висновував, що необхідно навчати людей внутрішньо самовдосконалюватися.
Сюнь-Цзі (298-238 рр. до н. є.) обстоював протилежну думку - людина від природи недобра, а позитивних якостей вона набуває завдяки вихованню.
У середньовіччі нічого не з'явилося принципово нового для соціологічного розуміння суспільства. Аврелій Августин, прозваний Блаженним (354-430), вивчав людство як Боже створіння. Бог наділив людину душею і тілом, які спочатку перебували в гармонії. Але внаслідок первородного гріха тіло вийшло з покори і перетворило душу на свою служницю. Людина догоджає своєму тілу, забуваючи про ліпшу свою части-ну - душу. Августин розрізняє два види любові - чуттєву (від тілесного людини) і духовну (від душі). Перша віддаляє людину від Бога, а друга - наближає до нього. Вивчаючи трудову діяльність людини, філософ однаково високо цінував розумову і фізичну працю.
Значний внесок у пізнання людини і суспільства зробили представники середньовічного ренесансного гуманізму - А. Данте (1265-1321) і Ф. Петрарка (1304-1374). Гуманізм - система поглядів, яка визнає цінність людини як особистості, її права, проголошує принципи
Loading...

 
 

Цікаве