WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Протосоціологія: виникнення і розвиток соціального знання - Реферат

Протосоціологія: виникнення і розвиток соціального знання - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Протосоціологія: виникнення і розвиток соціального знання
Звісно, предметна сфера будь-якої галузі знань, а отже, і соціології, з часом (з появою нових пізнавальних можливостей і зростанням практичних потреб) зазнає певних змін. Кращому розумінню предметної сутності соціології сприятиме розгляд історії її становлення і розвитку. З високим професіоналізмом цей процес дослі-джено відомими вітчизняними соціологами М. Захарченко та О. Погорілим.
Соціологія як окрема наукова галузь виникла в середині XIX ст. - коли О. Конт, спираючись на ідеї Сен-Сімона, висунув проект створення нової науки про суспільство, котра має ґрунтуватися не на спекулятивних принципах, а на спостереженнях та аналізі реальних фактів. З часів О. Конта бере початок так звана академічна, або офіційна, соціологія як самостійна наука.
Це не означає, що до О. Конта не було жодних теоретичних міркувань про суспільство, але вони не завжди відповідали критеріям науковості в сьогоднішньому розумінні, оскільки мали форму окремих поглядів,( ідей, гіпотез. Однак вони становлять невід'ємну частину людського суспільного життя, людської культури, історії соціологічної думки. Цю частину знань називають прошосоціологією.
На стадіях раннього класового суспільства міф і епос були основними формами відображення соціальної дійсності. Міф - це найдавніша форма фантастичного пояснення суті природи і людини, в якому явища дійсності постають у вигляді чуттєво-образних уявлень. У міфі переважали фантастичні знання, а людина посідала місце статиста.
З розвитком суспільства виникає нова форма соціального знання - епос, в якому на перший план виходить людина. Вона не хоче покірно приймати свою долю, а бореться і може приносити себе в жертву заради інших людей. Епос - це оповідання про минуле, що відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні норми, прагнення. В епосі суспільні відносини описуються такими, якими вони були насправді, а не віддзеркалюються у перевернутому вигляді, як у міфі, де вигадка і фантазія істотно спотворювали реальне життя людини.
Міф і епос - це позанаукові форми відображення дійсності. Соціально-історичний прогрес породжує нові форми її пізнання та відтворення у свідомості людей.
З'являються перші елементи наукового знання. Це стає можливим у зв'язку з розвитком суспільного поділу праці. Особливо велике значення для виникнення науки мало відокремлення розумової праці від фізичної, коли виділяється категорія людей, які професійно займаються духовною діяльністю. Соціальні теорії спробували створити вже Демокріт, Платон, Арістотель. Є чимало матеріалів, що свідчать про їх намагання пояснити сутність соціальних явищ, процесів і окремих фактів. Ці теорії нині здаються наївними, але за критеріями свого часу багато з них уважалися найрадикальнішими.
Задовго до появи соціології як науки використовувалися такі методи збирання інформації, як спостереження, опитування тощо. Слабкою стороною науки аж до XIX ст. був її споглядально-констатуючий характер. Віками наука обмежувалася фіксацією подій, фактів у просторі й часі та не заглиблювалася в механізми суспільного розвитку.
Давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт (460-370 рр. до н. є.) виокремлював два види пізнання. До першого належать зір, слух, нюх, дотик. До другого - те, що недоступне органам чуттів, те, що людина осягає за допомогою мислення, коли пізнавальним "органом" стає дослідження (що є істинним пізнанням).
Головним здобутком Демокріта в соціально-пізнавальному плані є розробка концепції походження і розвитку людини через еволюцію матерії. Він чітко уявляв собі людину як політичну істоту, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам. При цьому філософ наголошував, що порядність вимагає підкорення закону, владі й тим, хто має розумову перевагу, бо від природи керувати властиво ліпшому, і морально тяжко бути під владою гіршого. Кожна людина має набиратися мудрості, бо вона не так дається природою, як сумлінним навчанням.
Демокріт учив, що суспільство виникає в лоні природи. Людина наслідує природу - у павуків навчилася ткати, у ластівок - будувати, у співочих птахів - співати. В основі всього цього була потреба, яку Демокріт називав учителькою життя. Люди розвиваються саме завдяки прагненню задовольнити свої потреби.
Демокріт вивчав значення поділу праці для розвитку суспільства і наукового знання, виробничу діяльність та деякі інші явища. Його твори не збереглися, окрім деяких фрагментів, цитованих іншими вченими. Проте й у цих фрагментах зустрічається багато надзвичайно цікавих думок стосовно сутності й механізму пі-знання суспільства, окремих соціальних явищ і процесів.
Геракліт (520-460 рр. до н. є.) залежно від співвідношення в людях здорового глузду та потреб поділяв їх на дві групи. Перша група - це люди, у поведінці яких розум панує над потребами. Вони керуються насамперед здоровим глуздом і, якщо це необхідно, здатні відмовитися від нерозумних потреб. Натомість рабами своїх потреб є представники другої групи.
Видатний давньогрецький філософ Платон (427-347 рр. до н. є.) - представник ідеалізму - висунув завершену систему політичного устрою суспільства, яку обґрунтував у творах "Політик", "Держава", "Закони". Він уважав, що кожній людині притаманні: розум, афекти і пристрасті, але їх співвідношення в кожної людини різні. Перемога розуму над пристрастями дося-гається здебільшого навчанням і вихованням. А коли людина сама не може побороти власні пристрасті, то стають необхідними держава та закони. На основі дії законів держава має забезпечити умови задоволення первинних потреб громадян, наділити їх матеріальними благами, організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і захищати їх своїми засобами. Головне зло суспільства - людський егоїзм, що породжується комерціалізацією людських відносин.
Проаналізувавши всі існуючі форми держави, Платон визнав їх недосконалими і запропонував свою модель ідеальної держави, яка, на його думку, здатна, дотримуючись справедливості, позбавити суспільство суперечностей між індивідом і державою.
У побудові ідеального типу держави Платон виходив з учення про душу та етику. Згідно з домінантами індивідуальної душі (розумна, афективна, прагнуча) Платон виділяє в етиці три частини - мудрість, мужність, самовладання (поміркованість, здатність контролювати свої пристрасті), а за інтегративний вираз Цих якостей визнає доброчесність, що їх урівноважує.
Ідеальна держава має узгодити особисту доброчесність із суспільною справедливістю. А це можливо, на думку Платона, якщо соціальна структура суспільства відповідає типам душ.
У структурі суспільства, розробленій Платоном, найвищий щабель відведено тій групі людей, у діях яких домінує розум, розсудливість, хто здатний споглядати
Loading...

 
 

Цікаве