WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Предмет і становлення соціології управління - Реферат

Предмет і становлення соціології управління - Реферат

становлення бажаної для керівника поведінки підлеглих відбувається під впливом економічних чинників істимулів;
" соціально-психологічні, що полягають у створенні в колективі таких умов, за яких формування трудової поведінки відбувається під впливом психологічного клімату колективу, системи його ціннісних орієнтацій, авторитету самого керівника тощо.
Багато залежить від особистості керівника. Він має бути позбавлений начальницьких амбіцій, а його вчинки - служити прикладом для інших. Керівник має бачити перспективу і вміло просуватися до неї, підпорядковуючи поставленій меті всі свої дії, що характеризуються стилем керівництва.
Стиль керівництва - це в певний спосіб упорядковане застосування різних управлінських методів, що залежить від особистих здібностей і особливостей характеру конкретного керівника. Полярними стилями керівництва є демократичний, за якого керівник радиться з підлеглими, обговорює з ними різні варіанти рішень, намагаючись не нав'язувати своєї думки, і адміністративний, коли ініціатива зосереджується в руках керівника, дії підлеглих максимально контролюються.
Для керівника трудового колективу особливо актуальними є і проблеми, зв'язані з трудовими конфліктами, як міжособистіс-4 ними, так і більш широкого соціального плану, зокрема страйками. | Виникнення міжособистісних конфліктів може статися і з вини керівника (порушення неформальних норм поведінки, не-сприйняття групою стилю керівництва, некомпетентність, низька психологічна культура тощо) і з вини підлеглих (непорядність, порушення норм і правил поведінки, підвищена конфліктність як характерологічна риса, соціально-психологічна несумісність тощо).
Для розв'язування конфліктів застосовуються різні способи: адміністрування, товариська критика, переговори, дружні бесіди. При цьому можуть використовуватися тактика заспокоєння, компроміси, зміна позицій, перебудова відносин тощо.
Нині у зв'язку з різкою зміною специфіки соціальних і економічних відносин з'явилися масові соціальні (в тому числі трудові) конфлікти, наприклад, страйки.
Страйк - це групова, організована і цілеспрямована тимчасова відмова працівників від участі в регламентованій трудовій діяльності з метою задоволення органами управління висунутих страйкарями вимог.
Страйки можуть зумовлюватися як внутрішніми чинниками - невиконання керівництвом своїх обіцянок, поганий заробіток, несправедливий розподіл прибутку тощо, так і зовнішніми - вимога змінити політичного лідера, послаблення правового й соціального захисту трудящих, виникнення гострого дефіциту товарів щоденного вжитку тощо.
Застосування спеціальних методів дослідження, соціологічні вимірювання соціального напруження дають змогу виявити причини соціальних конфліктів і визначити найраціональніші способи їх розв'язання.
Відомий американський соціолог Ф. Херцберг зазначає, що індустріальна соціологія на Заході в розвитку вчення про виробничу поведінку працівника та її регулювання пройшла три парадигми (короткий виклад основних понять, пропозицій, процедур і проблем): 1) науковий менеджмент; 2) менеджмент людських стосунків; 3) ситуативний менеджмент.
Вітчизняний менеджмент має певні особливості. У колишньому СРСР одразу після революції (2 грудня 7 р.) при Раді Народних Комісарів було утворено Вищу раду народного господарства, а пізніше аналогічні органи на місцях. Саме ці органи управляли соціально-економічними процесами, узгоджували діяльність різних господарських організацій.
У той час видавалися й вивчалися праці відомих західних учених з проблем управління (хоча із застереженнями щодо їх "буржуазного" та "класового" характеру), функціонувало понад десять науково-дослідних інститутів з вивчення цих проблем.
Директором Всеукраїнського інституту праці Ф. Дунаєвським було розроблено оригінальну концепцію "трьох категорій якостей функціонера", побудовану на тому принципі, що якості, котрих вимагають від керівника будь-якого рангу, визначаються конкретною ситуацією, а не заздалегідь створеною нормою. Ситуаційність задається організацією і характером праці. Наприклад, у ситуації, коли роботу чітко організовано, розписано виконання всіх посадових обов'язків у часі, потрібен функціонер, який умів би додержуватися чинних норм і виконувати їх акуратно і швидко. Коли роботу не налагоджено, коли бракує раціональності в побудові управлінського апарату, потрібен вольовий керівник, що вміє побачити в роботі головне і своєчасно знайти єдине правильне рішення.
Проте з часом політична ситуація в країні змінювалася, наукові дослідження стали втрачати об'єктивність, усе більше утверджувалися різні догматичні концепції, які заперечували світовий позитивний досвід, вороже сприймалися соціологічні праці навіть найвідоміших учених. У 30-ті рр. відбувся остаточний перехід до жорстко централізованої бюрократичної системи.
Щоправда, у 50-ті рр. за часів хрущовської "відлиги" було зроблено досить вдалу спробу перейти на територіальний принцип управління, але невдовзі після усунення М. Хрущова переміг галузевий принцип, який врешті-решт призвів до неподільного панування міністерств у економіці. Відомче підпорядкування стало причиною застійних явищ, загострення соціальних та економічних проблем. Саме йому зобов'язане суспільство технократизмом, залишковим принципом задоволення соціальних потреб, ігноруванням регіональних та національних інтересів. У 80-ті рр. відомчий принцип сягнув свого апогею: реакцією на кожну нову проблему було створення нового міністерства чи відомства. Колишній СРСР упевнено тримав світову першість щодо кількості міністерств.
За ринкових умов актуальними стали проблеми власності, значущості різних її форм, організації соціальної поведінки людини, її участі в управлінні суспільними процесами.
На жаль, зміна відносин власності на теренах колишнього СРСР супроводжується не тільки економічними, а й глибокими політичними кризами. Тому потребує зміни й удосконалення механізм управління соціально-політичними процесами, адаптації його до нових умов суспільного розвитку. Важливі проблеми управління в цій сфері зв'язані з розвитком демократії, з побудовою державності України, розвитком культури й духов-ності народу.
Специфіка управління у сфері соціально-політичних відносин полягає в тім, що для характеристики цієї діяльності не досить кількісних показників - кількості партій, активних виборців тощо. Це управління не зводиться до якихось технічних прийомів. Важливо створити такий механізм, котрий вдало поєднував би Централізацію із самоврядуванням, з участю широких мас в управлінні. Особливе значення мають уміння політиків приймати правильні рішення, добре орієнтуватись у кожній конкретній ситуації. Інтуїція, передбачення наслідків рішень, прогноз - усе це не стільки засвоюється в процесі теоретичного навчання, скільки набувається досвідом.
Loading...

 
 

Цікаве