WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Поняття про суспільство - Реферат

Поняття про суспільство - Реферат

- це не сукупність індивідів, груп, класів, інших спільнот, а особливий спосіб їхнього існування. Розглядаючи цей спосіб існування системно, потрібно виділити в ньому сталі елементи, елементи, що практично не змінюються в безперервному процесі людських взаємодій і становлять структуру системи.
Структура - розміщення і зв'язок частин, що утворюють ціле, внутрішня побудова соціальної системи.
Структурні елементи - це певні позиції, які індивіди займають у соціальній системі.
Так, американський учений Т. Парсонс, аналізуючи соціальну систему, виокремлював насамперед не елементи, а функції, точніше, функціональні вимоги, без яких суспільство як система функціонувати не може. Функції - діяльність індивідів, груп відповідно до їх спеціалізації в межах певної соціальної системи. Ця система має бути здатною до:
" адаптації, пристосування до умов, що постійно змінюються, до задоволення життєвих потреб людей, що постійно зростають, раціональної організації і розподілу внутрішніх ресурсів;
" постановки основних цілей і забезпечення процесу їх досягнення;
" самозбереження і самовідтворення на основі засвоєння ін-дивідами суспільних норм та цінностей, що знімають напруження в системі;
" інтеграції та включення в систему цінностей нових поколінь.
Це означає, що соціальна система мусить, створюючи відповідні механізми, пристосовуватися до постійних змін, що відбуваються в навколишньому природному і соціальному середовищі; забезпечувати постійне спілкування своїх членів, зміцнюючи єдину систему цінностей, здійснюючи соціальний контроль; долати кризові стани, соціальні потрясіння, катаклізми.
Визначивши ці функції, Т. Парсонс виділив підсистеми: економіку, політику, культуру і сім'ю - як реальних виконавців, відповідальних за здійснення кожної з функцій, та інститути, котрі в межах кожної підсистеми безпосередньо регулюють адаптаційні, цілевизначальні, стабілізуючі та інтеграційні процеси (завод, банк, партія, державний апарат, церква, школа, сім'я тощо).
Наявність функціональних підсистем багато хто з учених помітив і до Т. Парсонса, розбіжність була тільки у визначенні їхньої кількості та функціонального призначення. Так, вітчизняні соціологи виокремлювали такі підсистеми:
" економічну, що забезпечує виробництво товарів, необхідних для задоволення потреб людини;
" морально-культурну, що уможливлює реалізацію моральних інтересів індивідів і сприяє нормативному регулюванню їхньої поведінки і суспільства в цілому;
" соціальну, яка регламентує споживання і розподіл усіх благ;
" політичну, що здійснює загальне керівництво й управління суспільством.
Не було згоди серед учених і щодо визначення провідної функці-ональної підсистеми, котра визначає сутність суспільства. Як відомо, К. Маркс наголошував, що такою є економічна підсистема. Проте історія розвитку нашої країни підтвердила пріоритетність політичної підсистеми, примат якої визнали ще Платон і Арістотель.
Проблема співвідношення економічної і політичної підсистем більше турбувала прибічників марксизму і його критиків. У країнах Заходу увагу вчених було зосереджено на технологічному й культурному детермінізмі. Прибічники технологічного детермінізму вважають, що техніка, технологія, характер праці зумовлюють як рівень виробництва, так і культурні запити людей, їхні інтереси, ціннісні орієнтації, принципи поведінки тощо. Прибіч-ники культурного детермінізму додержуються думки, що культура є визначальним чинником формування відносин між людьми, характеру їхніх взаємозв'язків і взаємодій. Очевидною істиною, однак, лишається те, що кожна підсистема має виконувати свої функції.
Функціоналістський підхід завжди зазнавав критики через те, що його представники недооцінювали чинники, котрі згубно впливають на суспільство як цілісну систему, а тому не могли пояснити ті зміни, що відбуваються в суспільстві. На пояснення цього спрямовували свої зусилля представники конфліктологічного підходу.
Як і функціоналізм, конфліктологічний підхід має багато різновидів - від діалектичної теорії конфлікту К. Маркса та Р. Дарендорфа, яка вивчає протиборчі сили і наголошує на їх непримиренності та руйнівній дії на соціальні системи, і до конфліктологічного функціоналізму Г. Зіммеля і Л. Козера, де конфліктні сили розглядаються як такі, що цілком здатні подолати суперечності й відновити суспільну рівновагу.
За К. Марксом, суспільний прогрес здійснюється завдяки виникненню і розв'язанню суперечностей у царині економічних відносин, які є визначальними в життєдіяльності людини, суспільства.
Саме відносини власності на засоби виробництва визначають місце людини в соціальній структурі суспільства, призводять до виникнення ворогуючих між собою класів, а отже, до класової боротьби, що змінює з часом державний устрій.
Згідно з конфліктологічною концепцією Р. Дарендорфа соціальні взаємовідносини за своєю природою суперечливі. Вони потребують узгодження і скоординованості ролей, примусового виконання певних обов'язків, а отже, утиску і пригноблення. Такі ролеві суперечності породжують соціальну конфліктність. За Р. Дарендорфом суспільство не може позбутися конфліктів, але воно може зробити їх регульованими. У такому разі конфлікти є справжньою рушійною силою прогресивного розвитку суспільства.
Розробляючи теорію конфліктологічного функціоналізму, Г. Зіммель виходить з того, що конфлікт як соціальний процес має системний характер, бо він охоплює все соціальне ціле. Часті конфлікти допомагають позбутися почуття ворожості й піддаються нормативному регулюванню, а отже, сприяють збереженню соціальної цілісності.
За Л. Козером, люди у своїй поведінці керуються не загально-прийнятими нормами і цінностями, як стверджують функціоналісти, а власними інтересами. Оскільки інтереси окремих соціальних груп не збігаються, то в процесі їх реалізації виникають конфлікти. Проте конфлікт, на думку Л. Козера, є засобом досягнення певної мети, а не самоціль, і в цьому вияв його прогресивної ролі.
Сама лише наявність багатьох найрізноманітніших тлумачень сутності суспільства та його головних системоутворюючих елементів уже свідчить про складність цього поняття.
Література
1. Головаха Є. І., Паніна Н. В. Тенденції розвитку українського суспільства (1994-1998 рр.)- Соціологічні показники. - К., 1998.
2. Головаха Є. І.Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніторингу в Україні - К., 1999.
3. Давыдов Ю. К. История теоретической социологии. Введение // Со-цис - 1993.-№5.
4. Дюркгейм Е. О разделении общественного труда. Метод социоло-гии. - М., 1991.
5. Комаров М. С. Размышление о предмете и перспективах социоло-гии // Социс. - 1991. - № 11.
6. Павленко Ю. Підсумки цивілізаційного розвитку людства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - № 4.
7. Радугин А. А., Радугин К. А. Социология: Курс лекций. - М, 1995.
8. Социология: наука об обществе. - Харьков, 1996.
9. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. - К., 1999.
10. Фролов С. С. Социология. - М., 1997.
11. Чорноволенко В. Соціологія як суспільна та гуманітарна наука // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1998. - № 1-2.
12. Яницкип О. Н. Альтернативная социология // Социол. журн. - 1994. - №1.
Loading...

 
 

Цікаве