WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Поняття про суспільство - Реферат

Поняття про суспільство - Реферат

риси протилежних підходів.
Згідно з першою стратегією сучасні західні соціологи досліджують суспільство на мікро- та макрорівні (мікросоціологія й макросоціологія). Мікросоціологія вивчає спілкування й поведінку людей, їхні вчинки, мотиви, значення, якого надають вони своїй взаємодії, вплив, котрий все це справляє на стабільність суспільства або на зміни, що в ньому відбуваються. Людська взаємодія, поведінка є вирішальним чинником побудови суспільства у мікросоціологічній теорії. Саме суспільство розглядається як продукт взаємодії різних груп людей. Але суть взаємодії різні автори тлумачать по-різному. Наприклад, автор теорії соціального обміну Дж. Хоманс стверджує, що вирішальна роль у взаємодії людей належить процесам інтеграції та диференціації в групах і що взаємодію можна зрозуміти виходячи із засад заохочення та покарання (люди схильні постійно відновлювати ті моделі поведінки, за які вони в минулому мали якусь моральну чи матеріальну винагороду).
Основою всіх соціальних відносин і процесів, за цією теорією, є обмін різними типами діяльності, а рушійним мотивом людської діяльності - отримання зиску.
Г. Гарфінкель є автором теорії етнометодології, згідно з якою поведінка людей у процесі спілкування визначається історично де-термінованими правилами й поняттями. Автори цієї теорії намагаються перетворити методи етнології і соціальної антропології в загальну методологію соціологічної науки, а предметом цієї методології вважають процедури інтерпретації, скриті, неусвідомлені, нерефлексовані механізми соціальних комунікацій між людьми. Є. Гоффман, зазначаючи, що життя подібне до театру, описує взаємодію людей у термінах "менеджменту вражень". Згідно з його теорією люди, мов актори на сцені, свідомо беруть на себе ролі, які допомагають їм справити належне враження і вплив на інших.
Дж. Мід, Г. Блумер та інші представники теорії символічного інтеракціонізму гадають, що взаємодія людей, їхнє спілкування зумовлюється тим значенням, якого люди надають матеріальним речам і різним зовнішнім виявам поведінки. Це можуть бути різні предмети, слова, вчинки, міміка, жести тощо. Тобто люди реагують не на самі зовнішні стимули, а на те символічне значення, якого самі вони надають цим стимулам. Символічний інтеракціонізм трактує суспільство як продукування і зміни значень у процесі їх інтерпретації учасниками соціальної ситуації.
Представники макросоціології визнають значущість людської взаємодії для розуміння суспільства, але, на їхню думку, цю взаємодію зумовлено загальною природою суспільства і тією його структурою, котра характеризує суспільство як цілісну соціальну систему, як соціальний організм. Таких поглядів додержувалися, зокрема, О. Конт і Г. Спенсер, для котрих суспільство - це система взаємозв'язаних і взаємозалежних частин, кожна з яких є необхідною для існування цілого. Такими були концепції Е. Дюркгейма, М. Вебера, К. Маркса, пізніше Г. Парсонса, Р. Мертона, К. Девіса та інших. Макросоціологічна орієнтація в соціології переважала до 20-х рр. XX ст., але вже в 30-ті рр. у зв'язку з широким розвитком емпіричних досліджень поступилася місцем мікросоціологічній.
Якщо порівнювати мікро- і макросоціологічні підходи, то в першому випадку увага зосереджується на людській поведінці, і те, що відбувається в суспільстві, пояснюється індивідуальними чи колективними особливостями людей, а в другому - головна увага звертається на саму соціальну систему та її складові, зокрема на соціальні інституції суспільства (економіку, політику, релігію, сім'ю та ін.).
Вітчизняні соціологи макро- і мікрорівні доповнюють середньою ланкою - мезорівнем, репрезентованим соціальними спільнотами та соціальними інститутами.
Так, більшість українських учених аналізує сучасне суспільство як систему на таких рівнях:
" людство в цілому, що становить засадничий рівень формування й організації суспільства; соціальна структура суспільства;
" соціальні інститути й організації;
" окремі індивіди як суб'єкти та об'єкти соціальних відносин.
Іншу пару опозиційних стратегій, як уже зазначалося, репрезентовано об'єктивно-предметними та суб'єктивно-ціннісними стратегіями. До перших належать різного роду натуралістичні теорії, котрі суспільні явища уподібнюють природничим, а все, що відбувається в суспільстві, пояснюють з погляду біологічних законів. Такими є теорії О. Конта і Г. Спенсера.
Дещо осторонь перебуває теорія К. Маркса, що має, як відомо, переважно екополітичний характер. У К. Маркса системоутворюючим елементом є соціальні відносини як безпосереднє відбиття стійких зв'язків, що складаються між людьми в процесі їхньої життєдіяльності. Суспільство, на думку К. Маркса, - це сукупність не індивідів, а тих відносин, що встановлюються під час соціальної діяльності індивідів. Характер цих відносин визначає специфіку самого суспільства.
Є спроби розглядати як складові суспільства економічну, політичну, соціальну й культурну підсистеми, що функціонально взаємодіють і справляють вплив одна на одну.
За інших підходів складовими суспільства є соціальні процеси та явища, а також дії та взаємодії, зв'язки та соціальні відносини, соціальні цінності та норми тощо. Так, за Е. Дюркгеймом, головним системоутворюючим елементом є "соціальний факт", а це - будь-який спосіб дій, здатний справляти на індивіда зовнішній тиск. Соціальні факти різноманітні і включають усі соціальні утворення, що змушують людей дотримуватися звичаїв і традицій країни, її норм і законів. Е. Дюркгейм уважав, що, розглядаючи суспільство як систему соціальних фактів, можна зрозуміти механізм його функціонування, визначити важелі його впливу на індивідів.
У суб'єктивно-ціннісній стратегії пріоритет віддається мотивам дій, суспільним цінностям. Такий підхід наприкінці XIX ст. переважав у західній соціології. Особливу роль надавалося людській свідомості; суб'єктивно-ціннісний підхід протиставлявся натуралізму й позитивізму. Він утворив окремий напрямок у соціології, який через свою "інтерпретуючу" методологію дістав назви "розуміючої соціології". Такий підхід позначився на поглядах Ф. Знанецького, П. Сорокіна, М. Вебера, Г. Зіммеля, Д. Кулі та ін.
У М. Вебера системоутворюючим елементом є соціальна дія, а суспільство розглядається як складна система соціальних взаємодій, які становлять основу суспільного життя.
Функціоналістський та конфліктологічний підходи характеризують суспільство за такими критеріями: чи переважають у суспільстві сили, які сприяють підтримуванню рівноваги, усталеного порядку, чи воно постійно змінюється, а суспільні системи руйнуються під впливом суперечностей і конфліктів. Суть функціоналістської теоріїзводиться до того, що суспільні явища розглядаються виходячи з тієї ролі (функцій), яку вони відіграють у підтримуванні цілісності суспільства як соціальної системи. Так, Е. Дюркгейм досліджував роль поділу праці в житті суспільства, у збереженні його цілісності.
Функціоналізм має тривалу історію розвитку і репрезентований багатьма різновидами. На зміну функціоналізму Е. Дюркгейма, О. Конта, Г. Спенсера прийшов структурний функціоналізм Т. Парсонса, Р. Мертона. Спільним для них є те, що головна увага приділялась чинникам, які підтримують наявний стан суспільства.
На думку представників структурного функціоналізму суспільство
Loading...

 
 

Цікаве