WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Емпірична соціологія: основні напрями і школи - Реферат

Емпірична соціологія: основні напрями і школи - Реферат

"групової динаміки" такі:
" малі групи можуть бути описані як цілісні утворення;
" закони, що характеризують процеси в малих групах, можна екстраполювати на динаміку розвитку великих соціальних груп.
Дослідження, що проводилися в рамках "групової динаміки", стосувалися природи групових зв'язків, стосунків у малих групах, впливу групових норм та стандартів на поведінку індивідів, динаміки влади і підпорядкування, структури влади,стилів керівництва, лідерства, процесів прийняття групових рішень, конформізму та групового тиску, соціальних настанов тощо.
Вади теорії "групової динаміки" полягали в абсолютизації ролі малих груп, неправомірної в багатьох випадках екстраполяції отриманих щодо малих груп висновків на великі соціальні групи, а тим більше на суспільство в цілому. Спостерігалася зайва психологізація соціальних явищ, приписування особливостей особистісних відносин відносинам суспільним.
Основоположником соціометричного вивчення малих груп став Джекоб Морено (1892-1974) - американський психіатр, соціальний психолог, з 1940 р. керівник заснованого ним інституту соціометрії та психодрами.
Він виходив з необхідності створення "наскрізної науки", яка б охоплювала всі рівні соціального життя людей і не тільки вивчала соціально-психологічні проблеми, а й розв'язувала їх. Тому до запропонованого ним комплексу наук, крім соціометрії - системи методів виявлення та кількісного вимірювання міжособистісних відносин людей у малих групах, входила соціономія (наука про основні соціальні закони), що мала себе реалізувати в соціодинаміці (науці нижчого рівня про процеси, які спостерігаються передусім у малих групах), а також соціатрії - системі методів впливу на людей, чиї проблеми й ускладнення зв'язані з недостатніми навичками поведінки в малих групах.
Згідно зі створеною Дж. Морено так званою мікросоціологічною концепцією соціальний світ можна розглядати виходячи з його макроструктури, тобто просторового розміщення людей у різних сферах їхньої життєдіяльності, та мікроструктури, тобто психологічних відносин кожного окремого члена суспільства з оточенням. Невідповідність макро- і мікроструктури суспільства - причина конфліктів, соціальних суперечностей. Приведення макроструктури у відповідність з мікроструктурою є вирішальним засобом подолання цих суперечностей. Саме з метою виявлення мікроструктури і було створено соціометричну методику.
На думку Дж. Морено, психічне здоров'я людини залежить від її становища у неформальній структурі малої групи. Брак симпатій до неї породжує життєві труднощі. Соціометричні процедури дають можливість визначити становище людини в неформальних зв'язках, зрозуміти її проблеми.
Методи соціометрії стали робочими інструментами, які дають досить об'єктивну (хоч і обмежену) інформацію для профілактики і пом'якшення конфліктів, виявлення неформальних лідерів, оптимізації соціально-психологічного клімату в малих групах.
Дальшим розвитком соціометрії є так звана соціодрама, в якій грають ролі членів справжніх соціальних груп (сім'ї, виробничого колективу). Виконавці можуть мінятися ролями (син виконувати роль батька, керівник - підлеглого). Програються реальні життєві ситуації, відпрацьовуються навички виконання соціальних ролей і розуміння інших людей, що виконують такі ролі.
Займаючись груповою терапією, Дж. Морено створив навіть цілий "терапевтичний театр". У пацієнтів наставало полегшення після програвання певних психологічних станів та соціальних ролей; вони набували необхідних навичок дії у складних життєвих ситуаціях.
Із середини 50-х рр. XX ст. під впливом об'єктивних процесів суспільного розвитку в індустріальній соціології спостерігається відхід від багатьох положень та рекомендацій теорії "людських стосунків". "Емпірична школа" в індустріальній соціології претендує на синтез "класичної школи менеджменту" з доктриною "людських стосунків". Для неї характерне зміщення наукової проблематики від організації робочого місця (Ф. Тейлор) і дослідження неформальної організації підприємств (Е. Мейо, Дж. Морено) до вивчення управлінської структури корпорації як соці-ального інституту, соціальних наслідків механізації та автоматизації виробництва, місця і ролі менеджера в суспільному виробництві тощо. Більше уваги приділяється розробці конкретних проблем управління працею з урахуванням особливостей виробничих умов. Зокрема, розробляються конкретні рекомендації щодо поліпшення діяльності керівників і вдосконалення відносин керівного складу з безпосередніми виконавцями, досліджуються шляхи підвищення ефективності дій менеджерів.
У цьому контексті актуальними є розробки американського вченого Дейла Карнеги (1888-1955), який вивчав проблеми поведінки людини. Він уважав, що вміння правильно поводити себе з іншими - це найважливіше з умінь для будь-кого, а особливо для ділової людини. У результаті проведених ним досліджень з'ясувалося, що навіть у інженерній справі лише близько 15% фінансового успіху залежать від суто технічних знань, решта 85% успіху досягається завдяки умінню керувати людьми. Оскільки кожна людина в житті використовує лише малу частку своїх фізичних і розумових ресурсів, то, за Карнегі, найвища мета освіти - не знання, а дія. Освіченість - це лише вміння розв'язувати життєві ситуації.
Д. Карнеги розробив цілу систему основних прийомів спілкування з людьми виходячи з простих "житейських" істин, як-от: "сваритися щонайменше безглуздо; слід турбуватися про подолання власної обмеженості, а не перейматися тим, що Бог не вважав за потрібне розподілити дар розуму порівну між усіма; потрібно розуміти ту просту істину, що людина в дев'яноста дев'яти випадках зі ста ніколи не засуджує себе незалежно від того, чи права вона, чи неправа".
Критика, з погляду Д. Карнеги, неконструктивна, бо вона змушує людину захищатися і шукати для себе виправдання. Критика навіть шкідлива, бо вона вражає дорогоцінне почуття власної гідності, завдає удару уявленню людини про власну значущість, породжує почуття образи й обурення.
Спілкуючись із людьми, слід пам'ятати, що вони є нелогічними емоційними створіннями, якими керують пихатість і гонор. Тому варто говорити про людину стільки доброго, скільки можна сказати.
Замість того щоб засуджувати людей, варто спробувати зрозуміти їх, збагнути, чому вони чинять саме так, а не інакше. Це породжує толерантність і великодушність.
Теорії людських стосунків дали поштовх розробці проблем мотивації поведінки людини. Вивчення мотивації - один з основних напрямків індустріальної соціології. Значний внесок у цю сферу зробили А. Маслоу, Ф. Херцберг і Д. Макгрегор.
Абрахам Маслоу (1908-1970) створив теорію ієрархії потреб (1943). Він поділив потреби людини на дві великі групи: базисні (в їжі, одязі, теплі, безпеці, позитивній самооцінці тощо) і похідні, чи метапотреби (у справедливості, добробуті, порядку тощо). Базисні потреби постійні. Похідні,
Loading...

 
 

Цікаве