WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Емпірична соціологія: основні напрями і школи - Реферат

Емпірична соціологія: основні напрями і школи - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Емпірична соціологія: основні напрями і школи
Новий етап розвитку соціологічної думки на Заході характеризувався становленням і розвитком емпіричної соціології, появою нових її напрямів і теорій, зокрема індустріальної соціології, що намагалась певним чином поєднати теоретичну й емпіричну соціології. у Емпіризм - напрям теорії пізнання, який визнає практичний досвід єдиним джерелом знань і вважає, що зміст знання можна подати лише як опис цього досвіду. Західна емпірична соціологія досліджує соціальне життя на мікрорівні: міжособистісні стосунки, поведінку особи і соціальних груп, соціально-психологічний клімат, громадську думку тощо. її методологічну основу становлять позитивістські принципи. Конкретні соціальні факти збирають і описують з допомогою таких спеціальних методів, як соціологічні спостереження, опитування, експерименти тощо.
Особливість емпіричної соціології в тім, що вона започаткувалася не в університетах як центрах наукової думки, а в практичній сфері - у середовищі державних службовців, підприємців. її поява стимулювалась практичними потребами суспільства, розвиток якого в XIX ст. призвів до швидкого зростання міст, поляризації бідних і багатих, збільшення злочинності тощо.
Найвідомішим з емпіриків був франко-бельгійський учений-математик, відомий статист і демограф XIX ст. Адольф Кетле (1796-1874). З його ім'ям зв'язаний перехід соціальної статистики від збирання й опису фактів до встановлення стійких кореляцій між показниками, статистичних закономірностей. Саме з його праці "Про людину і розвиток її здібностей, або Досвід соціальної фізики" (1835) розпочинається відлік розвитку емпіричної соціології (за термінологією Кетле, "соціальної фізики") як емпірично обґрунтованої науки. Окрім відкриття статистичних закономірностей, концепції середніх величин, поняття соціального закону, А. Кетле визначив методологічні правила формулювання анкетних запитань. Він рекомендував ставити тільки такі запитання, які необхідні і на які можна отримати відповіді, запитання, що не викликають підозри, однаково зрозумілі всій сукупності опитуваних.
Зарубіжна емпірична соціологія у своєму розвитку пройшла три етапи. Для першого характерні самовизначення тематики досліджень, пошук засобів, спроби пов'язати теоретичні проблеми з реальним життям. Цей етап охоплює кінець XIX і два перші десятиріччя XX ст. До цього часу емпіричні дослідження були розрізненими, не мали відпрацьованої методики. Соціологічні теорії, що існували на той час, не сприяли проведенню таких досліджень, бо мали характер історико-еволюційних схем, перевірити які на мікрорівні було неможливо.
В американській соціології в цей час провідну роль відігравала чиказька школа, яка сформувалася на базі першого у світі соціологічного факультету, що його 1892 року очолив Албіон Смолл (1854-1926). Вона, практично розв'язуючи соціальні проблеми індустріалізації (безробіття, бідність, злочинність), емпіричні дослідження поєднувала з теоретичними узагальненнями. Успішно розвивалася соціальна робота. Соціальні працівники (соціологи, юристи, психологи) займалися розв'язуванням конф-ліктів, поліпшенням виробничих умов і посиленням стабільності кадрів. Саме в межах чиказької школи виходить у світ спільна праця Уільяма Томаса (1863-1947) і Флоріана Знанецького
(1882-1958) "Польський селянин в Європі та Америці" (1918 р.), що визначила новий рубіж у розвитку сучасної соціології. Хоч автори далі констатації фактів не просунулися, не зробили жодних висновків чи рекомендацій, але для аналізу було використано документи, автобіографічні дані окремих осіб, кількісні методи оцінювання явищ. Соціологи знайшли ефективний інструмент для вивчення соціальної дійсності.
Роберт Парк (1864-1944) і Ернст Берджесс (1886-1966) розробили прикладний варіант соціально-екологічної теорії для дослідження міста, основними поняттями якої є "соціальна мобільність", "соціоекономічний статус", "маргінальна особистість", а способами збору інформації - включене спостереження, інтерв'ю, аналіз документів тощо.
На другому етапі (20-30-ті рр. XX ст.) емпірична соціологія відповідно до інтересів монополій переносить дослідні роботи з університетів у лабораторії, на підприємства.
Третій етап (від 40-х рр. XX ст. до наших днів) - характеризується (особливо в 60-70-ті рр.) бурхливим розвитком емпіричної соціології в усіх зарубіжних країнах. Відбувається її поєднання із системою управління. Соціологів залучають до вивчення державної діяльності, громадської думки, потреб населення, розв'язання соціальних проблем, гострих соціальних конфліктів. Соціологія почала цікавитися питаннями життя міста, девіантною (ненормативною) та деліктною (злочинною) поведінкою.
Індустріальна соціологія є одним з основних напрямів емпіричної соціології Заходу, що досліджує сферу виробництва, вивчає трудові відносини людей на підприємстві і розробляє практичні рекомендації щодо підвищення ефективності виробництва. Головні концепції цього напряму зародилися в США, потім поширилися у Великобританії, Німеччині, Японії, Франції та інших країнах.
Індустріальна соціологія почала формуватися наприкінці XIX - на початку XX ст. Саме в цей час у багатьох країнах швидкими темпами розвивалося велике машинне виробництво. Підприємці все більше переконувалися в тім, що для підвищення ефективності виробництва необхідно активно впливати на ставлення робітників до праці, на відносини, які складаються між підприємцями та виконавцями, між різними соціальними групами у виробництві. Ці проблеми не могли вирішувати самі тільки підприємці, потрібна була допомога вчених-фахівців. У зв'язку з цим і виникла індустріальна соціологія.
У межах індустріальної соціології на той час розв'язувалися такі проблеми:
" посилення заінтересованості робітників у праці, тобто її стимулювання і підвищення продуктивності;
" визначення найраціональніших форм взаємодії різних соціальних груп, що послаблювали б чи навіть усували соціальні конфлікти.
Представники індустріальної соціології вивчають проблеми промислового виробництва, намагаються узагальнити реальний досвід управління ним, досліджують соціально-трудові відносини і розробляють рекомендації щодо їх удосконалення (соціальна інженерія). Отже, індустріальна соціологія - це прикладна галузь соціології. Вона з позицій підприємців і керівників промислових підприємств вивчає соціальні наслідки науково-технічного прогресу на підприємстві, їх вплив на різні сфери життєдіяльності суспільства, зокрема, на сферу трудової діяльності людини.
Особлива увага приділяється проблемі мотивації праці, яка є однією з найдавніших і найскладніших в історії соціології й потребує систематичного вивчення. Ще Томас Мор, міркуючи про стимули до праці в суспільстві з колективною власністю, ставив собі запитання, як можна отримати надлишок продуктів, якщо, з одного боку, кожний почне ухилятися
Loading...

 
 

Цікаве