WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія кінця XIX — початку XX сторіччя - Реферат

Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія кінця XIX — початку XX сторіччя - Реферат

вивчають Явища соціального життя.
У праці "Про соціальну диференціацію" (1890 р.) автор стверджує, що соціальна диференціація завжди супроводжується індивідуалізацією, становленням особистості, а соціальна еволюція є, по суті, структурною диференціацією суспільства, в якій соціальний конфлікт може мати й позитивні наслідки для збереження соціального цілого і його складових.
На початку XX ст. з'явилися нові важливі соціологічні концепції, що сприяли професіоналізації соціології та піднесенню її теоретичного рівня. У цьому є певна заслуга німецького соціолога Фердінанда Тьонніса (1855-1936), який одним з перших зробив спробу створити в соціології єдину систему понять, подати цю науку як багаторівневу. Він розрізняв чисту і прикладну соціологію. Перша аналізує суспільство на етапі статики, друга - динаміки.
Ф. Тьонніс першим науково обґрунтував поняття "прикладна соціологія" і визначив її місце в системі соціологічного знання. її методом, за Тьоннісом, є понятійна аналогія, а сферою застосування - історія людства. Отже, прикладна соціологія ідентична історичній соціології. Окрім неї, Тьонніс виділяє ще емпіричну соціологію (соціографію), яка вивчає сучасний стан суспільства. Він є автором всесвітньовідомого соціологічного твору "Спільнота й суспільство".
Дослідження Тьонніса і Зіммеля сприяли самовизначенню та інституціалізації соціології. Вони справили великий вплив на розвиток соціологічної думки, зокрема на творчість Е. Дюркгейма і М. Вебера.
Згодом із критики індивідуально- і колективно-психологічних теорій з'ясування сутності соціальних явищ виникла соціально-психологічна теорія, яка виходить з того, що індивідуальна свідомість не є єдиним психологічним чинником суспільства. Існує ще й суспільна свідомість, але вона може і повинна пояснюватися соціальними фактами.
Представником цього напрямку є видатний російсько-американський соціолог Питирим Сорокін (1889-1968), який зосереджує увагу на змісті соціальних явищ, що складаються з людських взаємодій. У цих взаємодіях учений вирізняє людей (суб'єктів дій), думки і норми (значення дій) і предмети (матеріальні носії значень), за допомогою яких значення дій виражаються і переносяться. Людина з її психікою, за Сорокіним, - це со-ціальний продукт, оскільки її свідомість наповнюється соціальним змістом - культурою.
Особливий вид соціологічного знання являє біхевіористична теорія. Найбільш відомим автором цієї теорії є американський учений Дж. Мід (1863-1931). У своїй праці "Свідомість, індивід і суспільство" він подає взаємодію індивідів як процес соціалізації. Взаємодіючи, люди вчаться сприймати ролі один одного, тобто узгоджувати свою поведінку з вимогами спільноти, до якої вони належать.
У сучасній західноєвропейській і американській соціології панує функціоналістська теорія, згідно з якою складові суспільства тісно взаємозв'язані. Кожна складова виконує певну функцію, що полягає в здійсненні відповідної діяльності, завдяки чому підтримується цілісність суспільства.
Видатним представником функціоналізму є Т. Парсонс (1902-1979). У своїй праці "Соціальна система" Т. Парсонс наголошує, що вивчення суспільних явищ має виходити з того, що суб'єкти орієнтовані на певну мету. Постійна взаємодія суб'єктів у соціальних групах передбачає наявність загальних правил, що дає можливість наперед знати, що і від кого можна очікувати. Тим самим дописується роль суб'єкта. А соціальна система тра-ктується як сукупність взаємодій чи ролей, якими суб'єкти об'єднані для досягнення певної мети. У межах соціальної системи діють інституалізовані моделі поведінки, завдяки чому задовольняються певні потреби. Така система перебуває встані рівноваги і намагається цю рівновагу підтримувати. Насамперед ідеться про економічну поведінку як предмет вивчення економічної соціології, оскільки економічну науку цікавить обдумана поведінка людини, де вона підраховує вигоди і втрати від будь-якої конкретної дії.
Відомий італійський соціолог і економіст В. Парето (1848- 1923) зазначав, що соціологію й економіку слід розглядати як точні науки, з котрих необхідно вилучати елементи ідеології та політики, і в основі яких мають бути математичні методи.
Ще один відомий економіст А. Сміт розробляв теорію людини і її потреб; стимулів, що збуджують до дій, мотивації поведінки.
Деякою мірою історія західної економічної думки - це історія поступового розширення соціального тла, на якому розглядається розвиток соціологічного знання про працю. Як слушно зауважив англійський економіст М. Маршалл (1842-1924), велика армія економістів упродовж XIX і XX століть наполегливо добирається до коріння тих збуджувальних мотивів, які найбільш сильно і найбільш стійко впливають на поведінку людини у сфері її трудової діяльності.
Із критикою англійської політекономії і марксизму як її послідовника виступив американський соціолог Т. Веблен (1857- 1929), фундатор самостійної школи - інституціоналізму. Замість вивчення статичного стану реальності, що передбачає незмінність соціальних явищ, Веблен запропонував генетичний метод. Предметом економічної науки, на його думку, мають стати мотиви поведінки споживачів, їх спосіб життя і взаємовідносини. Учення про інститути, експлуатацію тощо має ґрунтуватися на дослідженні соціальної діяльності людини, її мотивів і поведінки.
Широке громадське визнання соціології як самостійної галузі знань розпочалося на зламі XIX і XX ст. В університетах запроваджувалися соціологічні лекційні курси, відкривалися кафедри та факультети, створювалися часописи й наукові товариства. У 30-ті роки в середовищі соціологів відбувається активне наукове спілкування, взаємні переклади наукових праць, дискусії тощо. Проте наступні десятиліття, з війнами, тоталітарними режимами, політичними репресіями, депортаціями та еміграціями не сприяли розвитку суспільствознавчих наук у Європі. Центр соціологічної активності перемістився у США. Лише на початку 90-х рр. XX ст. було засновано Європейську соціологічну асоціацію, її перша конференція відбулася 1992 року у Відні, друга - 1995 року в Будапешті, третя- 1997 року у Великобританії, четверта - у 1999 року у Відні. На ці конференції запрошувалися соціологи з Європи, Азії, Америки, усього 600-700 осіб. На жаль, українську соціологічну школу було репрезентовано щоразу надто обмежено, лише кількома представниками.
Література
1. Арон Р. Этапы развития социологической мисли. - М, 1993.
2. Вебер М. Избранные произведения. - М., 1990.
3. Воловий В. Соціологічна освіта в Україні // Соціологія: теорія, метод, маркетинг. - 1998. - № 1.
4. Грищенко К. 10 років Інституту соціології НАН України // Соціологія: теорія, метод, маркетинг. - 2000. - № 4.
5. Дюркгейм 3. О разделении общественного труда. Метод социологии. - М., 1991.
6. Дюркгейм 3. "Ценностные" и "реальные" суждения // Социс. - 1991. -№2.
7. Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). - К., 1993.
8. История социологии в Западной Европе и США. - М., 1993.
9. Кондратик Л. Й. Історія соціології України в іменах. - Луцьк, 1996.
10. Монсон Пер. Современная западная социология: теории, традиции, перспективи. - СПб., 1992.
11. Наука управляти: з історії менеджменту. - К., 1993.
12. Погорілий О. І. Соціологічна думка XX століття. - К., 1996.
13. Руткевич М. Н. Как поживает идея материализма в социологии // Социс -1993. -№10.
Loading...

 
 

Цікаве