WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія кінця XIX — початку XX сторіччя - Реферат

Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія кінця XIX — початку XX сторіччя - Реферат

використанням різних соціологічних способів збирання первинної інформації: вивчення документів, соціологічних спостережень, опитувань.
Аналізуючи стан робітничого класу у Франції, К. Маркс у 1880 р. на прохання Б. Малона (видавця часопису) розробив "Анкету для робітників", яка складалася з чотирьох частин і містила 99 запитань. З допомогою анкети мали вивчатися зміни фізичного, інтелектуального і морального стану робітників залежно від їхньої статі, віку, кваліфікації, інтенсивності праці, санітарного стану підприємства тощо.
Питання анкети розподілено на чотири групи: перша - інформація про умови роботи, використання дитячої праці, охорону праці; друга - інформація про тривалість робочого дня для дорослих і дітей, можливість у дітей, що працюють, учитися; третя - інформація про ставлення робітників до підприємців, системи оплати праці та рівня заробітної плати, проблеми бюджету сімей, заощадження на старість, четверта- інформація про організації робітників, профспілки, страйки та їх цілі, ставлення уряду й під-приємців до робітників.
Сучасний рівень розвитку соціології дає можливість побачити недосконалість цієї анкети. Але тоді це була, по суті, одна з перших спроб опрацювати анкету для соціологічного опитування. Щоправда, опитування за цією анкетою так і не відбулося. Але саме соціологічному аналізу присвячено багато сторінок "Капіталу". На підставі узагальнення багатого емпіричного матеріалу написано також праці К. Маркса про французьку революцію, її передумови та наслідки: "Класова боротьба у Франції", "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта".
Матеріалами конкретних соціологічних досліджень К. Маркс ко-ристувався і редагуючи "Рейнську газету". Розглядаючи скарги мозельських селян, він використовував численні офіційні та особисті документи, дані опитування значної кількості заінтересованих осіб.
Хоч К, Маркс і не був соціологом у точному розумінні цього слова, значення його ідей для розвитку соціології нині визнано вченими всього світу. Так, американський професор Кристофер Дуба, автор підручника із соціології (Нью-Йорк, 1985 р.), підкреслюючи заслуги К. Маркса, звертає увагу на такі ключові моменти:
" Маркс неспростовно довів, що саме економічні чинники ви-значають соціальне життя суспільства;
" будь-які системи вірувань і думок - це не більше ніж продукти тієї епохи, в якій вони виникли і функціонують;
" на концепції відчуження праці, розробленій К. Марксом, ба-зуються теорії багатьох пізніших соціологів.
У зарубіжних підручниках із соціології неодноразово наголошується на тім, що без К. Маркса не було б ні Вебера, ні Дюркгейма - гігантів соціології, хоч обидва вони не визнавали вчення К. Маркса.
Після Маркса відчуження праці стало однією з головних тем дослідження для німецької школи соціології. Концепція відчуження праці Маркса вплинула на Георга Зіммеля (1858-7975) та його фундаментальну працю "Філософія грошей" (1980). Автор досліджує вплив грошових відносин і поділу праці на соціальну реальність, людську культуру і відчуження праці. Г. Зіммель розглядає промисловість, міграцію і підготовку робочої сили, відмінності між фізичною і розумовою працею, відносини лідерства і аутсайдерства, панування і підпорядкування, конкуренцію, обмін, соціальну і групову диференціацію. Зважаючи на це, його книгу "Філософія грошей" можна назвати "філософію праці".
Для Г. Зіммеля категорія грошей (як для Е. Дюркгейма - поділ праці), за влучним висловом російського соціолога М. І. Дряхлова, послужила тим збільшувальним склом, завдяки якому вдалося краще розгледіти сховані механізми соціального життя, суспільну працю в її нормальних і паталогічних формах. Учення Зіммеля називають "формальною соціологією", бо він уважав, що основним предметом вивчення наукової соціології мають стати "чисті форми", що фіксують у соціальних явищах найбільш стійкі, універсальні риси, а не емпіричне розмаїття соціальних фактів. Зміст цих форм мають вивчати спеціальні суспільні науки - соціологічні. Вебер і Зіммель розробили принципово нову методологію пізнання, здійснивши свого роду "коперниківський" переворот у соціології. За головний інструмент у нихправлять особливі абстрактні конструкції: у Зіммеля - "чиста форма", а у Вебера - "ідеальний тип". З їхньою допомогою вивчаються не емпірично існуючі факти, а в уяві створювані сутності. Чисті форми за своєю суттю - це відносини між індивідами, які відокремлюються від тих об'єктів, що є предметом їх бажань. На думку Зіммеля, ізолюючи бажання, переживання, мотиви як психологічні акти від їхнього об'єктивного змісту, соціологи отримують саме те, що становить сферу цінностей - сферу ідеального. Це і має вивчати соціологія. Цінність - це те, що збуджує інтерес до конкретної речі, створеної людиною.
Сама по собі цінність є фундаментальною категорією, що визначає всі інші. Над світом конкретного буття, вважає Зіммель, підноситься світ ідеальних цінностей, що вибудовують зовсім іншу ієрархію речей і відносин, ніж та, котра існує в матеріальному світі. Продукт праці двозначний за своєю природою. Він з'являється в матеріальному світі, бо створюється фізичними зусиллями, але належить і утримує своє справжнє значення в іншому, ідеальному світі, де функціонує як товар, згусток економічних відносин.
Продукт праці двозначний і в іншому розумінні. Він поєднує фізичні й розумові затрати, які оцінюються суспільством по-різному, бо вони нерівнозначні. Продукти висококваліфікованої праці ціняться більше ніж некваліфікованої. З огляду на це марксова трудова теорія вартості зовсім неправомірна, бо вона постулює:
" редукцію (зведення) складної праці до простої;
" прийняття найменш цінної фізичної праці за одиницю виміру всіх видів конкретної праці;
" визнання "мускульної праці" за первинну цінність.
Звідси - приниження ролі наукової інтелігенції в суспільстві, усунення її з історичної арени на користь пролетаріату - суб'єкта фізичної праці. На противагу марксизму Г. Зіммель створює і обґрунтовує іншу шкалу цінності видів конкретної праці, за якою вищою цінністю є інтелектуальна, творча праця.
Через категорії "праця", "відчуження" і "цінності" Г. Зіммель показав, що, поки річ з мети перетворюється на засіб досягнення чогось, працівник усе більше відчужується від продукту і засобів праці.
Важко переоцінити значення концепцій Зіммеля щодо таких форм взаємодії, як конфлікт, конкуренція, підпорядкування, авторитет, договір тощо. Він уважав взаємодію основною "клітинкою" суспільства, а саме суспільство розглядав як взаємодію індивідів. За Зіммелем, взаємодія завжди здійснюється через певні природні потяги або для досягнення певних цілей. Наприклад, статеві інстинкти, ділові інтереси, релігійні імпульси, захист чи напад, гра чи підприємництво, бажання допомогти, навчити та багато інших мотивів, що спонукають людину до діяльності заради іншого, до узгодження і поєднання внутрішніх станів, тобто діяння на користь інших і сприймання таких дій з боку інших. Ця взаємодія об'єднує індивідуальних носіїв різних інтересів у єдине суспільство.
У праці "Основні питання соціології" Г. Зіммель формує досить оригінальне уявлення про предмет і завдання соціологічної науки. Він підкреслює, що соціологія не може займатися всім тим, що підпадає під визначення "соціальне" і взагалі висловлює сумнів стосовно того, що соціологія є і справді наукою про суспільство. Соціологія трактується Г. Зіммелем насамперед як соціальне дослідження, тобто як метод усіх наук, що
Loading...

 
 

Цікаве