WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія кінця XIX — початку XX сторіччя - Реферат

Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія кінця XIX — початку XX сторіччя - Реферат

Основними принципами "соціологізму" є об'єктивний науковий підхід до соціальних явищ і процесів, намагання пояснити соціальне виходячи з його самого. У зв'язку із цим біологічний і психологічний підходи Дюркгейм відкидав.
Теорія "соціологізму" тісно зв'язана із соціологічним методом Е. Дюркгейма, основними принципами якого були:
" розгляд соціальних фактів як таких, що існують об'єктивно, незалежно від людини;
" вираження суспільної свідомості об'єктивними, незалежними від суб'єкта показниками (поведінка людей, діяльність організацій);
" аналіз причинної залежності соціальних явищ від зовнішнього середовища;
" постійне порівнювання в ході дослідження пояснюваних со-ціальних фактів, а отже, перетворення соціології на порівняльну науку.
Таким чином, метод Дюркгейма конкретизує одну з його ідей про те, що соціологія повинна мати справу передусім з реальними соціальними явищами та процесами, а не з уявленнями про них.
З ім'ям Е. Дюркгейма зв'язане також вивчення явищ, яким він дав назву аномії, соціальної нерівності та соціальної солідарності, що стають наслідком поділу праці. Під аномією Е. Дюркгейм розумів стан суспільства, за якого бракує чіткого морального регулювання поведінки людей. Аномія виникає, коли соціальні функції суспільства не перетинаються. Соціальна нерівність є наслідком функціонування суспільної системи, яка створює неоднакові умови для реалізації здібностей людини. Е. Дюркгейм уважав, що для подолання соціальної нерівності особистість не має бути пригнобленою, а людина не повинна ставитися на рівень машини. А тому диференціація суспільства має здійснюватися не за соціальними привілеями, а за індивідуальними здібно-стями людей.
Дюркгейм запропонував для соціології систему знань, основними характеристиками якої були:
" розуміння суспільства як саморегульованого структурно-функціонального організму;
" розуміння суспільного порядку як нормального його стану;
" визнання моралі як найважливішого регулюючого механізму суспільства і її провідної ролі для функціонування соціальних інститутів виховання.
Для Дюркгейма, як і для всієї соціологічної громадськості того часу, центральною була проблема соціальної солідарності.
Учені намагалися зрозуміти, що людей змушує жити спільно, чому для них стабільність і порядок у суспільстві є найвищою цінністю, які закони управляють міжособистісними стосунками тощо. Вивчаючи цю проблему, Е. Дюркгейм виходив з таких засад:
" побудова "правильної" методології має озброїти соціолога надійним інструментом пізнання;
" аналіз історичної еволюції поділу праці має показати "пра-вильний" шлях просування людства від механічної (примітивно-примусової) до органічної (свідомо-добровільної) солідарності;
" конкретне (статистичне) дослідження сутності самогубств у тому чи тому суспільстві має виявити аномальні стани, відхилення від "правильного" шляху (тобто солідарності) і попередити про можливі наслідки порушення суспільного порядку;
" учення про релігію і виховання озброює людей "правильною" технологією подолання кризових станів і зміцнення солідарності.
Історія людства, за Дюркгеймом, розпочинається з механічної солідарності - первіснообщинного стану, в якому панує примусовий колективізм, рівність членів суспільства, схожість виконуваних ними трудових функцій. Отже, брак поділу праці нівелював і особистості.
Поділ праці, посилення спеціалізації змушує людей обмінюватися продуктами своєї діяльності, підвищувати їх якість, свій професіоналізм, конкурувати між собою, удосконалювати особистісні якості. Формується договірна держава, громадянське суспільство й органічна солідарність замість механічної, яка забезпечувалася регламентацією життя людей колективною свідомістю.
Причиною поділу праці, за Дюркгеймом, є значне збільшення кількості населення, що посилює інтенсивність контактів, соціальних зв'язків, обміну результатами діяльності. Зі збільшенням кількості населення посилюється боротьба за існування. За таких умов поділ праці - єдиний спосіб зберегти суспільний порядок, створити соціальну солідарність нового типу. Отже, поділ праці, за Дюркгеймом, є мирним способом вирішення гострик соціаль-них проблем.
Вивчаючи вплив економічного процесу поділу праці на соціальний стан суспільства Е. Дюркгейм розтлумачив сутність і особливість соціальних процесів у економічній сфері, уперше описав працю як соціальний процес інтеграції суспільства, довів, що соціальні суперечності є причиною анемічності відповідних відносин. Більше того, на думку Дюркгейма, економічний процес поділу праці має не лише соціальні наслідки, а й сам зумовлений соціальним станом суспільства.
Саме аналіз історичної еволюції поділу праці показує "правильний" шлях просування людства від механічної (примітивно-примусової) до органічної (свідомо-добровільної) солідарності.
"Хоч поділ праці існує не з учорашнього дня, - писав Е. Дюркгейм, - та лише наприкінці минулого століття члени суспільства почали усвідомлювати цей закон, який до того часу управляв ними майже без їхнього відому".
Своїтеоретичні концепції Е. Дюркгейм виклав у 200 наукових працях, що з них найвідоміші - "Про поділ соціальної праці" (1893 р.), "Метод соціології" (1895 р.), "Самогубство" (1897 р.), "Елементарні форми релігійного життя" (1912 р.). Він видавав "Соціологічний щоденник", котрий справляв великий вплив на соціологічну громадськість.
Одночасно з Е. Дюркгеймом у Німеччині працював Макс Вебер (1864-1920). М. Вебер був енциклопедично освіченою людиною, громадським і політичним діячем. З його ім'ям зв'язана передусім так звана "розуміюча соціологія", (що здатна зрозуміти), згідно з якою за вихідний пункт береться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціолога, тому що люди вкладають у свої дії певний сенс. Оскільки такі дії є усвідомленими, соціологія має бути "розуміючою" наукою, тобто розуміти як дії, так і, що особливо важливо, їхню суть. За Вебером, соціологія - це наука не тільки про розуміння поведінки (усвідомленої людиною), а й про соціальну дію, яка для Вебера рівнозначна людській поведінці. Адже соціальна дія - не лише "самоорієнтована", вона орієнтована і на інших. Орієнтацію на інших М. Вебер називає "очікуванням", без чого дію не можна вважати соціальною.
Визначаючи сутність соціального явища, учений виходив з ін-дивідуальної свідомості. М. Вебер стверджував, що не всяка поведінка є соціальною, а лише та, що має внутрішнє значення для суб'єкта і орієнтована на поведінку інших індивідів. Найважливішим завданням соціології, на думку М. Вебера, є розуміння значення мотивів, що спричиняють певні дії. Отже, предметом "розуміючої соціології" стає усвідомлена соціальна дія.
Учений уважав, що соціологія має досліджувати мотиви вчинків людей і значення, якого вони надають власній поведінці й діям іншого. М. Вебер вирізняв традиційні, емоційні, ціннісно-раціональні та інструментальні соціальні дії і стверджував, що найбільш чистим емпіричним взірцем ціннісно-раціональної дії є економічна поведінка людини.
Як член німецької Спілки соціальної політики він залучався до емпіричних соціологічних досліджень. За участі М. Вебера розроблявся інструментарій для анкетування найманих робітників прусських латифундій з метою вивчення мотивації їх трудової діяльності. Водночас учений ґрунтовно досліджував питання соціологічної теорії. Він вивчав соціологію праці, промислову працю, соціологію бюрократії і організації, поділ і
Loading...

 
 

Цікаве