WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія кінця XIX — початку XX сторіччя - Реферат

Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія кінця XIX — початку XX сторіччя - Реферат

народів, виправдання колоніальної політики панівних держав. У сучасній соціології географічної школи як самостійного напряму не існує. Ці проблеми досліджують соціальна екологія та інші науки.
Теорія соціал-дарвінізму як соціологічний напрям сформувалася під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна і була надзвичайно популярною в кінці XIX-на початку XX ст. Попередником соціал-дарвінізму був Т. Мальтус (1766-1864), автор праці "Досвід закону народонаселення". Представники цієї школи зводили закономірності розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції, зокрема до природного добору, і розглядали соціальний прогрес як одвічний процес боротьби за існування, коли виживає тільки найсильніший, найбільш пристосований. Одним з найвідоміших представників соціал-дарвінізму був професор політичних і соціальних наук Йєльського університету У. Самнер (1840-1910). Розвиваючи ідеї Г. Спенсера, Самнер обстоював два принципи:
1) усезагальність природного відбору і боротьби за існування;
2) автоматичний і незаперечний характер соціальної еволюції. Виходячи із цих принципів, він розглядав соціальну нерівність як природну й необхідну умову існування цивілізації, доводив стихійність соціального розвитку, необхідність вільної конкуренції, виступав проти державного регулювання соціально-економічних проблем, заперечував спроби реформування, а тим більше революціонізування суспільного життя.
У. Самнер, трактуючи звичаї як стандартизовані групові форми поведінки, що виявляються на рівні індивіда як звички, уважав, що їхній характер і зміст визначають дві групи чинників:
1) інтереси, бо звичаї є певним видом захисту чи нападу в процесі боротьби за існування (або ж людей з людьми, або ж людей із природою);
2) мотиви людських дій, головними з яких є голод, сексуальна пристрасть, честолюбство, страх, адже звичаї не є результатом свідомої волі людини. Вони впливають на поведінку людини так само, як впливають природні несвідомі сили й імпульси. У праці "Народні звичаї" (1906) У. Самнер, спираючись на аналіз великого етнографічного матеріалу, стверджує, що звичаї є наслідком задоволення фундаментальних біологічних потреб людини.
Соціал-дарвіністи певною мірою обґрунтували зв'язок біологічних і соціальних процесів, довели конфліктність і суперечливість суспільного розвитку, і через це деякі їхні теорії мали велике значення для розвитку соціологічної думки. Один із представників соціал-дарвінізму - У. Беджгот (1826-1877) - писав, що можна заперечувати проти принципу природного добору деінде, але він достеменно панує на ранній стадії розвитку людства: сильніші вбивають слабших як тільки можуть. Причому боротьба відбувається не стільки між індивідами, як між групами, зокрема через прагнення одних націй, національних груп панувати над іншими.
Ще більше на пріоритеті міжгрупових конфліктів у соціальному житті наголошував австрійський соціолог Л. Гумплович (1838-1909). Він уважав, що предметом соціології є вивчення соціальних груп і відносин між ними. В основу цих відносин він, як і інші соціал-дарвіністи, покладав закон боротьби за існування, і теж не на рівні окремої людини, а в межах міжгрупових суперечностей та протиборств. Головною характеристикою цих відносин учений уважав безперервну боротьбу аж до найжорстокіших та найнещадніших її форм. Тому основним законом суспільства, на його думку, є прагнення кожної соціальної групи підкоряти собі будь-яку іншу соціальну групу, яка зустрічається на шляху, потяг до поневолення, панування.
Важливим для соціології є також висновок Гумпловича, що в основі міжгрупових конфліктів лежить намагання людей задовольняти матеріальні потреби. Він стверджує, що завжди і всюди економічні мотиви є причиною будь-якого соціального руху, зумовлюють увесь державний і суспільний розвиток.
Також на домінуванні конфлікту поміж інших соціальних процесів наголошував інший австрійський соціолог - Г. Райтценхофер (1848-1904). Головною соціологічною категорією він уважав інтерес. Інтерес, на його думку, - це усвідомлення природних біологічних потреб та імпульсів, що зумовлюють боротьбу за існування. Заінтересованість - це основний принцип, що управляє соціальними процесами. їх існує декілька типів:
" прокреативні (стимулюють продовження роду);
" фізіологічні (пов'язані з підтриманням життя);
" індивідуальні (пов'язані із самоствердженням);
" соціальні (родинні й групові);
" трансцендентні (релігійні).
Інтереси, потреби, уподобання як рушійні сили соціальної поведінки вивчалися американським соціологом А. Смоллом (1854 - 1926). Інтерес, на його думку, - основна одиниця соціологічного аналізу. Його роль він порівнює з роллю атома у фізиці і стверджує, що все соціальне життя в підсумку полягає в процесах розвитку, пристосування і задоволення інтересів. З-поміж найбільш загальних інтересів А. Смолл виокремлює здоров'я, добробут, спілкування, пізнання, красу, справедливість. Інтерес має два аспекти: суб'єктивний (бажання) і об'єктивний (у чому відчувається потреба, бажана річ).
Наприкінці XIX ст. виникає психосоціологія, яка розглядає психіку як основну визначальну силу суспільного розвитку. Вона сприяла наближенню соціологічної науки до конкретних проблем особистості, соціальних груп, суспільства.
Представники психосоціології намагаються суспільні явища пояснити психологічними категоріями, впливом свідомості, психологічних відносин між індивідами. Так, Д. Милль (7506-1873) трактує суспільство на основі індивідуальної психіки; Г. Тард (1843- 1904) наголошує на визначній роліу формуванні поведінки людини
її уподобань; Мак-Дугалл (7577-7955) мотивує соціальні явища інстинктами; 3. Фрейд (1856-1939) усі соціальні явища пояснює одним єдиним інстинктом - статевим потягом (лібідо).
Статевий потяг, за 3. Фрейдом, є основою людської поведінки та психіки і має задовольнятися. Якщо цього не відбувається, то виникають певні явища, що потребують затрат енергії, і настає непряме вдоволення статевого потягу людини. Такі трансформації можуть мати позитивне спрямування - захоплення наукою, мистецтвом, винаходами (цей процес називають сублімацією) і негативне - поява різних хворобливих станів (неврозів).
Саме індшідуально-психологічпому напрямку наукового пізнання соціологія зобов'язана підвищенням зацікавленості внутрішнім світом людини, вивченням соціально-психологічних відносин між людьми і спільнотами. Проте слід зазначити, що представники цього напрямку надто перебільшують роль і значення психологічного чинника в розвитку соціальних процесів і явищ.
Французький учений Еміль Дюркгейм (7555-7977) розробив новий соціологічний підхід, який полягає в розумінні суспільства як соціальної реальності, що складається із сукупності соціальних фактів. Вивчення цих фактів, на його думку, і є предметом соціології. Е. Дюркгейм критикував розглянуті вище індивідуально-психологічні теорії, підкреслюючи, що соці-альні явища не можна розглядати просто як індивідуальні психологічні факти. Соціальне перевершує індивідуальне, як ціле перевершує часткове. Соціальні явища індивід знаходить у суспільстві уже готовими, такими, які існували до нього. Вони не залежать від свідомості окремого індивіда. Соціальне - це над-індивідуальне, воно має особливу властивість.
Головне в теорії суспільства Е. Дюркгейма - "соціологізм", який ґрунтується на визнанні первинності соціальної реальності, її автономності, специфічності й підпорядкованості їй індивідів.
Loading...

 
 

Цікаве