WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія кінця XIX — початку XX сторіччя - Реферат

Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія кінця XIX — початку XX сторіччя - Реферат

шкіри, транспорт - кровоносних судин тощо.
Суспільство, на думку Спенсера, як і живий організм, нормально функціонує лише за умови злагодженої взаємодії всіх його органів і підсистем. До складу суспільної системи, за Спенсером, уходять продуктивна, розподільна та регулятивна підсистеми. Коли їхня взаємодія порушується, виникають різні негативні явища, і врешті-решт організм може загинути.
Найціннішою в ученні Спенсера була ідея, згідно з якою людство у своєму історичному розвитку повторює еволюцію органічного світу: ускладнення структури, зростання внутрішньої диференціації суспільних утворень, посилення їх інтегрованості, централізація управління в них тощо.
Порівняння суспільства з організмом дало можливість Г. Спенсеру зрозуміти низку важливих особливостей функціонування суспільства як соціальної системи і його складових. Він запровадив і розтлумачив такі терміни, як "соціальна структура" і "соціальна функція", "соціальні інститути", "соціальна диференціація й інтеграція". Сучасна соціологія високо цінує вчення Г. Спенсера про соціальні інститути.
Еволюційна теорія Г. Спенсера теж стосується суспільства. Первісне суспільство він розглядав як продукт неорганічних, біологічних та психологічних чинників еволюції. Це суспільство відносно однорідне. Проте поступово (насамперед у зв'язку зі зростанням чисельності населення і поділом праці) посилюється соціальне розшарування, з'являються нові соціальні функції, спеціалізовані соціальні органи, яким учений дав назву "соціальні інститути". За Г. Спенсером, сукупність взаємодіючих соціальних інститутів утворює цілісну соціальну організацію - суспільство. У сучасному тлумаченні "соціальні інститути" - це стала форма організації спільної діяльності, яка передбачає наявність спеціальних установ, системи норм, соціальних ролей, що забезпечують реалізацію функцій, необхідних для існування і розвитку окремих соціальних спільнот чи суспільства загалом.
У своїй праці "Основи соціології" вчений виокремлює шість типів соціальних інститутів: промислові, професійні, політичні, церковні, обрядові, домашні. Розглядаючи їх у розвитку, Г. Спенсер убачав дві складові цього процесу - інтеграцію й диференціацію соціальних інститутів. Кожний із цих типів соціальних інститутів включається в певну систему органів. Класифікуючи соціальні інститути за їх функціями в суспільному організмі, Г. Спенсер вирізняє такі їх системи:
" продовження роду (сімейні);
" виробничі і розподільні (професійні, промислові);
" регулюючі (обрядові, політичні, церковні).
Спенсер уважав, що органічний світ з'явився з неорганічного, а людина і суспільство - з органічного. Суспільство як організм становлять окремі клітинки (індивіди), але воно живе довше ніж ці клітини. Між окремими органами існує поділ функцій, подібний до того, який притаманний живій істоті.
Згідно з теорією Г. Спенсера в "індивідуальному" суспільстві індивіди існують завдяки праці та іншим видам діяльності, в яких виявляється їхня підприємливість. Держава захищає індивідуальність і намагається сприяти поєднанню інтересів різних індивідів. Індустріальне суспільство базується на вільному співробітництві. Більшість його індивідів пристосовано до промислової праці, в якій краще реалізуються їхні особисті інтереси.
Наприкінці XIX ст. під впливом активного формування наукового природознавства, інтенсивного розвитку психологічних досліджень з'являється низка соціальних теорій, автори яких, порівнюючи соціальні процеси з фізичними, хімічними та біологічними, пояснювали побудову суспільства і його розвиток за допомогою законів фізики та біології, різних природних чинників: кліматичних умов, ландшафту місцевості (географічна школа соціології), расово-антропологічних та біологічних особливостей лю-дей (расово-антропологічна та органічна школи), теорії соціал-дарвінізму (біологічний напрям у соціології).
Органічна школа ототожнювала суспільство з організмом людини і пояснювала соціальне життя біологічними закономірностями, виявляючи загальні закономірності розвитку природи та суспільства. Як відомо, до її появи спроби порівняти суспільство з організмом робили Платон, Г. Гоббс, О. Конт, Г. Спенсер. Представники цієї школи вважали, що суспільство і є організм. Йому притаманні всі властивості організму: цілісність, доцільність, спеціалізація органів. З-поміж представників органічної школи великої популярності набув біогенетичний закон Мюллера- Геккеля, за яким розвиток індивіда в певній формі повторює розвиток людського роду, а окремі народи, держави повторюють уже пройдені людством стадії цивілізації. Використовувалися такі категорії, як "соціальні тканини", "органи", "соціальні хвороби", "оздоровлення", "соціальна гігієна", "розмноження суспільства" тощо.
Якщо порівняти з теоріями, котрі розглядали суспільство як продукт згоди між індивідами, органічний структурно-функціональний підхід до його вивчення був, безумовно, кроком уперед. У цілому ж концепції органістів не є до кінця науковими. Конкретно-історичне вивчення соціальних явищ вони підміняли довільними аналогіями, соціальні закономірності - біологічними. Такі соціальні явища, як конфлікти, класова боротьба, проголошувалися "хворобами організму". На їхню думку, нормальний розвиток суспільства має відбуватися лише еволюційно.
Расово-антропологічна школа - один з найреакційніших різновидів натуралізму в соціології. Апологет цієї школи О. Гофман наголошує на таких її постулатах:
" соціальне життя і культура є результатом дії расово-антро-пологічних чинників;
" раси, тобто множини людей, об'єднаних спільними спадковими фізіолого-антропологічними ознаками, є основними суб'єктами соціально-історичних процесів;
" раси різняться за інтелектуальними, творчими та іншими здібностями;
" змішування рас шкідливі з погляду соціального й культурного розвитку;
" соціальна поведінка зумовлюється тільки біологічною спадковістю.
Представники расово-антропологічної школи переносили на людське суспільство закони "природного добору", боротьбиза існування, інтерпретували суспільний розвиток як боротьбу "вищих" та "нижчих" рас і класів. Саме в межах цих концепцій було зроблено спробу довести зверхність, перевагу білої раси над іншими. Ці ідеї пізніше досить активно використовували німецькі фашисти з метою виправдання страшних злочинів проти людства.
Це стосується і деяких висновків геополітичного характеру, що їх дотримувалися представники географічної школи. Ідеться про концепцію життєвого простору, яка визнавалася визначальною в державній політиці. Проте географічна школа продукувала й інші, раціональніші ідеї щодо ролі географічного положення й окремих його складових (клімат, ґрунт, ландшафт тощо) у розвитку конкретних типів суспільства, формуванні господарського та політичного устрою різних країн, впливу на життя, звички і вдачу людей. Спочатку ідеї географічної школи, незважаючи на їхню обмеженість, відігравали позитивну роль, оскільки були спрямовані проти перебільшення ролі суб'єктивного фактора в історії. Зокрема, плідною виявилася триєдина формула впливових чинників людського життя (місце проживання, праця, сім'я), запропонована французьким соціологом Ф. Ле-Пле.
З розвитком наукової соціології географічна школа поступово втратила своє значення, оскільки ігнорувала соціально-рушійні сили історичного прогресу, а тому стала живильним середовищем для обґрунтування реакційних теорій щодо "природних" причин відсталості колоніальних
Loading...

 
 

Цікаве