WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія кінця XIX — початку XX сторіччя - Реферат

Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія кінця XIX — початку XX сторіччя - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Виникнення і розвиток соціологічної науки: класична соціологія кінця XIX - початку XX сторіччя
Простежуючи далі розвиток соціологічної думки, спробуємо відповісти насамперед на запитання: що сприяло виокремленню соціології в самостійну науку. У соціально-економічному плані - це передусім розвиток капіталізму в першій третині XIX ст., який поставив проблеми суспільних відносин у центр соціального знання. Соціологія як наука про суспільство мала пояснити соціальну природу капіталізму і всього, що з ним пов'язано.
Водночас витоки соціології слід шукати не тільки в розвитку капіталізму, у його потребі мати об'єктивне наукове знання про власні соціальні процеси. Коріння соціології мають і загальноцивілізаційну природу. Саме в ті часи спостерігався загальний соціальний прогрес. Появу соціології можна розглядати як відгук на Це явище. Вивчення загального соціального прогресу, безумовно, Потребувало окремої науки. Тому не випадково вже в перших соціологічних конструкціях цьому приділялась неабияка увага. Отже, не слід переоцінювати соціально-класові аспекти появи соціології (як це робили вітчизняні вчені ще донедавна).
Соціальне мислення, розвиток якого покликав до життя соціологічну науку, мало принаймні дві чітко окреслені орієнтації - консервативну й ліберальну. Згідно з першою суспільство складається з відносин та інститутів, але не з індивідів. Конкретній людині відводилась незначна роль. Отже, суспільство стояло над людиною.
Ліберальна орієнтація виходила з іншого уявлення про співвідносний людини й суспільства. Хоча вона також розглядала суспільство як механічний організм, що складається з окремих частин, та все ж визнавала значну роль людини в ньому.
Обидві орієнтації відіграли певну роль у появі та дальшому розвиткові соціології, оскільки питання про відносини суспільства й людини є одним із центральних у цій науці.
На розвиток соціології вплинуло також учення марксистів, зокрема їхні погляди на соціальну нерівність і класові відмінності, суспільні суперечності, класову боротьбу.
Суттєве значення для виникнення соціології мали поява емпіричних досліджень, зв'язаних із соціальною статистикою, а також досягнення природознавства, які могли бути використані для пояснення соціальних процесів і явищ.
Проте головна причина розвитку соціології полягала в тому, що соціальні відносини наприкінці першої половини XIX ст. настільки ускладнилися, що філософські науки не могли розв'язувати проблеми традиційними методами. Для осмислення нових соціальних процесів необхідна була і нова наука - соціологія.
У розвитку офіційної соціології вирізняють чотири етапи.
Перший етап розпочинається з появи розробленої О. Контом програми перебудови наук про суспільство на "позитивних", емпірично обґрунтованих засадах і триває приблизно до кінця XIX ст. Він характеризується інтенсивним розвитком емпіричних соціологічних досліджень, однак, між ними і соціологічною теорією поки що немає системного зв'язку. У методології переважає позитивізм, під впливом якого формуються такі напрямки соціологічного знання, як натуралізм, еволюціонізм, органіцизм, соціал-дарвінізм тощо. У цей період формується і набуває поширення марксистська теорія.
Другий етап становлення офіційної соціології розпочинається з кінця XIX ст. і триває до кінця 20-х рр. XX ст. На цьому етапі відбувається гостра криза натуралістичної соціології і настає різкий перелом у розвитку соціологічної теорії. Увагу соціологів привертають соціальні дії і взаємодії, розробляються методи "розуміючої соціології", концепції соціології особистості, налагоджується системний зв'язок між теорією і соціологічними дослідженнями (зокрема в науковій діяльності класиків соціології М. Вебера та Е. Дюркгейма), відбувається інституалізація соціології як академічної дисципліни. її включають до навчальних планів університетів, створюють перші кафедри і факультети, професійні асоціації соціологів тощо.
Третій етап розвитку соціології, що охоплює період з кінця 20-х до 70-х рр. XX ст., характеризується формуванням основних її сучасних теорій, галузевою диференціацією, дальшим удосконаленням методів дослідження.
Четвертий етап розпочинається з 80-х років. Його зміст зв'язаний з новітньою соціологією, розв'язанням проблем сучасності.
На початковому етапі в XIX ст. соціологія розвивалася під впливом позитивізму й натуралізму.
Програмні методологічні та світоглядні настанови позитивізму було сформульовано А. Сен-Сімоном (1760-1825), а основні концепції розроблено в працях О. Конта і Г. Спенсера. Працюючи сім років особистим секретарем у А. Сен-Сімона, О. Конт запозичив у нього багато ідей. Так, у книзі "Нарис науки про людину" А. Сен-Сімон писав, що вчення про людину до того часу було здогадним, тому його слід вивести на рівень науки, надавши йому позитивного характеру, обґрунтувавши його спостереженнями і застосувавши до нього методи пізнання, якими користуються інші галузі науки. Саме ідеї позитивізму розвивав О. Конт (1798-7557). Головним спрямуванням позитивізму була відмова від умоглядних, абстрактних міркувань, створення "позитивної" соціальної теорії про людину і суспільство, яка мала стати так само доказовою і загальнозначущою, як і природничо-наукові теорії. У дослідженнях, на думку позитивістів, потрібно використовувати спостереження, порівняльно-історичний, математичні методи та експеримент.
Позитивістське соціологічне спрямування не визнавало ні ідеалізму, ні матеріалізму, а виходило з тези, що все справжнє позитивне знання можна отримати лише як результат дослідження окремих спеціальних наук чи їх синтетичного об'єднання, і що сама лише філософія не може претендувати на вичерпне дослідження реальності.
О. Конт, використовуючи термін "позитивізм", дотримувався Думки, що наука не пояснює, а лише описує явище, відповідаючи не на запитання "чому?", а на запитання "як?", а тому всі її претензії на розкриття причин та суті явищ, що відбуваються, є цілком безпідставними.
Позитивне знання - це знання, засноване не на умоглядності, а на спостереженнях та експериментах, на доказовості. Воно характеризується намаганням виходити з позитивного, тобто фактичного, усталеного, безсумнівного. Позитивізм орієнтувався на емпіричне обґрунтування теорій, які б мали таку саму доказовість, як і природничо-наукові; на факти і з'ясування того, як саме, а не чому саме відбуваються ті чи ті події та процеси. Оця відмова позитивізму давати причинні (каузальні) пояснення була його найслабшою ланкою і зазнала згодом найбільшої критики.
Конт уважав, що суспільствознавство має ґрунтуватися на фактах, досліджуючи соціальні явища емпірично й аналітично, як це робить природознавство. Завдяки цьому воно зможе відійти від абстрактних структур і стати "позитивним", тобто здатним позитивно вирішувати суспільні проблеми. Постійно порівнюючи науку про суспільство з природознавством, Конт спочатку називав її соціальною фізикою, а лише згодом запропонував термін"соціологія".
За аналогією з фізикою О. Конт у соціології розрізняв соціальну статику, або теорію соціального порядку, і соціальну динаміку, що досліджує сутність соціального прогресу, основні етапи соціального й культурного розвитку суспільства, вирішальним чинником якого є інтелектуальний розвиток людства. Соціальна статика вивчає суспільство в стані цілісності та рівноваги його елементів; умови існування й закони функціонування суспільної системи. Соціальна динаміка
Loading...

 
 

Цікаве