WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Типи соціальних організацій і форм управління за критеріями розвитку - Реферат

Типи соціальних організацій і форм управління за критеріями розвитку - Реферат

механізмів залучення і згуртування (політика людських відносин).
Тип управління визначається також мірою реального усуспільнення (колективізації) процесу виробництва - його цілей, засобів, демократичного контролю, співучасті у прийнятті та реалізації рішень тощо. В останньому випадку політика людських відносин, освіта і навчання кадрів, пропаганда і переконання, залучення виконавців до намірів і дій розпорядників набувають особливого значення. Діяльність організації за цих умов має інтерпретуватися не стільки як відповідь на зовнішні вимоги, скільки як процес самоусвідомлення і самоорганізації певної людської спільноти, інтереси і прагнення якої мають піднесений характер, вписуються певним чином у соціотворчий процес даного суспільства.
Здебільшого порушення рівноваги організації виявляється як наслідок суперечностей або конфліктів між розпорядниками та виконавцями. Тоді можливі такі ситуації.
Перший випадок: лише керівництво залучене до цілей організації і монопольно розпоряджається наявними у неї ресурсами. Рядові члени організації відчужені від цього, не мають індивідуального або групового проекту своєї співучасті, виявляють апатію, байдужість. Ініціатива керівництва щодо переінтерпретації цілей, збагачення засобів діяння, згуртування, нововведень тощо зустрічає опір; виконавці розцінюють такі кроки як тиск, примус, посягання на їх трудові права та свободи.
Група виконавців висуває своїх (неформальних) лідерів і згуртовуєтьсянавколо них. Організація вступає в період перманентних конфліктів, які розв'язуються залежно до могутності ресурсів. Якщо ресурси розпорядників могутніші, тоді конфлікт пригнічується насильницьким чином. Організація набуває рис авторитарно-примусового стилю керівництва. Якщо ресурси опозиції вищі, тоді можлива реорганізація керівництва на основі зміни стилю, персоналій або ж їх певної комбінації. У нормальному випадку має перемогти та сторона конфлікту, цілі якої більш відповідають об'єктивним потребам організації.
Другий випадок відповідає ситуації, коли цілі, наміри і дії керівництва обумовлюються еволюцією організації та її колективу. За таких обставин найчастіше конфлікт виникає в середині розпорядницької групи, але під відповідним тиском з боку виконавців. Якщо група виконавців внутрішньо згуртована, то конфлікт розв'язується шляхом зміни керівництва. Якщо ж обидві фракції керівної групи мають своїх послідовників серед низових членів колективу, то є підстави для виникнення тривалого конфлікту.
Третій випадок уособлює пряме і безпосереднє протистояння керівництва і групи (наприклад, страйк). Розв'язання конфлікту тут залежить від цілей, які переслідують учасники конфлікту, а також від обраної стратегії і поведінки. Наприклад, керівництво прагне до модернізації підприємства, а робітники виступають проти безробіття і падіння зарплати, які нею викликаються. Мета обох опозиційних структур по-своєму справедлива і об'єктивно передбачає досягнення компромісу. Якщо ж одна із сторін або обидві відразу відмовляються від компромісу, то є підстави для тривалого і руйнівного конфлікту.
Четвертий випадок зустрічається тоді, коли найбільш здібна, енергійна, честолюбна і організована частина керівного складу при певній підтримці знизу починає протистояти усталеній рутині в діяльності організації. Продуктивне розв'язання такого конфлікту можливе за умов, коли бунтівна група не переслідує одночасно цілей модернізації та інтеграції, які об'єктивно важко узгоджуються. Проблема реорганізації полягає в тому, щоб, змінивши цілі та засоби діяння, не викликати водночас надмірної і руйнівної нерівноваги та опозиційності в соціогруповій структурі організації.
Керівна структура підприємства, як уже розглядалося, складається з тих розпорядників, котрі раніше умовно були названі "командирами", функціонери, влада і вплив яких обумовлені їх особливим становищем у посадовій ієрархії. Яка ж тоді функція експертів, тобто людей, влада і вплив яких випливають із їх компетенції і знань?
Становище експертів почасти проміжне, маргінальне. Вони одночасно виступають і як керівники, і як виконавці. Тому їх погляди спрямовані і вниз, і вгору. Дивлячись уверх, вони можуть поділяти погляди керівництва щодо необхідності економії, збуту, дослідження ринку, модернізації технології чи техніки управління. Споглядаючи вниз, вони можуть орієнтуватися на інтеграцію, солідарність, безконфліктність і компроміси.
Інколи ця група сама розшаровується на фракції та більш дрібні частини, одні з яких тяжіють до керівництва, інші - до колективу.
У цілому ж їх функції продуктивні: вони сприяють кращому розумінню і взаєморозумінню, узгодженню позицій і досягненню компромісів. Для соціолога цей прошарок цікавий тим, що саме з нього варто рекрутувати відносно незалежних фахівців для об'єктивного обстеження і діагностування соціальної організації.
Соціальні організації є складовою частиною соціокласової і соціогрупової структури. Відношення соціальної організації до класу досить складно опосередковане. Воно залежить від типу і виду соціальної організації, сфери її діяльності, характеру держави, політичного режиму і політичної системи в цілому.
Є організації, які прагнуть до безпосереднього виразу класового інтересу. У першу чергу це стосується політичних партій, соціальною базою яких є певний клас. Найчастіше відверто про свою класову спрямованість заявляють опозиційні політичні партії, котрі орієнтуються на вираз і захист робітничого класу, інколи - всіх трудящих. Але таке звуження власної соціальної бази в умовах демократичної боротьби за владу позбавляє дану партію широкої підтримки на виборах. Частково з причин внутрішньої диференціації самого класу, частково тому, що інші соціальні групи не ідентифікують себе з ним. У кінцевому результаті це веде партію до самоізоляції і сектантства.
У випадку ж, коли про свою класову природу заявляє правляча партія, яка повністю контролює державний апарат, то її класова природа виглядає абстрактною і штучною. У кінцевому результаті це веде до повної руйнації демократичної системи, бо класовий інтерес в принципі не може бути безпосередньо представлений державою через контроль над її діяльністю особливої політичної партії. Це позбавляє демократію основної передумови -
Loading...

 
 

Цікаве