WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Співучасть соціальних організацій у керованому розвитку - Реферат

Співучасть соціальних організацій у керованому розвитку - Реферат

що приносять задоволення. Колективізм тут не виходить за межі психологічної реальності соціальної організації. До її мети, стратегії, перспективи розвитку індивіду немає діла. Колектив організації - його референтна група, з якої він черпає побутові орієнтації, зразки поведінки і стереотипи оцінювання.
Звичайно, це вже певна підстава для психологічного згуртування і консолідації соціогрупової структури організації. Але тут же утримується і межа такого колективізму: як тільки оточення перестає бути джерелом позитивних емоцій і переживань, він (колективізм) зникає. Це і є та межа, до якої може довести мобілізацію групи (соціогрупової структури) "політика людських відносин".
Нарешті, четвертий, останній, найвищий табель співучасті. Тут індивід або група відчувають не стільки свою приналежність до колективу як соціопсихологічної реальності, скільки свою приналежність саме до соціальної організації, її цілей, стратегії, майбутньої долі, стосунків з іншими соціальними структурами. Такий індивід або група розглядають організацію як посередника між собою та історичним суб'єктом (системою історичних дій соціотворчого спрямування). Вони відчувають себе повноцінними агентами можливих або дійсних соціальних перетворень.
Якщо позиції виконавців за їх відношенням до соціальної організації можна виразити через поняття "співучасть", то позиції розпорядників краще характеризувати поняттям "ініціатива". Адже саме вони визначають мету, розробляють стратегію, тактику і плани, здійснюють їх реалізацію (організація виконання), керують персоналом, підбирають і розставляють кадри, здійснюють владний примус, тиск і спонукання, формують мотиви, навчають і виховують, пропагують і переконують тощо.
Позиція розпорядників теж визначається їхнім ставленням до обраних суспільством нормативно-ціннісних орієнтацій розвитку і з нею пов'язаної системи соціотворчих дій. Залежно від обраного способу, їх діяння можна представити у вигляді наступної ієрархії:
1. Авторитарний техніцизм. Він характеризується відносною байдужістю до цінностей і акцій розвитку, а також до цілей і загальної стратегії діяння організації. Своє основнезавдання розпорядники такого типу вбачають у тому, щоб віднайти найкращу з можливих технологій діяння, тобто керуються формально визначеними критеріями ефективності (прибуток, влада або престиж будь-якою ціною). У правовому суспільстві вони будуть зобов'язані діяти в межах закону; у неправовому діятимуть на свій страх і ризик, залежно від ситуації або керуючись "революційною доцільністю".
2. Прагматичне командування. Розпорядники в цьому випадку виходять із ідеї співпадання завдань організації та особистих інтересів їх учасників. Особа при цьому тлумачиться як сукупність незадоволених потреб, а управління як мотивація і керівництво чужими діями через їх задоволення (негайне або в перспективі). Не важко переконатися, що в основу ініціативи такого типу закладена концепція "людини економічної".
3. Політика людських відносин. Соціальна організація при цьому розглядається не як проста сукупність індивідів (це більш характерно для попереднього випадку), а як система міжособистісних зв'язків і вчинків. Керівник (ініціатор) при цьому виглядає швидше як організатор, координатор і "поліпшувач" зв'язків і стосунків. Він діє не як сліпа владна воля (перший випадок), не як дресирувальник, котрий роздає винагороди підопічним залежно від виконання ними своїх функцій (другий випадок), а частіше як психотерапевт, котрий добре знає і розуміє душевний стан своїх пацієнтів і вміло направляє його у бажане для організації русло.
4. Політика розвитку. Це і є власне ті дії, які націлені на розвиток організації у відповідності з нормативно обраними культурно-ціннісними орієнтаціями суспільства. Організація при цьому тлумачиться як один з інструментів реалізації обраної суспільством історичної перспективи. Керівництво вбачає своє завдання в тому, щоб поставити свою організацію на службу суспільству, перетворити її в соціальний сервіс. Звідси вони черпають ентузіазм, легітимізацію власної влади, способи її застосування. Влада при цьому починає виглядати більш глобальною, як влада всього суспільства над окремою організацією. Але вона проявляється непрямо, опосередкована цінностями і нормами суспільства (а не правилами і нормами конкретної організації). Ініціатива при цьому більше акцентується на стратегії, ціннісних орієнтирах, на загальному стані речей, аніж конкретних планах, окремих деталях організації. Як правило, окремий індивід, а особливо - виконавець, відсувається за горизонт видимості, випадає з поля зору. Його душевні стани і рухи мало турбують ініціаторів, бо вони - ніщо перед виробленою стратегією діяння, поставленими величними завданнями. Тому керівництво швидше регламентує дії виконавців, аніж координує їх відповідно до особливої ситуації та суто індивідуальними мотивами поведінки підпорядкованих їм людей. Гуманізм на рівні окремої спільності поступається місцем гуманізму на рівні глобального суспільства. Звичайно, залежно від того, як цей гуманізм тлумачиться керівною елітою суспільства взагалі, керівною групою окремої соціальної організації, зокрема.
Література
1. Блау М. Питер. Исследование формальних организаций// Американская социология. - М.: Прогресс, 1972. - С. 98.
2. Гавриленко І.М. Соціологічна діагностика конфліктів// Світ безпеки. - 1994.
3. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Вищий навчальний заклад як об'єкт соціологічної діагностики// Вопросы социологической диагностики высших учебных заведений. - Запорожье, 1995. - вып. 1.
4. Гавриленко І.М., Федій Р.І. Технологія діагностування вищих навчальних закладів// Вопросы социологической диагностики высших учебных заведений. - Запорожье, 1995. - вып. 1.
5. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Прогнозное проэктирование управления воспитательной деятельностью// Концепція національного виховання студентів і шляхи її вирішення в сучасних умовах. - Запоріжжя, 1995.
6. Гавриленко І.М., Цимбаліста Л.Ю. Театр як соціальна організація// Вісник київського університету. - К., 1995. - вип. 1.
7. Гавриленко И.Н. Учебное заведение как первичный элемент социальной организации образования// Социология образования: Учебн. пособ. - К.: МАУП, 1997.
8. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Навчальні соціальні організації// Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціалогія освіти: Навч. посібн. - Запоріжжя: ЕТТА-ПРЕС, 1998. - С. 256-295
Loading...

 
 

Цікаве