WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Співучасть соціальних організацій у керованому розвитку - Реферат

Співучасть соціальних організацій у керованому розвитку - Реферат

функції церкви).
Отже, співучасть соціальної організації в соціальному розвитку носить суперечливий, "діалектичний" характер. Чим більше організація прагне включитися в систему історичних дій, тобто з особливого агента соціотворчих дій стати виразником всезагального інтересу, тим більше із особливого суб'єкта практики вона стає суб'єктом міфа, вірувань, ідеології або утопії. З іншого боку, чим більше соціальна організація віддаляється від системи історичних дій, пройнятих культурно-ціннісними орієнтаціями розвитку, тим більше вона перетворюється у замкнену сама на себе бюрократичну організацію, стурбовану лише власним виживанням, підвищенням суто функційно інтерпретованої продуктивності.
Кажучи про власне соціальний розвиток (розвиток суспільних відносин) у межах соціальної організації, також потрібно мати на увазі, що тут не йдеться про "політику людських відносин", як вона тлумачиться в зарубіжній і, частково, вітчизняній соціології. Передусім треба підкреслити, що розвиток соціальної організації не тотожний розвитку в ній особистих стосунків, спілкування, взаємного позитивного сприйняття, задоволення індивіда своїм перебуванням у даному колективі. Із викладеної тут точки зору розвиток "людських відносин" - не самоціль і не самоцінність самі по собі. Рутина, застій, неефективність можуть мати місце при досить приємних і самоцінних особистісних стосунках у колективі, позитивному психологічному кліматі. У сучасному українському суспільстві можна знайти немало "контор", де приятельські стосунки, блат і кумівство йдуть на шкоду цілям і функціям соціальної організації. Звичайно,безконфліктність функціонування колективу орієнтації - важлива річ. Бо конфлікт дуже часто набуває характеру деструктивної сили. Але коли наявна альтернатива: конфлікт чи розвиток, обраним має бути розвиток. У тому числі, коли конфлікт неминучий. Конфліктний розвиток, у контексті даних міркувань, має переважати безконфліктний застій. Проблема полягає в продуктивному розв'язанні конфлікту, знаходженні адекватної форми подання, продуктивного діалогу, компромісу і балансу інтересів.
Є ще один бік справи. Розвиток суспільних відносин у середині соціальної організації ще не означає подолання їх формального характеру за рахунок збільшення ваги неформальної взаємодії. Інколи це розуміють як дебюрократизацію, або подолання адміністрування. На нашу думку, бюрократія та адміністративні органи є законними, тобто природними, невід'ємними, елементами соціальної організації. Вони реалізують функції (організація виконання, владний примус, формальний контроль, звітність нижчих рівнів управління перед вищими, мотивація, винагорода тощо.), які інші структури взяти на себе не можуть. Переродження ж організації розпочинається там, де бюрократизація, адміністративні органи перекладають на себе не властиві їм функції.
Основними опозиційними групами, що діють у межах соціальної організації, є розпорядники і виконавці. Між ними пролягає основна лінія напруги і конфліктів. Знову ж таки - це природний стан речей. Розпорядники і виконавці репрезентують властивий саме для соціальної організації основний соціогруповий конфлікт суспільства: між владними і безвладними, заможними і убогими, престижними і знехтуваними і т. п. Перші мають більше командно-розпорядницьких функцій: вони в основному визначають мету, стратегію і тактику діяння соціальної організації, їх праця краще винагороджується, є більш престижною. У них вищий культурно-освітній рівень, кваліфікація і кращі дипломи (мова, звичайно, йде про нормальний випадок). Виконавці ж або зовсім позбавлені влади, або мають її в досить обмеженому вигляді. Вона делегована їм лише під виконання конкретних команд і розпоряджень, котрі надсилаються "згори". Праця їх менш престижна і гірше винагороджується, вони не беруть або майже не беруть участі в розробці стратегії і тактики. Іншими словами, тут ми маємо відчуження праці у всіх її конкретних вимірах: від засобів праці, цілей, виробленого продукту (виконаної дії), змісту праці, власних здібностей, задатків і т. д., у тому числі і відчуження від іншої людини. Нею (іншою відчуженою людиною) і виступає для виконавця розпорядник. Марним було б сподіватися від суб'єктів відчуженої праці гармонійного до них відношення і суб'єктивного, виваженого ставлення.
Тому розвиток соціальної організації в розглянутому тут контексті проявляється як синтез, раціоналізація творчого діяння (функція переважно розпорядників) і демократичного контролю (функція переважно виконавців). Розглянемо цю "діалектику" більш докладно.
Які теоретично можливі диспозиції і позиції можуть займати виконавці? Залежно від міри співучасті в житті соціальної організації, можна побудувати таку ієрархію (від найпростіших до найвищих) позицій: відсутній будь-який інтерес до життя соціальної організації (сучасний французький соціолог А. Турен називає це відсутністю індивідуального проекту, тобто прагнення щось змінити на краще на своєму робочому місці). Це означає повне або тотальне відчуження: індивід не має жодної потреби, яку міг би реалізувати через організацію. Своє перебування тут він визначає як насильницький примус, ярмо. Весь його інтерес - поза організацією, у приватній сфері, побуті, дозвіллі тощо. Праця (діяльність в організації) для нього тяжкий тягар: від неї, із її закінченням, тікають, мов від чуми (К. Маркс). Будучи відчуженим від виробничої праці, він тим більше відчужений від соціальної (діяльність по розбудові нових суспільних відносин). Остання передбачає добровільність, ідейно-психологічну ангажованість, власний вибір і відповідальність. У випадку примусу, силового або символічного тиску такий індивід може демонструвати квазіучасть, тобто формальне, а тому дуже часто - фальшиве розігрування нав'язаної йому соціальної ролі.
Друга позиція полягає в тому, що індивідуальний проект (інтерес, потяг) може бути, але його реалізація не пов'язана з діяльністю даної соціальної організації. Остання для нього - лише засіб: для підвищення заробітку, просування по службі, професійний ріст і т. д. Найчастіше це проявляється як потяг до соціальної мобільності, що сприймає суто індивідуалістичну форму реалізації. У випадку силового примусу до соціотворчої діяльності такий індивід часто-густо схиляється до опозиції та конфлікту.
Третій випадок: індивід пов'язує власну діяльність з життям організації, але в суто психологічному плані. Організація для нього - лише мережа приємних людських стосунків,
Loading...

 
 

Цікаве