WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Співучасть соціальних організацій у керованому розвитку - Реферат

Співучасть соціальних організацій у керованому розвитку - Реферат

соціальна природа, структура і призначення. Вона реалізує не мету, а функції. Тому держава планувати не може, або може планувати зі значними обмеженнями в досить загальному вигляді. Держава призначена виробляти політичну стратегію на якусь перспективу, але природа цієї стратегії, як буде видно з подальшого викладу, принципово інша, аніж стратегія соціальної організації.
До речі, один із методологічних принципів тодішньої критики основ "буржуазного" планування полягав у тому, що при капіталізмі, мовляв, планує окреме підприємство, а не держава в цілому. Історична практика довела хибність даної тези: планування для окремих соціальних організацій є показником їх ефективності і продуктивності: планування для держави - ознакою якогось її збочення або непомірних амбіцій. Контури збочення колишньої радянської держави очевидні: держава прагнула бути і політичною системою, і соціальною організацією, і соціальним інститутом, і виробничим підприємством у масштабі всієї країни, і ідеологічним апаратом, і церквою, і школою, і сім'єю водночас. А тому не була ні тим, нііншим.
Виконання плану передбачає послідовний або паралельний ряд керівних дій. Ми надалі будемо переважно звертати увагу не на технічний, а на соціальний бік справи, бо це і є власне соціологічний аспект. Але попередньо хотілося б дещо уточнити. Зауважимо ще раз, що в даній роботі мова йде не про функціонування суспільства, а про його розвиток, не про відтворення існуючих суспільних відносин, а про творення нових суспільних порядків. Природно, що діяльність соціальних організацій також розглядається під даним кутом зору. А звідси випливає проблема: що значить розвиток суспільних організацій взагалі, особливих їх різновидів зокрема?
У найбільш загальному вигляді на це можна відповісти так: розвиток є розкриття всіх закладених у соціальній організації потенцій. Але це звучить занадто абстрактно. Тому спробуємо в деякій мірі конкретизувати дану тезу.
Передусім зауважимо, що соціальні організації є способом раціоналізації соціальних дій взагалі, соціотворчих дій зокрема. З цього боку соціальну організацію можна розглядати як сукупність наявних засобів, володар яких (організація як суб'єкт діяльності) прагне вжити їх відповідно до поставленої мети, трансформувати в "дерево цілей", вироблену на їх основі стратегію, оперативну тактику і план дій. Щоб раціоналізувати колективну діяльність, в першу чергу треба провести у відповідність засоби і цілі. Чим більш раціональною у вищезгаданому відношенні є діяльність соціальної організації, тим більшою мірою втілює вона у своїй діяльності систему історичних дій, тобто виступає як колективний соціотворчий агент. Раціоналізація є міра втілення загального (історичної перспективи) в особливому (діяльності соціальної організації). Вона є також показником близькості, наближеності їх одна до одної.
У зарубіжній літературі з проблем менеджменту націоналізація у більшості випадків ототожнюється з бюрократизацією (у позитивному, "веберівському" значенні цього терміну, як вдалий розподіл владної і службової ієрархії, обов'язків, підпорядкувань і погоджень, руху інформації вверх і вниз, структурно-функційна погодженість розділів і підрозділів, знеособлення стосунків задля вищої продуктивності діяльності та відносин тощо). Таке розуміння раціоналізації ототожнює її з функційністю, доцільністю, безпосередньою продуктивністю. Не заперечуючи цього в принципі, зауважимо, що в нашому випадку мова йде не просто про функційність, стабільність, надійність тощо, самих по собі безперечно важливих, а у зв'язку з проблемою розвитку особливо. Проте бюрократизація, навіть у позитивному значенні цього терміну, не цілком вміщується в контекст розвитку: вона завжди загрожує перетворитись у бюрократію в негативному, більш звичному для нас, розумінні: тяганину, рутину, формалізм, бездушність, черствість та ін. У такому випадку бюрократизація вже стає не інструментом раціоналізації задля підвищення ефективності діяльності, а перепоною для цього. Тому ми розглядаємо організацію як взаємодію раціоналізованої творчості (творення) і демократичного контролю. У такому значенні соціальна організація виступає посередником між історичними акторами (безпосередніми суб'єктами розвитку) і обраними суспільством ціннісними орієнтаціями, спрямованими на історичну перспективу. Соціальна організація, як агент соціального розвитку, через раціоналізацію своїх дій (соціотворча діяльність і демократичний контроль) шукає зв'язку із суб'єктом історичної дії (орієнтованим на історичну перспективу суспільством у цілому). Якщо вона його знаходить, то стає співучасником розвитку. В інших випадках вона є або нейтральним фактором, або перепоною для розвитку.
Щоб здійснити вказаний зв'язок, організація при постановці мети, побудові стратегії, тактики і плану дій має вийти на рівень культурних, ціннісних орієнтацій суспільства, врахувати їх у своїй практиці. А це значить, що організація має, певним чином, визначитись стосовно діючих у даному суспільстві міфів, масової психології, громадської думки, ідеології чи утопії, через які культурно-ціннісні орієнтації, в яких виражені перспективні сподівання даного суспільства, отримують конкретизацію, доступне сприйняттю оформлення. Як правило, всі ці елементи діють одночасно, але якийсь із них переважає (настрої, міфи, ідеологія або утопія). Можливий і такий випадок, що один із них переходить або трансформується в інші. Найчастіше це відбувається таким чином, що колективні настрої, вірування і міфи стають ідеологією чи утопією. Але буває і навпаки. Наприклад, радянська офіційна ідеологія була спочатку комуністичною утопією. Але "утопія при владі" з незворотністю стає офіційною ідеологією, в якійсь мірі також масовою психологією і колективною міфотворчістю.
Це, до речі, дозволяє зробити ще один важливий висновок. Якщо культурно-ціннісні орієнтації суспільства стають офіційною ідеологією, а остання - підставою для державної політики, історичний суб'єкт (суб'єкт розвитку) руйнується, зникає. Замість системи історичних дій, в яких покликані брати участь всі соціальні групи, організації та інституції, діє лише один - партія як монопольний утримувач і розпорядник ідеології. Це руйнує не тільки систему історичних дій, а й саму партію, бо вона починає діяти як партія-держава. Партійний апарат зливається з державним, влада отримує лише ідеологічну легітимізацію, держава стає ідеологічною, в якійсь мірі навіть теократичною (бере на себе
Loading...

 
 

Цікаве