WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Співучасть держави у соціальному розвитку - Реферат

Співучасть держави у соціальному розвитку - Реферат

країни.
Вище ми розглянули ситуації з однією відсутньою ознакою. Такі типи держав є досить могутніми, але водночас і досить рідко зустрічаються. Більш поширеною формою є держава з двома відсутніми ознаками. Які тут можливі варіанти?
Перший випадок: є мобілізація та винагорода, немає економічного прогресу і демократії. Маємо кризу представництва, тобто це - диктатура. Її конкретний характер залежить від особливої акцентації діяльності державного керівництва. Зосередженість на ідеологічній та психологічній мобілізації характеризує демагогічну диктатуру. Якщо ж наголошується на винагороді, тоді маємо розподільчу диктатуру, систему з контрольованими адміністративними важелями економічного стимулювання.
Другий випадок: є демократія і мобілізація, відсутні прогрес і винагорода. На такій основі стверджується режим з кризою соціальної інтеграції. Залежно від акценту, це може бути демократія з ознаками стагнації або демагогічного переродження.
Найбільш імовірний напрямок історичної еволюції - демагогічна демократія з явно означеною кризою соціальної інтеграції, відсутньою громадянською злагодою, слабкою економікою і незадовільною винагородою.
Третій випадок: є розвиток і мобілізація, відсутня демократія і винагорода. Така ситуація свідчить про кризу законності. Держава може набувати форми національно-народної, демагогічної або розподільчої диктатури. У першому випадку акцентується на примусовому продуктивізмі, у другому - на ідеологічній мобілізації, в третьому - на їх певній комбінації. Винагорода тут здійснюється штучним або корумпованим чином. Держава ґрунтується не на реальній співучасті суб'єктів у розвитку, а на їх взаєминах з владою, оскільки не налагоджений демократичний контроль за розподілом.
Нарешті, можлива і така історична ситуація, коли політичний режим позбавлений усіх трьох позитивних елементів. Наявний лише один. Це - особливий випадок. Він трапляється дуже рідко, хоча теоретично можливий. У даному випадку кількість переходить у якість: при відсутності одного елемента маємо суперечності і деяке порушення політичної рівноваги, напругу в політичній системі; при відсутності двох - її кризу, а при відсутності трьох - цілковиту політичну і соціальну дезорганізацію, соціальний колапс. Як правило, це - тимчасовий стан, у більшості випадків перехідний. Дане суспільство або входить у повну соціальну кризу, втрачаючи залишки громадянського миру і владної організації порядку, або виходить із неї, набуваючи деякої стабілізації.
Тут можливі такі варіанти:
Перший - наявна лише соціальна мобілізація. Таку політичну ситуацію можна визначити як інтегративний націоналізм або авторитарний соціалізм. Тут зберігається певна можливість переходу до розвитку на основі винагороди.
Другий - наявний лише прогрес. Це - продуктивістська диктатура.
Найчастіше вона трапляється при наявності досить могутнього панівного класу, котрий жорстко контролює силові механізми держави і економічну активність населення. Найлегше тут перейти до контролю над винагородою, а потім - над мобілізацією.
Третій випадок - маємо лише демократію. Це - режим ритуалістської демократії, яка весь час тримається у підвішеному стані, знаходиться під загрозою.
Четвертий варіант - наявна лише винагорода. Маємо справу з деспотичним конс'юмеризмом (споживацтвом). Він є паразитарним за своєю суттю і класово або етнічно обмеженим. Панівний клас або нація тут виступають суб'єктами розкішного споживання, що свідчить про їх певну (інколи - повну) соціокультурну деградацію. Якщо їм протистоїть протестуючий клас чи нація, то ситуація буде рухатись у бік насильницької революції. Якщо ж пригноблений клас чи етнос не досить організований і сильний, таке суспільство приречене на довге соціальне гниття.
Акцентація на певних елементах політичного режиму пояснює різновид і профіль політичного керівництва. Якщо дії держави концентруються на створенні, поданні, підтримці та розповсюдженні культурної моделі розвитку, значить в її надрах переважають "пропагандисти". Змістом їхньої діяльності є посилення соціальної мобілізації на основі певних ціннісних орієнтацій та відповідних форм їх подання - ідеології або утопії. І навпаки: якщо відсутня достатня соціальна мобілізація, значить апарат даної держави потребує пропагандистських кадрів. У випадку, коли держава акцентує свою діяльність на господарській діяльності і пов'язаному з нею розвитку, маємо справу переважно з економістами. Держава, котра розв'язує проблеми демократизації суспільства, потребує "політиканів". Якщо в основу державної діяльності покладено розподіл, то є потреба в "синдикалістах".
Розходження між основними елементами політичного режиму характеризує також основні тенденції його еволюції. Наявність демократії та відсутність відповідного владного впорядкування дає анархію, керівництво без демократії - диктатуру, авторитаризм або деспотію. Розходження між мобілізацією і прогресом породжує надмірне експресивне ціннісно забарвлене культуротворення. Це значить, що держава активно включилась у виробництво і ствердження культурної моделі розвитку. У даному суспільстві швидше мають місце ефективна економіка, активне соціальне нагромадження, можливе вилучення і виробництво ресурсів розвитку. Але в тому суспільстві відсутній вибір історичної перспективи, ціннісна злагода і активна соціальна мобілізація.
Загальною ж тенденцією, якщо виходити із сучасного світового розвитку, є поступове зникнення або, швидше, розмивання чітких кордонів між державою і суспільством. Це відбувається за рахунок двох зустрічних тенденцій: все більшої соціалізації держави та одержавлення суспільства. Соціалізація держави відбувається завдяки дотриманню нею основних прав і свобод людини, обмеженню її примусово-пригнічуючих функцій, все більш розвиненому політичному представництву інтересів основних соціальних груп через систему політичних партій, профспілок і громадських організацій, демократичному контролі за діями держави з боку громадянського суспільства. У той же час зростання обсягу і складності соціальних проблем, гостроти суперечностей робить державу все більш необхідним і продуктивним інструментом суспільного розвитку. Тільки вона все менше виступає органом примусу і маніпуляції, а все більше - системою науково обґрунтованих і ціннісно узгоджених рішень, зусиль по організації їх виконання.
Великого значення для врівноваження відносин між державою і суспільством набувають соціальні рухи. Вони беруть на себе функцію класової боротьби, але здійснюють її на більш цивілізованій основі. Частково також це завдання покладається на систему представницьких політичних організацій: партії,профспілки, громадські організації. За цих умов держава все повніше представляє у своїх діях історичного суб'єкта, все суспільство. Але, звичайно, лише формально-правовим чином, у межах закону. Отже, виникнення промислової цивілізації та пов'язаного з нею керованого розвитку зовсім не означає зникнення або відмирання держави. Остання набуває нових рис, активно взаємодіючи з громадянським суспільством, політичною системою і соціогруповою структурою, розвиваючись паралельно з ними.
Loading...

 
 

Цікаве