WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Співучасть держави у соціальному розвитку - Реферат

Співучасть держави у соціальному розвитку - Реферат

призначення (політичний орган панівного класу, якщо розподіл несправедливий), або надпрофесійним синдикатом (держава повністю бере на себе функцію розподілу). Коли ж держава виступає суто контрольно-примусовим органом, то це - диктатура.
Політичне керівництво країни є внутрішньо суперечливим. Об'єктивною підставою для цієї констатації є те, що держава одночасно виступає посередником у перетвореннях особливих груп у соціальні суб'єкти дії і є перепоною для цього. Саме тому цілком виправданим є твердження про подвійну діалектику влади, суперечливе поєднання в ній пригнічення та активізації, свавілля контролю знизу, прагнення до самоізоляції і представництва інтересів, соціокласове, соціоетнічне і загальносуспільне спрямування діяльності.
Керований розвиток ми визначаємо як такий тип суспільних перетворень, який відбувається в умовах відносного соціального замирення, певної консолідації соціальних суб'єктів, насамперед класів. Це відбиває історично ту ситуацією, коли соціокласова структура суспільства складається із керівного і протестуючого класів. Ознакою керівного класу є перш за все здатність до організації колективного виробництва, що веде до достатніх вартісних накопичень, нагромаджень суспільного багатства. Такий клас є внутрішньо організованим, згуртованим і досить владним, а тому здатним до перетворення суспільних накопичень у ресурси розвитку. Водночас такий клас розробляє, контролює або підтримує досить привабливу соціальну утопію для здійснення ціннісної злагоди в суспільстві і соціальної мобілізації найбільш динамічної та організованої частини населення. Крім того, він демонструє здатність провести справедливу соціальну стратифікацію, розташувати індивідів і групи в соціальному просторі за їх внеском у процес розвитку. Такий клас забезпечує еквівалентну винагороду і необхідну владно-примусову дисциплінаризацію населення.
Важливим інструментам і гарантом керованого розвитку є держава. Вона організовує політичне керівництво суспільством, здійснює посередництво між класами та іншими соціогруповими структурами, чинить опір прагненню окремих спільнот підкорити собі весь історичний прогрес: взяти під контроль його цілі, засоби, мету та умови її реалізації, механізми внеску і винагороди тощо. Можливості окремої держави бути інструментом розвитку залежать від її здатності здійснити наступні дії.
1. Мобілізація - владно-примусова та ідейно-психологічна організація колективної волі до історичної творчості; перетворення сукупності соціальних спільнот в об'єднаного історичного суб'єкта, діючого за єдиним планом або відповідно до виявленої волі.
2. Прогрес - прагнення забезпечити розвиток з боку монопольного володаря влади, а також посилення соціотворчих інтенцій з боку інших спільнот.
3. Демократія - контроль політичної влади (структур, організацій, інститутів і окремих персоналій) з боку громадянського суспільства. Забезпечення основних прав людини і достатнє представництво інтересів основних соціальних груп в органах державної влади.
4. Винагода - задоволення основних суспільних потреб.
За умов позитивного значення зазначених індикаторів маємо ідеальну державу, здатну здійснити керований розвиток. У ній наявна необхідна міра узгодженості всіх основних елементів, успішно долаються внутрішні розриви і порушення рівноваги, в т. ч. між мобілізацією, прогресом, демократією і винагородою.
Ефективно діюча держава здатна також долати суперечність між економічним і соціальним розвитком, своєчасно переводити вартісні накопичення в ресурси розвитку. Інакше це буде країна, яка процвітає економічно, проте з наявними ознаками соціальної стагнації. Суперечність може виявитись і між економічним прогресом та рівнем матеріального задоволення. Вона долається удосконаленням демократичних засад.
До порушення рівноваги може призвести і розбіжність між рівнем матеріального задоволення і соціальної мобілізації. Ця суперечність долається вдосконаленням механізмів винагороди, тісним їх поєднанням з участю в соціальному розвитку.
Відрив соціальної мобілізації від економічного розвитку веде до втрати історичної перспективи, самоізоляції, автаркії та пригнічення соціальної активності. Якщо ж соціальна мобілізація здійснюється переважно на основі міфів, маніпуляції свідомістю, національними або класовими почуттями з використанням підсвідомих або несвідомих колективних настроїв і стереотипів, тоді втрачається стимул до праці, позитивна виробнича орієнтація і трудова мотивація.
Отже, ідеальна держава поєднує в собі всі чотири вищеназвані ознаки. Проте такої держави в природі не існує. Кожна конкретна держава характеризується певним функційним дефіцитом, відсутністю однієї або декількох ознак, їх модифікаціями тощо. Наприклад, випадок, коли є належні умови для розвитку (прогресу), демократії і винагороди, але відсутня мобілізація. За таких умов політична організація не веде доцільно спрямованого ідейно-психологічного залучення громадян до перспективної соціальної утопії або мобілізуючої ідеології. У кращому випадку вона бере на озброєння лише деякі абстрактні ("загальнолюдські") цінності: прогрес, процвітання, справедливість, порядок та ін. Такий політичний режим можна охарактеризувати як ліберально-прогресистську демократію. Історичний прогрес у такому випадку відбувається шляхом стихійної адаптації соціокультурних елементів до економічної системи розвитку. Такий приклад маємо у США.
Другий можливий випадок: є демократія, винагорода, соціальна мобілізація, проте немає розвитку (прогресу). Демократія при цьому буде досить повною, винагорода - еквівалентною, задоволення основних потреб породжує дух замиреності і громадянської злагоди. Але соціальна мобілізація тут набуває вигляду лише прихильної співучасті, а не активного і динамічного втручання у громадянські і політичні справи. Тому роль держави в житті суспільства ослаблена - вона є гарантом права і соціального порядку, але не виступає організатором руху у напрямку обраної історичної перспективи. Прикладом такої історичної ситуації може бути сучасна Англія.
Третій випадок: є винагорода, соціальна мобілізація і розвиток (економічний прогрес), але відсутня демократія. Винагорода тоді регулюється адміністративним чином, соціальна мобілізація здійснюється шляхом примусового ідеологічного маніпулювання, а економічний розвиток зведено лише до нагромадження суспільних багатств у формі державної і приватної або колективної власності.
Такий тип політичного режиму можна визначити як народно-класову диктатуру. Державні, а інколи - колективні нагромадження в ньому переважають. Якщо накопичення здійснюються виключно в державній формі, то це колишній СРСР у його найбільш динамічний період існування.
Четвертий випадок: є мобілізація, економічний прогрес, демократія, але відсутня винагорода, яка винесена зарамки наявної історичної ситуації, у віддалену перспективу, або ж набуває вигляду уявного задоволення через культивування почуття патріотизму, національної гордості тощо. Такий режим характерний для національної або соціальної демократії на початковій фазі їх становлення і може характеризувати, наприклад, сучасну Польщу, прибалтійські
Loading...

 
 

Цікаве