WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Ресурси соціального розвитку - Реферат

Ресурси соціального розвитку - Реферат

напрямі шахтарські виступи. Відповідно прагнуть скерувати шахтарські страйки старі, а особливо - нові профспілки та опозиційні політичні партії. Цьому також значною мірою сприяє успадкована від тоталітарного минулого особлива "державницька" ментальність, в основі якої лежить як безмежна довіра до соціотворчих можливостей держави, так і глибока зневіра у потенційні можливості позадержавних дій і взаємин.
У цій ситуації маємо декілька неправомірних підмін. Професійна група діє як клас, не будучи ним у дійсності. Взявши на себе непосильний тягар, вона, швидше за все, не розв'яже ні свої власні завдання (підвищити рівень оплати і поліпшити умови праці), ні загальнокласові завдання (підвищити рівень демократичного контролю над діяльністю держави). Суто професійні вимоги шахтарів мають мало шансів бути підтриманими іншими прошарками трудящих. А деяке ситуативне і тимчасове поліпшення їх становища відбувається за рахунок інших груп. Шахтарі в цьому випадку ведуть себе щодо своїх класових союзників так, ніби вони є їхніми противниками. А замість класової ідеології формується роздратована антидержавна риторика, яка не може стати достатнім об'єднуючим началом. Хоч деякий співчутливий відгук і може знайти (у зв'язку з масовим незадоволенням).
Нарешті, в Україні є три територіальні групи, котрі зовні ведуть себе як протестуючі класи. Зокрема, Західна Україна веде себе як протестуючий етнос, хоч у суспільстві немає іншого етносу, котрий можна було б розглядати як панівний. Водночас Південний Схід України веде себе як протестуючий клас, хоча клас не має, звичайно, окремо виділеної території. Отже, одна територіальна група усвідомлює себе швидше як етнос, інша - як клас. Й обидві прагнуть контролювати державу, а через неї - зміст і спрямування соціальних процесів. Потенційно це досить небезпечно, бо у разі реалізації таких домагань одна територія може контролювати іншу, а це вже колоніальна ситуація. Проте повноцінна ідеологія неможлива і в цьому випадку. Територіальна група є природним суб'єктом держави. Тим-то її соціальна активність має чітку державницьку спрямованість, а ціннісні орієнтації оформляються у вигляді державницької чи антидержавницької риторики.
Найкраще це засвідчує ситуація в Криму. Аналіз текстів політичного керівництва регіону свідчить, що у їх виступах і публікаціях має місце вельми чудернацьке поєднання класових, професійних і етнічних мотивів. Хоч насправді населення Криму не є ні класом, ні єдиним етносом (за винятком кримських татар), ні професійною чи релігійною групою. Мотиви такої плутанини зрозумілі: політична еліта хоче об'єднати населення території на будь-якій можливій основі. Але єдино можлива основа для об'єднання - відчуття територіальної приналежності. Якраз воно розвинене досить слабо, бо основна частина населення території проживає тут випадково, не пройшла тривалого шляху історичного, етнокультурного освоєння території. Тож лідируюча група протесту намагається стимулювати всі інші колективні імпульси-почуття, аби добитися бажаного результату.
Наскільки він можливий, залежить від двох обставин: політики держави щодо цього специфічного регіону і маніпулятивних можливостей їх лідерів протесту. Залежність цих двох факторів обернено пропорційна: чим більших помилок припускається державне керівництво, тим ефективнішими будуть маніпулятивні дії кримських сепаратистів - і навпаки.
Важливо усвідомити: класи взаємодіють між собою не в просторі держави і не черездержаву. Класи є певною групою, котра може взаємодіяти тільки з іншою групою. Держава ж є зовсім іншою соціальною структурою: це - соціальний інститут, тобто універсальний або всезагальний інструмент взаємодії.
Безпосередньо класи співвідносяться між собою в рамках громадянського суспільства на основі колективної психології, ідеології чи утопії. Але безпосередність стосунків тут потенційно небезпечна, бо це могутні соціальні групи, котрі можуть породити соціальний конфлікт значної деструктивної сили. Чим більше опосередковуються класові конфлікти, тим стабільнішим є внутрішнє становище такого суспільства.
Опосередковуючими механізмами класових взаємин є право (забезпечує законні форми подання, розгортання і розв'язання класового конфлікту), ідеологія (переводить конфлікти у сферу розумової рефлексії) і політична система (впорядкована сукупність законно функціонуючих партій, котрі виражають і захищають класовий інтерес). Нерозвиненість класових відносин негативно позначається на всіх цих компонентах опосередкованої взаємодії. Класова боротьба поза правом, ідеологією і без керівних політичних партій означає стан громадянської війни. Політична система тут є найбільш важливою складовою, бо вона дозволяє опосередковану, тобто власне політичну, класову взаємодію. Які перспективи має щодо цього українське суспільство?
Поки що партій у власному розумінні в Україні немає. Замість них діють невеликі ініціативні групи, а замість класів взаємодіють незначні, але мобільні, соціальні прошарки. Коли суспільство класово не стратифіковане, партії не можуть визначитися щодо своєї соціальної бази і щодо стабільних ідеологічних орієнтацій. Незалежно від самоназв, котрі в більшості випадків є далеко не точними чи амбіційними, в Україні можливі три великі партії: соціалістична (виражає інтереси тієї частини суспільства, котра усвідомлює себе соціально не захищеним), націоналістична (виражає інтереси частини населення, котре усвідомлює себе швидше етносом, аніж соціумом) і ліберальна (інтереси тієї частини українського населення, яку умовно можна позначити як "буржуазію"). У свою чергу лише соціалісти (включаючи й комуністів) та націоналісти мають більш-менш визначену соціальну базу і деякий рівень ідейно-психологічної мобілізації.
Література
1. Бжезинский Зб. Великая шахматная доска. - М.: Межд. отношения, 1998.
2. Большой толковый социологический словарь. - М.: Вече, 1999. - Т. 1, 2.
3. Войтенко В.П. Людина на зламі тисячоліть. - К.: Гіпократ, 1998.
4. Гавриленко І.М. Історичний акціоналізм як методологія аналізу історичного процесу// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. - № 3.
5. Гавриленко И.Н. Исторический акционализм// Константы: альманах социальных исследований. - 1999. - № 2.
6. Гавриленко І.М. Чепак В.В. Загальносоціологічна теорія: науково-методичні та інформаційні матеріали. - К.:КВГУ, 1998.
7. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств. - К.: Основи, 1993.
8. Головаха Є.І. Стратегія соціально-політичного розвитку України (досвід перших років незалежності та нові орієнтири). - К.: Абрис, 1992.
9. Головаха Е.И. Трансформирующееся общество. Опыт социологического мониторинга в Украине. - К.: Ин-т социологии, 1996.
10. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Тенденції розвитку українського суспільства. - К.: Ін-т соціології, 1998.
11. Грушевський М.С. Початки громадянства. - М., 1921.
12. Кива А. Социальные революции на исходе века. (Размышления о проблемах общественного прогресса на Западе и Востоке). - М.: Наука, 1992.
Loading...

 
 

Цікаве