WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Ресурси соціального розвитку - Реферат

Ресурси соціального розвитку - Реферат

На іншому - ідеологічна активність акцентуватиметься навколо ціни соціального розвитку, вкладу різних соціальних груп у цей процес і справедливої винагороди за отримані при цьому здобутки.
Подальше акцентування ідеології визначатиметься рівнем розвиненості панівного і пригнобленого класів. Панівний-керівний клас, як уже було сказано, наголошує на історичній перспективі, виробництві (ефективності праці та управління), соціальних нагромадженнях, необхідних із них вилученнях, подальшому продуктивному інвестуванні. Він також заінтересований у справедливій соціальній стратифікації (розміщенні груп за їх внеском у розвиток), соціальній мобілізації, ціннісній консолідації та легітимному взаємному контролі. У свою чергу, панівний - пригноблюючий клас акцентує на розподілі, розкішному і демонстративному споживанні, виправданні законного (досить часто і незаконного) використання сили, примусових інструментів влади; він байдужий чи навіть ворожий до міграції, культурної соціалізації, соціальної мобільності, особливо висхідної. Байдужий він також до винагороди (вона для нього, очевидно несправедлива), рестратифікації (нової, а ще краще перманентної стратифікації), соціальних нагромаджень (останні або неможливі, або активно "проїдаються"), продуктивного інвестування (наука, техніка, освіта і культура не є предметом розкішного споживання), зате пристрасно захоплений побутом і дозвіллям.
Пригноблений-протестуючий клас, не відкидаючи позитивної історичної перспективи, перебуває, звичайно, в опозиції щодо пропонованих методів його залучення у цей процес. Тому він є деяким аналогом панівного керівного класу і водночас його антагоністом, масовою ("народною") тінню. Звідси специфіка його ідеологічного конструювання дійсності.
З одного боку, тематика його ідеологічного дискурсу близька до тематики ідеологічного дискурсу його опонента. Але із суттєвим зміщенням акцентів. Не на ефективності виробництва і управління, а на справедливому розподілі праці та її результатів. Не на соціальних можливостях самих по собі, а на їх суспільному використанні. Не на можливостях до соціального просування, а на своєму незадоволенні зайнятою соціальною позицією. Не на віддаленій історичній перспективі, а на своєму нинішньому становищі. Не на привабливості мобілізуючих ціннісних орієнтацій, а на відразливості нинішніх соціальних порядків. Не на необхідності згоди і консолідації, а на реальності конфліктів і опозицій.
Що ж до пригніченого - уярмленого класу, то він скоріше є тінню панівного-пригноблюючого. Його ідеологія (а частіше просто колективна психологія) близька до ідеології його класового антагоніста, але немовби вивернута навиворіт. Він також акцентує на споживанні, але не на розкішному, а за критеріями соціального виживання. Також схильний до примиренської утопії, поверненої назад, до міфологізованого минулого. Але з акцентом не на соціальній гармонії, де кожен знав своє місце, а на великодушності і доброті "годувальників" - панівної групи. Провали в економіці він теж схильний пояснювати дією "людського фактора". Але акцентує не на відсутності власних трудових зусиль, а на невмілому керівництві. Він теж байдужий до висхідної соціальної мобільності, котра потребує додаткових зусиль і ресурсів. Але зовсім не байдужий до додаткової, особливо дармової винагороди. Його мало цікавлять громадські справи і соціальна мобілізація взагалі. Але будь-яка зміна соціального порядку загрожує йому ще більшим погіршенням ситуації. Тому якщо перша пара акцентує ідеологічно на законності, то друга - на порядку.
Наскільки близька чи далека нинішня українська ситуація до класичної, за якою взаємодіють панівний-керівний і пригноблений-протестуючий класи? Це визначається тим, наскільки панівний український клас є водночас і керівним, а пригноблений - і протестуючим. На рівні панівногокласу це залежить від того, наскільки він згуртований, дисциплінований, свідомий своєї історичної перспективи і відповідальності, тобто від того, наскільки його різні фракції злилися, об'єдналися в суцільний блок, здатний до організованих колективних дій. Зрештою, і від того, наскільки він є ідеологічно інтегрованим, а ідеологія - історично перспективною.
Хоч як структурно невизначеним є сучасний український панівний клас, все ж у ньому можна виділити три основні фракції: колишню радянську партійно-державну номенклатуру, "нових" українців, етно-національну групу. Що сьогодні він не є керівним класом - очевидно. Це засвідчують стагнація і безперервне падіння виробництва. А без цієї передумови інші його керівні дії (нагромадження, вилучення, продуктивне інвестування, перспективне ідеологічне орієнтування, соціальна мобілізація та ін.) стають неможливими.
Основна проблема, проте, не в цій простій констатації. А у відповіді на ряд пов'язаних з такою ситуацією запитань. Зокрема, чи здатний він, і в якій можливій перспективі, вийти на рівень керівного класу? Яка саме нинішня його фракція здатна взяти на себе таке завдання і успішно з ним справитись? На основі якої ідеології можлива його подальша внутрішня консолідація? Наскільки вона буде підтримана іншими прошарками населення, аби справді стати належним ресурсом історичної творчості?
Кожна із фракцій має свої переваги і такі ж очевидні дефіцити. Зокрема, номенклатура має досвід державного та адміністративного управління, який пов'язаний з практикою тоталітарного суспільства. Тобто коли управління було не стільки роботою і відповідальністю, скільки правом і привілеєм. І не стільки ініціативою та інновацією, скільки пригніченням, контролем і схематизацією соціальної активності за наперед визначеними шаблонами. Консолідація і згуртування цієї групи тривали в коридорах влади, на основі єдиних бюрократичних правил поведінки, застиглих ідеологічних схем і особистих зв'язків. Їх комунікативні ресурси складалися із особливого квазіідеологічного "новоязу", доповненого досвідом порозуміння на мигах, жестах, абстрактних натяках і конкретних недомовках та замовчуваннях.
В основному ця група зберегла своє панівне становище, але під дією об'єктивних обставин змушена була внутрішньо розшаруватись. Основна частина залишилась або перейшла в адміністративні органи держави, формально ідеологізувалась, тим самим легалізувавши вже давно ними засвідчену готовність при потребі відмовитись від будь-якої ідеології. Попри суб'єктивні мотиви таку акцію, можна вважати позитивною. У тому розумінні, що виконавські структури держави справді повинні бути ідеологічно нейтральними, аби уможливити демократичну зміну влади на вищих щаблях владної ієрархії. Отже, ця група взагалі знаходиться поза ідеологією або лише використовує її у вигляді державної риторики. Ще якась частина, вдало конвертувавши владу у гроші, перейшла в ряди підприємців і бізнесменів. Тому, ця група тяжіє до лібералізму та супутнього йому індивідуалізму. Але цьому суперечить колишній ідеологічний досвід, бо марксизм як різновид групової ідеології визнає лише свободу класу і пролетарський колективізм. Як швидко можливий і чи можливий перехід від старої до нової ментальності - ця непроста проблема потребує конкретного аналізу.
Ідеологічно активною є і, вірогідніше, залишиться в
Loading...

 
 

Цікаве