WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Ресурси соціального розвитку - Реферат

Ресурси соціального розвитку - Реферат

мало організовані ініціативні групи. Деяка псевдоідеологія їм потрібна, аби ідентифікуватись, консолідуватись та організуватись. Теоретичний рівень висунутих при цьому концепцій не має принципового значення. А не маючи належної підтримки, вони залишаються суто академічним продуктом, бо теорія не функціонує у вигляді технології соціального діяння.
Ініціативні групи демонструють при цьому значну ідеологічну активність. Ідеологія потрібна їм як для внутрішнього вжитку, так і для зовнішнього споживання, аби "намацати" свою соціальну базу, виразити її інтерес в обмін на колективну підтримку і схвалення. Але досить часто при цьому доводиться шукати чорного кота у темній кімнаті. До того ж, кота, в більшості випадків, взагалі тут нема, а ті, хто шукають, точно не знають, що саме їм потрібно. Тому вони про всяк випадок посилають в усі кінці первинні, ще сирі, ідеологічні сигнали - з надією знайти адекватний відгук.
Соціальна криза означає також суттєву деформацію інституційного порядку суспільства. Інколи при цьому виникають нові інституції (наприклад, у сучасному українському суспільстві виникає сукупність політичних партій, що борються за новий перерозподіл влади). Вони шукають своє місце в загальній інституційній структурі, і цей пошук супроводжується значною словесно-символічною активністю.
Змінюється і становище традиційних інституцій. Деякі з них зміщуються від центру до периферії (в сучасному українському суспільстві це школа, наука, культура взагалі). Інші зміщуються від периферії до центру (наприклад, церква). При цьому відбувається активний перерозподіл функцій, влади, впливу та авторитету. Комунікативна активність помітно зростає. Але це не стільки ідеологія, скільки інституційна риторика, бо вона виражає не інтерес соціальних груп, а інтерес інституційних органів та їх чиновницьких апаратів. Держава як найбільш могутній соціальний інститут опиняється в центрі цих комунікативних процесів. Звідси псевдоідеологічна активність державних службовців усіх рівнів - прямо-таки ревне освідчення в ура-патріотизмі.
Відсутність чіткої класової стратифікації зовсім не означає зникнення класових функцій. Тільки тепер боротьбу за розподіл багатства, влади і престижу беруть на себе інші великі соціальні групи: етноси, конфесії, професійні або територіальні групи. Взявши на себе не властиву їм класову функцію, вони реалізують її не зовсім адекватним чином, модифікуючи стосовно до своєї особливої природи. В дійсності ж ні етнос, ні конфесія, ні професійна група не є класом, а їх основний культурний продукт (культура, віра, корпоративна психологія) не є ідеологічним продуктом. Значить, щось таке, що саме по собі не є ідеологією, така група, вступивши у псевдокласові стосунки, має перетворити у власне ідеологію. Є дві основні перешкоди, котрі чинять опір подібній трансформації: відсутність у більшості випадків чітко визначеного опонента і внутрішня природа того культурного продукту, який має трансформуватись в ідеологію.
Сказане означає, передусім, що в одному і тому ж політичному просторі рідко можуть існувати два рівномогутні етноси, дві рівномогутні конфесії чи якісь інші великі соціальні групи (рівномогутність тут має принципове значення, бо тільки такі структури можуть стати носіями центрального суспільного конфлікту, розв'язання якого є функцією класової боротьби, і їх стосунки будуть досить збалансованими і врівноваженими, аби зародження, розгортання і розв'язання конфлікту мало цивілізований вигляд, тобто законну форму). Відсутність належного опонента заважає такій групі перетворитись із групи спільного становища в соціального суб'єкта - агента соціальних перетворень. Деяка ідентифікація при цьому ще можлива, тобто група якось може усвідомити своє становище і спільний інтерес. Але вона не зможе стати суб'єктом конфлікту, опозиції і боротьби.
Може відбутися штучна гальванізація: замість реального супротивника їй буде підсунено уявного і недійсного, несправжнього опонента. Цього інколи буває досить, аби спонукатигрупу до дій, сприяти її мобілізації. Але колективна активність буде при цьому беззмістовною, порожньою. Не маючи дійсного опонента, група не розв'язує справжнього конфлікту, котрим визначається її ситуація. Вона вступить у боротьбу з групою, котра насправді є противником зовсім іншої групи і котра скористається плодами такої боротьби.
Другою перешкодою є природа основного культурного продукту, який виробляють ці групи: він за суттю не є ідеологією, тому перетворення його в ідеологію є одночасно і фальсифікацією цього продукту, і фальсифікацією самої ідеології. Ні етнічна культура, ні релігійна віра, ні корпоративна психологія професійної групи не є теоріями.
Це не означає, що вони чимось гірші за теорію, вони просто інші, тобто не є логічно впорядкованою сукупністю науково інтерпретованих понять. Спроби перетворити їх в ідеологію роблять культуру непривабливою і агресивною, релігійну утопію вульгарною і буденною, корпоративну психологію абстрактною і чужою, сторонньою справжнім професійним інтересам групи. Культура при цьому перестає ідентифікувати, буде лише збуджувати і спонукати, а релігійна віра втрачає здатність втішати і. примиряти, тобто перестає виконувати свою компенсаційну функцію Корпоративна ж психологія, ставши псевдоідеологією, ставить одну професійну групу в опозицію до інших професійних груп, чинячи опір їх подальшій класовій консолідації. За таких умов ці групи схиляються до того, аби розв'язати свої інтереси за рахунок інших спільнот. Подання, розгортання і розв'язання конфліктів починає тяжіти до насильницьких форм, а політична боротьба загрожує перерости у громадянську війну.
Хоч би якими досконалими були наукові теорії, їх суспільне функціонування у вигляді політичної ідеології залежить від інших обставин: готовності великих соціальних груп самовизначитись та самоорганізуватись і здатності політичних партій повести їх за собою в боротьбі за владу і реально впливати на суспільні процеси.
Політичні партії виступають при цьому посередниками між теоретично можливими цілями (відчутною і передбачуваною історичною перспективою) і практично існуючими колективними потребами. Без цих передумов наукові теорії існують у вигляді суто академічних конструкцій, безпосередньо не пов'язаних з реальним життєвим процесом. Щоправда, їх ще може затребувати держава чи інший соціальний інститут, спробувавши перетворити в інституційні програми дій. Але то вже інший спосіб існування наукових теорій, котрий потребує спеціального аналізу.
Здатність соціальних груп до консолідації та самоорганізації, як і політичних партій - до керівництва, у свою чергу, залежить від їх власного розвитку у суспільстві. Останнє визначається тим, наскільки різні прошарки дрейфують і близькі до того, аби стати двома основними класами, ставши соціальним підґрунтям двох основних партій (це - в ідеальному випадку), об'єднані дії яких націлюються на розв'язання центрального конфлікту цього суспільства. У даному разі, ідеологічне подолання соціальних конфліктів набуде класичної форми. На одному боці ідеологія концентруватиметься навколо права панівного класу визначати, контролювати і спрямовувати історичний процес.
Loading...

 
 

Цікаве